«Оскар і Рожева Пані»: жити і помирати гідно (ФОТО)

????????????????????????????????????

«Ми всі лише пасажири у цьому потягу життя. Хтось проїде у ньому 100 зупинок, хтось – 20, хтось – 5, а хтось – 2. Але всі ми маємо право на чисту постіль та теплий чай». Цей вислів, який неодноразово протягом вечора злітав з уст Ірми Вітовської, вичерпно характеризує суть театрального арт-проекту «Оскар та Рожева Пані», який не просто піднімає незручні для «добропорядного громадянина» і влади питання, а показує як жити і помирати гідно.

У суботу, 2 квітня, на сцені Кіровоградської обласної філармонії з виставою «Оскар та Рожева Пані» побував Івано-Франківський театр. І це було щось надзвичайне – останні дні 10-річного хлопчика, який помирає від раку і яскрава, сповнена оптимізму та філософії анімація Андрія Єрмоленка сплелись воєдино, витворивши світ любові, трагедії і милосердя.

Тема смерті, особливо дитячої, надзвичайно дражлива. Про таке не прийнято говорити, а тим паче показувати на великій сцені. Занадто боляче, занадто легко скотитися у сентименталізм чи декаданс, перетнути межу і поранити чужу зболену душу. Проте не дарма Ростислав Держипільський входить у п’ятірку найкращих українських режисерів сучасності (його «Солодка Даруся» підкорила не лише Україну, а й Канаду та США). У виставі органічно сплелися  жорстока реальність і невідворотність людського буття, оптимістична музика «Океану Ельзи» і стилізована під дитячі малюнки анімація, тема віри і втрачених можливостей, людського всепоглинаючого цинізму і такого ж всепоглинаючого милосердя. Навіть танці у дитячому онкологічному відділенні виглядали доречними, вповні зображуючи абсурдність людського життя, де від жаху існування не застраховані навіть найчистіші створіння – діти.

Актори театру неодноразово наголошували, що «Оскар і Рожева Пані»  – це арт-проект, який в основі має волонтерську та суспільно-просвітницьку мету (за вечір трупа зібрала більше 8 тис. грн, які передали на потреби кіровоградських онкохворих дітей). Але як би франківці про свою роботу не говорили, істиний поціновувач мистецтва розуміє, що це в першу чергу потужний естетичний продукт, який у властивій для мистецтва формі змушує людей очиститися від бруду побутового егоїзму. Трансформацію власного «Я» проходять спочатку головні герої Оскар (Марко Кирильчук) та нереалізована актриса Ружа-Рожева Пані (Ірма Вітовська), услід за ними – і глядач. Після вистави у голові починають з’являтися нав’язливі питання: «Чи правильно я живу?», «Чи прийшов до свого внутрішнього Бога?», «Чи справжній це я і чи готовий до того, що наступна зупинка може бути останньою?».

Вередливий хлопчик, ображений на весь світ (і в першу чергу на батьківську нечесність, слабкодухість) за останні 12 днів власного життя переживає і усвідомлює найважливіше – любов, дружбу, прощення, Бога, самопожертву, відданість.  У реальності більшість людей за повноцінне доросле життя до цього так і не доходять. Марко Кирильчук наскільки правдоподібно втілився у свого персонажа, що навіть за кулісами не віриться, що перед тобою звичайнісінький учень 4-б класу івано-франківської школи. Ти не можеш позбутися відчуття, що ця дитина знає і розуміє більше, ніж левова частка дорослого населення цієї планети. У його великі проникливі очі хочеться дивитися і дивитися, вишукуючи там першоджерело цієї недитячої мудрості…

Ірма Вітовська, знайома більшості глядачів по ролі у популярному українському сіткомі «Леся+Рома», також захопила глядача грою – від неї неможливо було відвести погляд. За 120 хвилин дійства на сцені глядачі побачили трансформацію реальної людини у реальному часі – від цинічної бізнес-вумен до жінки милосердя. І це було настільки правдоподібно, настільки по-справжньому, що саме відчуття часу зникло. Залишилося лише життя у його надвідвертості і душевній оголеності. За ці 2 години глядач прожив чужу історію, як власну трагедію.

«Оскар і Рожева Пані» – це не просто театральна постановка, не лише акторська гра чи вдало реалізований арт-проект. Це щось більше. Що? Це і є те справжнє мистецтво, яке із найтемніших закапелків і найтонших шпаринок душ дістає найголовніше – ЛЮДИНУ. Головне, не загубити її по дорозі додому.

Тетяна Колісник, Перша електронна газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар