Поміж мешканців «уранового містечка» Смоліне новина про нібито пересічну кадрову подію – звільнення головного лікаря місцевого лікувального закладу – викликала неабиякий резонанс. Днями стало відомо, що Міністерство охорони здоров’я України не продовжило контракт з Олександром Фроловим, який багато років очолював спеціалізовану медико-санітарну частину №17. Колектив закладу і місцеві мешканці кажуть, що це знак – не за горами оптимізація лікувальної установи.
Чутки про можливе реформування чи, як нині прийнято говорити, оптимізацію закладу ходили у населеному пункті давно. Можна було б і цього разу вважати їх балачками, та зникнення інфекційного стаціонарного відділення також колись починалося з чуток. Утім, вже близько двох років хворим на гепатит і навіть дітям з ангіною пропонують лікуватися аж у районі, за 30 км від дому. Відділення врешті-таки закрилось.
Тепер люди бояться, що наступними жертвами «організаційної ектомії» можуть стати, як мінімум, ще й інші стаціонарні відділення закладу – терапевтичне та хірургічне. В гіршому варіанті – на місці багатопрофільного медичного закладу залишиться лише лікувальна амбулаторія з десятком лікарів загальної практики та правом направляти людей на консультацію та лікування до ЦРЛ. Звісно ж, у кращих традиціях українських реформ – усе на рівні домислів та припущень, без жодних офіційних коментарів з вуст реформаторів.
Остання більш-менш предметна розмова про майбутнє медзакладу відбулася ще під час проведення у селищі восени 2011 року громадських слухань з приводу будівництва у Смоліному заводу з виробництва ядерного палива. Тоді у місцевого населення нібито питали згоди на появу такого виробництва в межах населеного пункту.
Поважного люду наїхало на урочистий захід чимало: керівництво профільного міністерства, російського концерну, області… Вони й озвучили, зокрема, обіцянку про 200 мільйонів на розвиток інфраструктури селища та поліпшення матеріально-технічної бази місцевого медзакладу. І, до слова, пообіцяли, що держава й надалі опікуватиметься СМСЧ, мовляв, при такій-то екології – кому ж, як не вам. Сказане на такий загал вже на чутки не спишеш, тому в таку перспективу смолінці повірили, про мамограф мріяти почали.
Уже на місці анонсованого будівництва й кілочки в землі з’явилися, а от замість омріяного мамографа – загальнонаціональна медична реформа та запитання з боку медиків та шахтарів: що буде з їхньою медсанчастиною?
Варто сказати, що йдеться про долю багатопрофільного лікувального закладу. Два відносно нові приміщення стаціонару та доволі велика поліклініка – це й екстрена допомога, й консультаційна медицина, і профогляди, зокрема й шахтарів, і навіть хірургічні операції.
Щодня тут звичайна робота великої лікарні: аналізи – за розкладом, до профільних спеціалістів – черга, стаціонар майже завжди заповнений.
У хірургічному відділенні кажуть, що випадки, коли доводиться рятувати життя, трапляються не так вже й часто. Пару-трійку перитонітів на рік, ще стільки ж шлункових кровотеч. Трапляються й екстремальні ургентні випадки, як от навесні був хлопчик з сусіднього села з серйозною черепно-мозковою травмою. Зараз він навідується у гості, тоді ж до санчастини його привезли вже бездиханним. Це ті випадки, коли не те що тридцять, а й пара кілометрів по маловисківському бездоріжжю у напрямку райлікарні коштувала б пацієнтам життя. Втім, це не ліричний відступ, а свідчення того, що в медчастині вистачає обладнання, а у його колективу – кваліфікації, щоб впоратися й з такими пацієнтами. Тому хвилювання місцевого населення виглядає небезпідставним.
Подейкують, що не останню роль у можливій оптимізації відіграє так званий шахтарський статус закладу. Нібито в Києві порахували, що нерентабельно утримувати таку велику медчастину заради 1,5 тисяч шахтарів. Воно то так, кількість шахтарів – дійсно – одна дільниця міської лікарні. Втім, є нюанс – іншої ані тут, ані в окрузі немає.
А отже, за даними тепер вже екс-головного лікаря закладу Олександра Фролова, СМСЧ обслуговує всі майже 10 тисяч місцевих мешканців. Коли ж сільська медицина почала дірявіти, до них додалися ще близько двох тисяч мешканців сусідніх сіл. Для жителів Новогригорівки, Новопетрівки, Акимівки та ще цілого ряду невеличких населених пунктів Смоліне – єдине найближче місце, де можна отримати кваліфіковану медичну допомогу. Тож загалом на обслуговуванні у СМСЧ – близько 12 тисяч людей. Між іншим, це майже населення цілого району області, скажімо Устинівського.
При цьому спеціалізована медико-санітарна частина – державний заклад, який перебуває на балансі Міністерства охорони здоров’я й фінансується, відповідно, з державного бюджету.
Та днями з’явився лист від Міністерства охорони здоров’я, який засвідчує намір МОЗу позбутися цього «гембля». Обласній владі рекомендовано розглянути можливість утримання СМСЧ №17 за рахунок місцевого бюджету. Звісно ж, усе у рамках національної стратегії реформи системи охорони здоров’я, що передбачає розмежування первинного, вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги. А стратегія, виписана у Національному плані дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки, за такими населеними пунктами залишає право лише на отой, найбільш песимістичний варіант – створення на таких територіях лікувальних амбулаторій із десятком лікарів загальної практики. Ймовірно, тому що це найбільше, що здатен «потягти» місцевий бюджет.
Чи справдиться такий сценарій у цьому випадку? Відповіді на це запитання поки що не знають не лише мешканці Смоліного та колектив СМСЧ, а й у профільному обласному відомстві.
За словами начальника обласного управління охорони здоров’я Олега Рибальченка, над цим питанням зараз працює спеціально створена комісія ОДА.
«Позиція медичного відомства та керівництва області однозначна – зберегти якість медичних послуг, які надає СМСЧ №17. Тому завдання, яке стоїть перед робочою групою, – визначити джерело фінансування закладу», – каже він.
Тому з оптимістичного лише єдине: відповідь на хвилююче запитання мешканці Смоліного отримають вже за тиждень – саме у такий термін комісія має прийняти рішення по СМСЧ№17.
Ірина Нетреба