У рамках закону про декомунізацію Кіровоград повинні перейменувати. І поки Верховна Рада мовчить, суперечки навколо майбутньої назви міста не вщухають на різних рівнях країни. Частина Кіровограда на чолі з місцевими політиками наполягають на поверненні імперської назви – Єлисаветград, проукраїнська громада вимагає дати місту українську назву, оскільки у часи російсько-української війни питання перейменування – це питання національної безпеки.
Учора, 6 липня, кіровоградські активісти та експерти на запрошення Українського кризового медіа-центру завітали у столицю на дискусію щодо демокунізації Кіровограда.
Декомунізація не означає деколонізація
«Закон про декомунізацію, крім позитивів, має один ґанж (вада – ред.), який тепер дається взнаки, зокрема у Кіровоградському епізоді, – закон про декомунізацію не передбачає деколонізації. Тобто на практиці виходить, що декомунізація відчиняє двері поверненню тих історичних назв, які мають імперське навантаження. Приклад Кіровограда найбільш показовий у цьому сенсі. Тому якщо є можливість внести правки до закону, то такі правки необхідні. Життя триває і нам цей закон ще знадобиться», – сказав професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко.
Володимир Євгенович переконаний, що назви мітять територію, тому при перейменуванні потрібно бути вкрай обережними, щоб не накликати війну в центр України.
«Я до тези про те, що все має вирішувати громада, ставлюся неоднозначно. Мовляв, хай би пройшли місцеві референдуми, де громада все вирішить. Я не думаю, що це оптимальний варіант. По-перше, у нас немає закону про місцеві референдуми, по-друге, назва великого чи не дуже міста – це не приватна власність цієї громади. Якщо ми підемо шляхом місцевого плебісциду, то можемо отримати назву Сталінград чи Комсомольськ», – говорить Панченко.
З думкою професора Києво-Могилянської академії погоджується також професор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Віктор Брехуненко, який зазначає, що назви у декомунізованій Україні повинні містити українські маркери, відбивати особливості території.
«Закон про декомунізацію безнадійно відстав як мінімум на 20 років. На сучасному етапі у процесах декомунізації яскраво висвітлилась позиція кожного – імперськість, належність до «5 колони», «совєцькість», совковість, українськість і т. д. Перша лінія оборони від «5 колони» заключалася у тому, що нічого не треба змінювати, бо це дорого коштує, бо це не на часі. Коли цю лінію оборони було прорвано, наступна лінія оборони (тут я погоджуюся з паном Володимиром – до неї долучилася УПЦ московського патріархату) пішла у тому напрямку, що якщо не можна зупинити процес перейменування, то треба повернути його, щоб топоніміка не відбивала нічого українського. Щоб були назви, які ніщо не збуджують ні у свідомості, ні в історичній пам’яті населення. Пішли назви Вишневі, Квітневі, Степові, Абрикосові, Малинові і т. п.», – розповів Брехуненко.
А от головний науковий співробітник Національного Інституту стратегічних досліджень Галина Яворська переконана, що змінити ситуацію можна лише завдяки активній роботі з місцевими громадами.
«Вони мають усвідомити загальнонаціональний інтерес, пов’язаний новими назвами», – пояснила Яворська.
Поле бою – український Кіровоград
Активісти руху «Українському місту українську назву» звернулися до всієї України з проханням не допустити повернення імперських, колоніальних назв у топонімах. Адже це, на їхню думку, це є продовженням проекту «Новоросія» в Україні.
«Кіровоград – єдиний обласний центр, який досі не перейменований. Перейменувальні баталії тривають вже майже два роки. За цей час у місті кристалізувалася активна ініціатива «Українському місту українську назву». Є й інша сторона, а частина кіровоградців взагалі виступає за те, щоб нічого не перейменовувати. При цьому забуває, що Сергій Кіров – це особистість, яка організувала штучний голод 1932-1933 років в Україні. У нашому краї за даними краєзнавців у цей час було знищено від 22 до 25 тис. населення», – розповіла голова ГО «Спільна Дія» Ірина Малик. – Разом з тим закон про декомунізацію породив колосальні ризики – повернення до колоніального минулого. І прихильники відомої назви Єлисаветград багато і дуже хитро працюють з людьми. Пояснюючи те, що місто Єлисаветград названо на честь святої Єлисавети, і замовчуючи той факт, що фортеця була побудована як російське військове формування. У стінах фортеці здійснювався військовий трибунал над козаками».
Доцент кафедри української літератури КДПУ ім. Володимира Винниченка, голова кіроровоградської «Просвіти» Олександр Ратушняк на аргументи прихильників назви Єлисаветграда як історичної, що дала Україні багато видатних імен, наводить контраргумент про те, що це відбувалося не завдяки імперії, а всупереч її політиці.
