Десятий, ювілейний, «Бандерштат» – фестиваль міжнародного масштабу – зібрав тисячі людей у місті Луцьку. Цей просвітницько-музичний захід уже став брендом, адже за десять років, поступово набираючи обертів, він досяг світового рівня.
Цьогорічна програма була надзвичайно насиченою, бо на різні смаки відвідувачі могли обирати собі заходи. Хтось поринав у світ музики: працювало 3 сцени – головна, тиха нічна та urban stage. Майже цілодобово звідти лунали композиції у різних стилях.
Хедлайнерами головної сцени протягом трьох днів були: «Брати Гадюкіни», «Брутто» і «Тартак». Сашко Положинський – соліст гурту «Тартак» – виступав цього разу двічі: на акустичній сцені в перший день він презентував свій проект «Був’є», а на головній – на третій день – закривав фестиваль. Це і не дивно, адже «Бандерштат» проходить у рідному місті виконавця, тому він вважає його «своїм», бо десять років поспіль був його учасником чи гостем. Відчувалося, що артист справді почував себе удома: він професійно запалював аудиторію, багато жартував та розповідав чимало цікавих історій.
До зграї «бандерштатівців» активно долучились білоруси: на гутірковій сцені виступив лідер опозиційної організації «Молодий фронт» Зміцер Дашкевич, а на головній музичній сцені – «Брутто». Чимало дівчат і хлопців приїхали з Білорусі в Україну спеціально, щоби потрапити на «Бандерштат». Я запитала у них: «А чи є у вас подібні фестивалі та яка різниця між українськими і білоруськими заходами?» «А в нас немає фестивалів узагалі. Однак ми плануємо організувати у цьому році…» – відповіли мені, чим і засмутили, і потішили водночас.
Гутіркова сцена була теж різноманітною. Перевагою її було те, що всі охочі могли поставити питання тим, хто виступав. Тому вийти на гутіркову сцену для її учасників – було чималим випробуванням. Адже здебільшого «бандерштатівці» ставили «незручні» питання, які часто летіли у бік промовців, як помідори. Проте провокацій та бійок не було, незважаючи на напруження й участь у гутірках народних депутатів Надії Савченко та Володимира Парасюка.
Декомунізація в Україні – проект Українського інституту національної пам’яті – сприймається неоднозначно. Попри відверту агресію з боку Росії та російсько-українську війну, знаходяться люди, які досі не можуть зрозуміти, для чого все це потрібно. Тому одним із найголовніших завдань сьогодення є просвітництво.
Про результати декомунізації розповіла історик, журналістка, представниця Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук:
«Вдалося перейменувати за рік 1012 об’єктів (міста, селища, села, райони, вулиці). Зміна назви – це не зміна аргументації назви, тому для того, щоби провести декомунізацію, доводилось заглиблюватися в історію краю. Декомунізація, насамперед, показала проблеми наших із вами історичних знань, брак національної свідомості та патріотизму.
Не можна ставити спочатку хліб, а потім думку, ідею, Батьківщину. Не можна торгувати культурними, історичними та духовними цінностями. Зберігати символіку тоталітарних режимів – це ображати пам’ять тих людей, які втрачали своє здоров’я і життя заради України».
Про декомунізацію у їхньому рідному місті розповіли активісти із Кропивницького – обласний центр, колишній Кіровоград, у якому точилась чи не найгарячіша боротьба за українську назву. Незважаючи на велике бажання проросійської частини населення назвати місто Єлисаветградом, здоровий глузд переміг. Голова обласної «Просвіти» міста Кропивницький, кандидат педагогічних наук Олександр Ратушняк та його друг, кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко розповіли, як їм вдалося переламати ситуацію на користь української назви. Була організована Всеукраїнська конференція «Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства», на яку скликали науковців з усієї країни.
«Таке враження, що на всю православну церкву – є декілька святих: Петро (Санкт-Петербург), Катерина (Катеринослав), Павло (Павлоград), Олександр (Олександрівськ), Єлисавета (Єлисаветград). І чомусь усі імена святих якимось дивним чином збігаються з іменами царів. Крапка у перейменуванні поставлена», – розповів Юрій Митрофаненко.
«Можливо, “кіровоградці” проти цієї назви, а ми, кропивничани, жителі міста Кропивницький, не проти», – зауважив Олександр Ратушняк, розповідаючи про боротьбу за українську назву міста.
Близько 20 кропивничан приїхали на «Бандерштат».
У рамках літературної сцени відбулася зустріч із одним з найпопулярніших сучасних письменників – Сергієм Жаданом, який до того ж виступив як артист гурту «Жадан і собаки» – увечері на головній сцені. Письменник-співак вразив новим амплуа та енергетикою, з якою виконував пісні. Відбулось також кілька презентацій від книгарні «Є». Окрім цього, на території фестивалю можна було придбати чимало унікальних книг за доволі помірною ціною.
Паралельно з нічною сценою відбувались кінопокази. Протягом трьох днів учасники фестивалю подивились такі фільми: «Політ золотої мушки», «Холодний Яр», «Крим. Опір», «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Хто, як не ми?», «Тіні незабутих предків» та «Синевир». Інколи стрічки слугували «вечірньою казкою» для гостей, адже часто вони до наметів не доходили, а засинали біля кінолокації.
Великою перевагою «Бандерштату» та низки фестів, які його наслідують, є пропаганда здорового способу життя. Ранкова йога, турніри з футболу, армреслінгу, стрільба з лука та багато іншого пропонували «бандерштатівцям». Та найголовніша умова, яка сприяла збереженню спокою і здорового глузду, – заборона вживання алкоголю. Тож на території фестивалю кожен почував себе в безпеці.
Чому «Бандерштат» успішний? Найперше – це робота над помилками, яку проводили організатори кожного разу, і шалене бажання зробити його ще кращим. Для когось фестиваль – 3 дні, для організаторів він увесь рік. Плідна робота дає свої результати, адже за ці роки у фестивалю з’являються послідовники, які організовують подібні заходи у своїх регіонах. До прикладу, «ГайдаFest», «Фестиваль нескореної нації – Холодний Яр» та багато тих, які не хочуть зізнаватися, звідки виникла ідея створення інформаційно-просвітницького фестивалю.
Єлизавета КРАСНІЧЕНКО для Першої електронної газети
Фото з офіційної сторінки у Фейсбук