Кілька років тому Новозолотарівку – маленьке, фактично безлюдне село в Олександрійському районі – облюбував підприємливий француз – 46-річний Бертіл Вензо.
Сталося це зовсім невипадково, адже сюди іноземця привело щире й сердечне кохання до українки та не менш відверте й заповзяте захоплення конярством. А ще особливий естетичний смак до унікальних природних місцин з ошатними мальовничими територіями, якими й славне це олександрійське село. Саме тут іноземець вимріяв облаштувати справжній райський куточок. Куточок Франції в Україні. А втілювати цю ідею в життя розпочав з розведення овець. Придбав для того господарське приміщення колишньої ферми. Збудував невеликий ошатний заміський будиночок. Почав вирішувати земельні питання і поступово облаштовувати прилеглі території.
На перших порах господарювання в новопридбаній отарі налічувалося більше півсотні овець. Приглядати за ними спочатку господар взявся самостійно, хоча і додаткових робітників залучав. Але оскільки через власні справи знаходитись в Україні цілий рік не міг, то й худобу свою вимушений був довірити найманому працівнику. Фактично ж, бував в цьому селі лише влітку. Останні два роки приїздив сюди разом з родиною – дружиною-українкою та трьома доньками.
Проте, якось, після чергової зимівлі, поголів’я овець в господарстві Бертіля суттєво поменшало. Як потім з’ясувалося, за його відсутності один з працівників самовільно розпродував тварин і кошти з їх реалізації витрачав на власні потреби. Звісно, моральними принципами знахабнілий робітник не переймався. Але коли ця справа дійшла до власника, то невдаха – продавець лишився безробітним. На його місце вже знайшлась людина, котра не намагатиметься нагріти руки на чужому добрі.
Так складаються обставини, що цього літа в Україну наш герой не потрапить. Але й від власних мрій та підприємницьких ідей – чоловік не відмовляється. Каже, що розпочату справу обов’язково доведе до логічного завершення. А мріє він про те, що Новозолотарівка з часом стане справжньою рекреаційною зоною, куди зможуть приїздити його французські друзі та знайомі. А тут і справді є чим помилуватися!
Невеликий ставок, гарний ліс, безмежні поля й кілька обжитих садиб. Саме до цих гармонійних українських просторів наш герой прикипів всією душею. Полюбив їх так само щиро, як і наше українське жіноцтво. Готовий обживати мальовничу територію, а разом з тим і всіляко підтримувати її корінних мешканців, яких тут лише двоє. А це 85-річна пенсіонерка Марфа Афанасіївна Дуднік та практично її ровесниця 76-річна Тетяна Степанівна Маковецька. Обох жіночок без уваги іноземець ніколи не залишав. Коли приїздив в Україну і ліки купував, і продукти.
Тож сьогодні бабусі відверто й щиро сумують за своїм турботливим сусідом. І сподіваються, що він обов’язково ще повернеться в їхнє рідне село та перетворить його в щасливе й затишне місце для відпочинку.