«Такі «видатні єлисаветградці» як Кропивницький, Винниченко, брати Тобілевичи відбулися не тому що імперія їм допомогла, а всупереч цій імперії. Говорити про «золоту добу Єлисаветграда» у культурі – все одно, що дякувати Сталіну за «Розстріляне відродження», – сказав Олександр Ратушняк.
«Як тільки підписали закон про декомунізацію, наше місто візуально перетворилося на Єлисаветград. Не можна вийти на вулицю, щоб не наштовхнутися поглядом на бігборди, якими всіяні всі вулиці, на сіті-лайти. Це масована атака з вкиданням великих грошей. Чи буде хтось просто так вкидати ці гроші? Звісно ж ні, – розповіла Ольга Кирилюк. – Це не просто перейменування. Це питання національної безпеки, бо все це у центрі України відбувається.
За результатами обговорення було сформовано меморандум (від імені учасників дискусії з міста Кіровоград). Сьогодні, 7 липня, меморандум було передано в секретаріат Голови Верховної Ради України. Кіровоградські активісти наголосили, що вони готові підтримати будь-яку українську назву – Інгульськ, Кропивницький, Златопіль. Головне, щоб це не була комуністична або імперська назва.
Доктор філологічних наук, професор КДПУ ім. В. Винниченка Григорій Клочек сказав, що назва Златопіль найбільш милозвучна і має найменше контраргументів зі всього списку запропонованих українських назв. Нагадаємо всього їх сім – імперська Єлисаветград, відмінений Інгульськ, Кропивницький (зараз знаходиться на розгляді ВРУ), Златопіль, Екзампей, Новокозачин, Благомир.
«Особисто я виступаю за будь-яку українську назву. Але розумію, що право вибору за Верховною Радою. І рішення Комітету ВРУ мною має бути прийняте як законослухняним громадянином України», – резюмував сказане кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко.
http://uacrisis.org/ua/44911-dekomunizatsiya Виступ Світлани Шліпченко, теоретика урбанізму, доцента кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянської академіі” не увійщов у репортаж “Першої – “Необхідно вивчати та переосмислювати минуле і не відвертатися від болючих питань, навчитися брати на себе відповідальність. «Необхідно проаналізувати минуле, щоб розібратися, хто ми є, аби рухатися в майбутнє. Не можна просто ділити на жертву та ката – це інфантильна позиція»
Как вы заебали блять все……………………………………
“Я до тези про те, що все має вирішувати громада, ставлюся неоднозначно. Мовляв, хай би пройшли місцеві референдуми, де громада все вирішить. Я не думаю, що це оптимальний варіант. По-перше, у нас немає закону про місцеві референдуми, по-друге, назва великого чи не дуже міста – це не приватна власність цієї громади. Якщо ми підемо шляхом місцевого плебісциду, то можемо отримати назву Сталінград чи Комсомольськ», – говорить Панченко. ”
Но выносить за скобки мнение городской общины тоже нельзя. Вообще это противоречит главной тенденции государственного переустройства-децентрализации,которая исторически обусловлена -Украина имеет полинациональный состав населения,с характерными для него мультикультурализмом ,поликонфессиональностью..Современые границы Украины сформировались сравнительно недавно,в рамках Российской империи и СССР.
Таким образом,существует два варианта переименования.
1.Реализуя норму закона о географических наименованиях вернуть исторически первое, официально зарегистрированное название. Такой путь-восстановление объективного факта, основанного на исторических источниках.В генеалогии города нет ни Ингульска,ни Златополя,а есть Елисаветград.
2.Придумывание новых названий.Это не восстановление объективного факта истории,а фантазии на поле оценочных суждений,которые только субъективны,не общезначимы.Значит,наименование города, принятое на основе оценочных суждений ,не может быть стабильным,то есть не сможет выполнять функции топонима.Это избирательный подход к историческому прошлому,когда невыгодные из-за конъюнктурных соображений,периоды истории,как кто-то выразился,”ампутируются”.Но как можно любить родину,город наполовину?
Таким образом,первый подход-восстановление объективного факта на основе исторических источников и основа объективного,не мифологического восприятия истории города.Второй-субъективный,по логической форме не доказательство,а заключение на основе оценочных суждений, культурных,идеологических,политических,оценок-критериев,которые зависят от политической ситуации в данное время и в данном месте. Следовательно, оно не претендует на научность и строгую доказательность.Принятое так наименование по своей природе не может быть стабильным и общезначимым. Оно только может обеспечит новый виток мифотворчества и политических спекуляций.