Науковий кореспондент інституту психології ім. Г. С. Косюка НАПН України, кризовий психолог та психолог асоцiaцiї ветеранiв Cил спецiaльних операцiй ССО ЗС України Андрій Фоменко розповів, що Кіровоградська область займає 3-є місце по Україні за кількістю самогубств серед військових. У чому причина такої сумної статистики, з’ясовував кореспондент Першої електронної газети.
За результатами досліджень Українського католицького інституту (м. Львів) 30% учасників бойових дій мають ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), а близько 65% всіх атовців психологічно страждають від наслідків бойових дій.
Навіть при найоптимістичніших прогнозах, близько 70% учасників бойових дій потребують психологічного супроводу та підтримки у процесі реабілітації та реадаптації. Слід зауважити, що їх кількість на території Кіровоградської області становить близько 5600 осіб. На теперішній час, виходячи з аналізу звернень до психологів області (інформація надана ГО “Центр медико-психологічної реабілітації “КОМ-ПАС” – ред.), 74% мають сімейні проблеми. З них 65% – констатують погіршення взаємин з дружинами, 20% – мають проблеми у стосунках з дітьми, 15% – проявляють агресію в побуті. Крім того 18% з числа даної категорії осіб мають суїцидальні думки.
За коментарем щодо даної ситуації, Перша електронна газета звернулась до наукового кореспондента інституту психології ім. Г. С. Косюка НАПН України, кризового психолога та психолога асоцiaцiї ветеранiв Cил спецiaльних операцiй ССО ЗС України Андрія Фоменка. На його думку, особливої уваги заслуговують прояви девіантної поведінки учасників бойових дій по Україні.
«Диспансеризація учасників АТО, як і психологічна допомога не може бути примусовою, адже так обмежуються права і свобода людини. Хоча навіть тоді, коли боєць виходить з медичного закладу, оточення здебільшого не готове сприймати його зміни. Такі люди, з внутрішньою травмою, схильні до девіантної поведінки. А ми встигаємо зробити лише психологічний скрінінг і тому інколи випускаємо з поля зору українських воїнів з ознаками психологічної травми», – розповів Андрій Фоменко.
У поліції визнають, що правоохоронці фіксують випадки вчинення правопорушень, у тому числі, й кримінальних, бійцями добровольчих батальйонів і учасниками АТО. За словами самих співробітників МВС, бійці АТО переважно скоюють хуліганські дії. Також їх притягають до відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами та вибухонебезпечними речовинами. Співробітники досить часто «негласно» ідуть на зустріч атовцям-правопорушникам, адже розуміють, що війна накладає свій тяжкий відбиток на кожного. Але чи є такий крок, кроком на зустріч?
На теперішній час в Україні має державне провадження та підтримується медико-психологічна реабілітація учасників бойових дій на базі лікувальних закладів. Зокрема, визнано, на рівні профільної комісії МОЗ, що психологічна допомога має надаватись в спеціалізованих профільних лікувальних установах. Андрій Фоменко зауважує, що через це виникає ряд питань, які мають бути врегульовані на усіх рівнях влади:
- Чи має бути диспансеризація учасників АТО бути примусовою?
- Чи може бути надана якісна реабілітація учасника бойових дій за час його лікування в медичній установі?
- Яким чином не порушити принцип добровільності при терапії учасника бойових дій, якому надається можливість отримати психологічну допомогу лише в лікувальному закладі?
- Як, виходячи з можливостей психологічної служби лікувальної установи, забезпечити умови соціально-психологічної адаптації учасника бойових дій після закінчення лікування?
- Якими кадрами слід забезпечувати різні напрями психологічної роботи з сім’ями та рідними учасників бойових дій?
- Яким чином здійснюється розробка та перевірка ефективності психологічних програм і методик реабілітації та реадаптації учасників бойових дій без залучення профільних наукових установ НАПН України?
