Як вже писала Перша електронна газета, напередодні Дня Незалежності України кропивничани провели патріотичну толоку на місці загибелі Чорного Ворона та його побратимів.
Останній бій холодноярців з більшовиками-будьонівцями відбувся у лісі неподалік села Розумівка Олександрівського району. У 2005 році на могилі Чорного Ворона було встановлено мальтійський хрест. Неподалік цього місця криниця, щоправда замулена. Але учасникам толоки вдалося таки набрати з неї води та полити висаджені калину, барвінок та іриси. Сама могила оточена дубами. Вони охороняють спокій тих, які виступили на захист свого народу, але не знайшли підтримки у більшості.
Микола Скляр – борець за незалежність України
Ким же був український герой Чорний Ворон? Як розповів історик Юрій Митрофаненко, посилаючись на книгу Романа Коваля, феномен ватажків із псевдо Чорний ворон – колоритний та знаковий. В історії України отаманів з таким псевдо було аж п’ять. Найбільш відомі з них два: це, безумовно, герой роману Василя Шкляра «Чорний Ворон» – Іван Якович Чорноусенко. Другий – Микола Скляр, який загинув під Розумівкою. Він свого часу навчався у Катеринославському гірничому інституті. Воював у складі повстанського загону Махна, а потім перейшов до лав армії УНР, повстанської частини Степової дивізії Костя Пестушка-Блакитного.
У 1920 році під Розумівкою дав бій будьонівцям, рятуючи основні сили дивізії, які у свою чергу кинулися рятувати село Ганнівку, що спалювали більшовики. Тоді хтось мусив взяти на себе основний удар – відтягнути сили кінної дивізії Будьоного. І це був Микола Скляр. Він потягнув більшовицькі війська до лісу під Розумівкою. 300 холодноярців проти кінної дивізії.
Цей бій дуже нагадував ситуацію в Донецькому аеропорту – коли стрілковою зброєю не змогли вибити хлопців, по ним почали гатити артилерією. У 1920 році хлопцям довелося вискакувати з лісу гуртами і давати бій. Роль Миколи Скляра в історії України визначна, це – борець за Незалежність України в умовах третьої українсько-російської війни, або війни більшовицько-білогвардійської Росії проти України.
Після трагічних подій на місце бою приїхали побратими Миколи Скляра – Юрій Горліс-Горський та наш земляк Пилип Хмара із села Цвітного. Місцеві показали місце бою. Спочатку побратими думали забрати тіло Чорного Ворона, але потім один із холодноярців сказав:
«Не можемо Ворона забрати. Велику кривду і для козаків, і для нього зробимо. З товариством поліг – хай з товариством і спочиває!».
Зійшлися місцеві мешканці села Розумівка і навколишніх сіл і вперше у 1920 році віддали шану Чорному Ворону та його загону.
Друге вшанування героїв відбулося у 1942 році. Коли нацисти захопили Україну, вони дозволяли часткову українізацію. На могилу Чорного Ворона знову приїжджає Юрій Горліс-Горський і тут влаштовують панахиду по отаману холодноярців. Очевидці розповідають, що тоді приїхало та зійшлося багато людей. Пізніше, в радянські часи, про це місце не згадували.
Третє вшанування відбулося з ініціативи Івана Петренка, історика, краєзнавця, автора книг з історії рідного краю. Тоді власне і встановили хрест та вказівники.
Юрій Митрофаненко підкреслив, що Холодний яр – це не тільки Черкащина, це також територія сучасної Кіровоградської області. І географічно, й історично. Не стояли осторонь боротьби за Україну мешканці сіл Івангород, Розумівка, Цвітне, Бовтишка. Дуже багато вояків Холодного Яру були саме з нашого краю: Пилип Хмара, Іларіон Завгородній, Василь Кваша, Андрій Гулий-Гуленко, Кость Костушко-Блакитний.