«Конкретних статистичних даних у публічному доступі не існує, але лише за останні два роки до судового розгляду були передані 18 карних справ за участю атовців Кіровоградщини. Крім того наша область займає третє місце в Україні за рівнем самогубства серед військових. Чому така статистика? А усе через те, що на місцевому рівні немає підтримки для подолання кризових станів у військових: відсутня системна реадаптація військовослужбовців, суспільство неготове до кваліфікованої підтримки бійців і їх захисту від ретравматизації, – перераховує Андрій Фоменко. -Людина залишається самотня, з внутрішнім болем і виміщає агресію або на інших, або на собі. Тому влада має бути зацікавленою у питанні створенні кризових центрів, адже компетенція та відповідальність лікувального закладу закінчується тоді, коли військовий виходить за межі лікарні».
Читайте також: У Кіровограді військовий здійснив самогубство, підірвавшись на гранаті
За даними, отриманими внаслідок аналізу збройних конфліктів, ПТСР розвивається у 15-20% військовослужбовців через 3-6 місяців. Це також викликає декілька питань:
- Яка імовірність діагностики посттравматичного розладу саме під час перебування військовослужбовця в лікувальному закладі?
- Який шанс того, що маніфестація розладу прийдеться на час лікування учасника бойових дій в умовах стаціонару?
Андрій Фоменко вважає, що більш-менш суттєву увагу психологи приділяють військовослужбовцям, які перебувають на дійсній військовій службі. При цьому існує цілий ряд проблем, які не дозволяють здійснювати якісне охоплення військовослужбовців психологічним супроводом, адже у нашій державі відсутнє необхідне кадрове забезпечення офіцерами-психологами з базовою профільною освітою. Крім того необхідна вибіркова і нестандартна підготовка військових психологів за такими програмами як кризова інтервенція та допсихологічна допомога при гострому стресі, психодіагностика психологічної травми, психологічна просвіта військовослужбовців та психологічний супровід учасників бойових дій. Ці спеціалісти мають знати і правильно втілювати психологічний алгоритм «входу і виходу» в умовах бойових дій.
«Частина кризових інтервентів в АТО на сьогодні – військовослужбовці, які зацікавлені в подальшій психологічний освіті. Саме з ними ми проговорюємо первинне (допсихологічне) коло прийомів, щоб допомогти товаришам у тій чи іншій ситуації. Спочатку необхідно з’ясувати, який етап реадаптації долає особистість, що потребує допомоги: героїчний – розчарування – етап побудови стратегії (уникнення або розвитку ) – дія за планом. Побудова стратегії завжди проходить поза лікувальним закладом.
У цей час навколо військового повинне бути відповідне соціальне оточення, а сам він має бути налаштованим на рішення проблем і своєю поведінкою демонструвати не вплив трагічних і стресових подій, а волю, громадянську позицію і підтримку бойовим побратимам. Саме така людина потрібна суспільству, адже зараз дуже поширений негативний міф про бійців АТО. Насправді ж хлопці здебільшого хочуть жити повним життям і налаштовані на конструктивний підхід до його подальшого розвитку», – зазначає Андрій Фоменко.
Виходячи з розуміння того, що на теперішній час малодослідженою залишається категорія волонтерів та залучених до участі в бойових дій цивільних осіб (медиків, психологів, соціальних працівників, представників духовенства), тимчасово переселених осіб (ТПО) та членів сімей учасників АТО, що також є потенційними споживачами психологічних послуг, слід враховувати їх потреби в реадаптації на території їх постійного проживання.
«Саме тепер, коли відбулася демобілізація 5-ї хвилі та очікується демобілізація 6-ї хвилі мобілізованих, варто врахувати інтереси населення області, щодо психологічної соціальної реадаптації учасників бойових дій. У польових умовах АТО рідко який командир несе відповідальність не лише за безпеку своїх підопічних, а й за їх психологічний комфорт. Відповідно, коли травмований боєць повертається додому, починаються проблеми і його рідні не знають куди звертатись, – розповів Андрій Фоменко. – Якщо у родині демобілізованого атовця трапляється конфліктна ситуація, то першими, до кого звертаються близькі військового є його бойові побратими і волонтери. Екстреної психологічної допомоги у нас просто не існує, є лише ті, хто надає її на волонтерських засадах і безсистемно”.
Соціальна реадаптація (СР) учасників бойових дій – складний і багатогранний процес. Він охоплює комплекс питань їх морального та психологічного відновлення, підготовки до життя в суспільстві, освоєння ними нових соціальних ролей, формування корисних контактів, усунення або нейтралізації наслідків військової кризи, що перешкоджають поверненню даної категорії громадян у русло мирного життя. СР, як напрям профілактики психологічної ретравматизації та психогігієни є системним продовженням медико-психологічної реабілітації учасників бойових дій. За потребою процес СР забезпечує допомогу демобілізованим учасникам АТО в гострих кризових ситуаціях. Важливим напрямом СР є психолого-педагогічна підтримка населення (психофасилітація) – комплекс просвітницьких та навчальних заходів, спрямованих на підтримку осіб, що постраждали у наслідок бойових дій. СР потребує пролонгованого аналізу проблемних ситуацій та розробки регіональних програм, спрямованих на вдосконалення цього процесу.
Серед необхідних для психофасилітації напрямків роботи Андрій Фоменко виділяє такі:
- Психологічна робота з сім’єю. Особливим аспектом цього напряму є робота з дітьми, якій обов’язково необхідно навчити маму родини;
- Робота з горем. Зазвичай близькі людьми самі не знають, що робити і як підтримувати бійця і самих себе;
- Науково-методична робота щодо створення порад по ресоціалізації військового і перевірка ефективності проведеної роботи;
- Психологічна просвіта. У суспільстві, органах місцевого самоврядування, соцслужбах для дітей та молоді, лікувальних неспеціалізовані закладах та закладах освіти має відбуватись популяризація коректного і правильного ставлення до чоловіків, які повернулись з війни;
- Обов’язковою має бути психологічна робота у районах області, оскільки багато учасників АТО проживають у селах. Це може бути районний лекторій або виїзні центри, які першочергово мають бути мобільними і вміти діяти у екстренних ситуаціях;
- Робота у військових частинах і зоні АТО. Обов’язково мають проводитись психологічні скрінінги і додаткові тренінги, за запитом командирів. Кризовий психолог вважає, що по Кропивницькому є позитивні зрушення, але їх результати залишаються особистим досягненням командирів підрозділів.
Андрій Фоменко розповів, що практика розвитку професійних кризових центрів тільки починає своє становлення. На сьогодні подібні об’єднання психологів є лише у Києві, Львові і Харкові. Проте не зрозуміло, яку відповідальність несуть волонтери цих організацій за якість надання психологічної допомоги?
«Є люди які діють, але це ніким не враховується, не відстежується, не забезпечуються і не заохочується. У Кропивницькому крім ГО «КОМ-ПАС» існують організації, у яких люди знаходять можливість навчатись і розвиватись психологічно та допомагати військовослужбовцям. У нас працює Мобільна волонтерська група, ЦОТП «Цитадель», «YMCA-Kids», Кіровоградська обласна федерація з рукопашного бою, кафедра практичної психології КДПУ імені Володимира Винниченка, ГО «Громадська варта». Усі ці організації працюють на громадських засадах, тому немає єдиної виробленої системи надання психофасилітаційної і ресоціалітивної допомоги. Якщо на цю проблему не звернути увагу, не почати системну психопрофілактику та реадаптацію військовослужбовців,то ми можемо отримати суттєве напруження у соціальній сфері», – зауважив Андрій Фоменко.
Таким чином, фізична та психологічна реабілітація – це лише перший етап ресоціалізації учасників бойових дій у нашому суспільстві. Тому нині гостро постає питання про необхідність створення в Україні і Кропивницькому зокрема доступних умов для реадаптації демобілізованих, консультативної допомоги членам їх сімей та ТПО, з урахуванням екстрених форм допомоги при виникненні кризових ситуацій.