Довга дорога до вшанування пам’яті
Краєзнавець Іван Петренко розповів, що коли у 2000 році було видано указ про вшанування жертв політичних репресій, місцеві активісти вирішили вшанувати пам’ять про Чорного Ворона. «Місцеве населення, влада поставилися до цього дуже зневажливо. Всупереч такої позиції ми відшукали людину, яка знала, де похований Чорний Ворон, визначили це місце та вирішили його вшанувати. На той час ситуація була несприятлива, відчувався саботаж з боку влади. Попросили бірківське лісництво виготовити хрест – це був звичайний хрест, потім його перевезли в село Розумівку, де він пролежав ще рік, а у 2003 його встановили.
Трохи пізніше Голова Олександрівської ради Станіслав Степанов зібрав громаду і сказав про те, що потрібно гідно вшанувати героїв, які вийшли на захист України. Був розроблений проект мальтійського хреста, у місцевому лісництві його виготовили і у 2005 році встановили. За 11 років не було жодного випадку вандалізму, але він не відповідає тим умовам, які склалися. Говорити про те, що тут були задіяні державні кошти, якийсь там бюджет, не доводиться. Все було зроблено за гроші людей. Ми свою роботу зробили. Приходять нові люди і вже вони опікуються могилою».
У них жевріла маленька надія, що можна щось змінити
Вперше за часи незалежності України на могилі Чорного Ворона звучала молитва з вуст Єпископа Кропивницького та Голованівського (УПЦКП), владики Марка. Його звернення до громади по-особливому сприймалося на місці останнього бою героїв, місці, за словами Горліса-Горського, гордощів та болю:
«Українці віднаходили в собі сили, щоб робити спроби відновлення держави і жити господарями на своїй землі. Звичайно, що українська церква, а на заході – греко-католицька старалися бути рухами народу до волі. Навчаючись на тих прикладах минувшини, ми маємо будувати в складних умовах нашу нову державу. Чому складні умови? З одного боку маємо явного агресора зі Сходу – Росію. З іншого боку внутрішнього ворога – корупцію. Байдужість також великий ворог для нашого народу. Окрім того, байдужість Європи до наших проблем. Вони спостерігають, висловлюють співчуття і на цьому кінець. Тому знову ми опинилися наодинці, щоб протистояти усім викликам, які сьогодні є. З Божою допомогою ми віримо подолаємо ці виклики. Запорукою є приклади людей із народу, робили героїчний жест і тим жестом говорили, що ми можемо змінюватися, але нам треба об’єднуватися у більші групи. Бо коли нас є небагато, ми можемо зробити лише разову знакову акцію. Але до якісних змін цілого народу потрібно гуртуватися, єднатися і всім на своїх місцях працювати.
Черпаючи з історії гідність нашого народу, вірність один одному, помилки, які були, будемо торувати шлях у світле майбутнє. Де є мир, добро, злагода, справедливість, любов, яка жертвує собою. Ми прийшли у цей світ, щоб стати втіхою для когось . Не жити для себе, а віддати себе. Так, як батьки віддають себе своїм дітям, щоб їх виростити. Так само і ми покликати своїм талантом, своїми вміннями послужити один одному, бути корисними один одному. І тоді ми швидко зможемо досягнути якісних змін: у своєму серці, у своїй родині, і в нашій Україні.
Вшановуємо тих, хто віддав себе, навіть не маючи надії, що чогось досягнуть, десь жевріла у них маленька надія, що можна щось змінити. Але, напевне, вони усвідомлювали, що протистояти тим великим машинам, які йдуть на Україну, важко. Але спробу робили. Якщо у вас в житті є труднощі, важкі недуги і в нас немає надії, що це змінити неможливо, спробу потрібно робити. Я вірю, що в Україні все буде добре».
Незабаром на могилі холодноярців з ініціативи громадськості та за підтримки Благодійного фонду Станіслава Березкіна Добротвір» буде встановлено пам’ятним знак, який поєднає Чорного Ворона і людину, яка вперше розповіла про його подвиг – Юрія Горліса-Горського.
