До Кіровограда повернулись шахраї, які працюють у маршрутних таксі і роблять бізнес на хворобах дітей.
Як повідомляє кореспондент Першої електронної газети, нещодавно, увечері буднього дня, коли більшість жителів міста повертається з роботи додому, до маршрутного таксі № 44 на зупинці біля ПрАТ «Кіровоградміськбудпроект» (навпроти супермаркету «Копілка»), зайшла жінка приблизно 35-ти років, ймовірно, циганка за національністю, яка тримала у руках папку з паперами.
Щось швидко запитавши у водія, вона звернулась до пасажирів з розпачливим текстом про те, що її маленькій донечці необхідна допомога: у дитини гідроцефалія і вона не може ходити.
«Вона ще маленька, але вже стільки натерпілась! Її одужання коштує близько 20 тисяч доларів. Я ніколи не зможу зібрати таку суму самостійно! У мене є абсолютно усі документи: ви можете узяти їх, подивитись і переконатись, що я вас не обманюю. Тому я прошу вас: не будьте байдужими! Дайте моїй дитині шанс на повноцінне життя! Допоможіть їй встати на ніжки!», – такий жалісливий монолог проголосила жінка і рушила салоном маршрутки, простягаючи вперед невеликий чорний пакет, що звисав з її руки.
«Нещасна мати» зупинялась біля кожного ряду сидінь і докірливо дивилась на пасажирів.
Коли кореспондент Першої електронної газети поцікавилась, чи є у жінки паспорт, щоб впевнитись, що це саме її дитина. Вона відповіла, що паспорта у неї з собою немає:
«А якщо мені терміново треба буде їхати до лікарні? Я не можу його носити з собою!», – обурено відповіла «мати» хворої дівчинки.
Кореспондент: Так якщо «терміново», то тим паче паспорт має бути з собою.
Мати: У мене є всі необхідні документи. Візьміть подивіться.
К: Добре, а як я можу перевірити інформацію в Інтернеті?
М: Про нас уся інформація є на сайті «Допомога добрих людей» (ред., забігаючи наперед повідомляємо, що такого сайту у глобальній мережі не виявилось).
К: А якщо я захочу написати про Вас і поширити цю історію?
М: Ви журналіст? Як Вас звати? Аліна? Бо Ви ж вже пропонували рекламу безкоштовно, а потім виявилось що треба 130 гривень, а в мене таких грошей немає.
К: Ні, я не представлялась. І я не пропоную рекламу, так як Ви це розумієте. А можна мені адресу сайту, де про вас написано?
М: Ну добре. Зараз (гортає сторінки теки), ні, адреси немає, але все інше, що треба, є.
К: Я можу сфотографувати документи?
М: Так, звісно!
Нам вдалось лише похапцем сфотографувати свідоцтво про народження дитини, далі, зі словами «А навіщо інше?», жінка видерла з рук теку.
М: Ну? І це все? А чим Ви допоможете?
К: Я перевірю інформацію і, якщо все дійсно так, як Ви кажете, перерахую кошти за Вашими реквізитами.
М: Будемо чекати.
З цими словами жінка пройшла до дверей і вийшла на найближчій зупинці.
Варто зазначити, що серед великої кількості страшних і складних для прочитання (не те що вже розуміння!) діагнозів, напис «внутрішня складна гідроцефалія» значився десь наприкінці.
Зі свідоцтва про народження видно, що дитині зараз вже йде 6-й рік, а на фото з теки “мами” на людей дивилось маля віком до року, з непропорційно великою головою, що є першою ознакою гідроцефалії. Але це захворювання, яке ще називають «водянкою головного мозку», не поширюється далі черепної порожнини і жодним чином не може опинитись у кістках ніг й заважати дитині ходити.
Перевірка за ім’ям та прізвищем хворої дівчинки чи батьків не виявила ніякої інформації на жодному благодійному сайті. Як вже зазначалось вище, сайт, названий «нужденною матір’ю», взагалі не існує.
Проте, ми знайшли цікаву викривальну статтю на сайті Якутських новин: виявляється, влітку 2015-го року, кошти на лікування маленької Лариси збирали у далекій Якутії! Але тоді жінок-шахрайок було виведено на чисту воду за допомогою журналістів і місцевої міліції. Чи потрапили шахрайки в поле зору нашої, кіровоградської, поліції, покищо не відомо…
Також ми знайшли у соціальних мережах сторінку батька дівчинки. У рядку «місто (нинішнього перебування)» значиться Новосибірськ, а серед фотографій можна помітити фото з дівчинкою і її матір’ю з літака: вочевидь, шахраї-гастролери вирішили увічнити момент повернення до України.
Гнітючою, але водночас й очікуваною, є реакція наших земляків на таких «знедолених»: більшість дає їм купюри невеликого номіналу, «аби лише відчепились». А от після такого діалогу кореспондента Першої електронної газети, майже усі пасажири маршрутки, навіть ті, хто спочатку потягся за гаманцями, почали активно розмовляти між собою чи по телефону, або ж просто раптово зацікавились пейзажами, що відкривались з вікна.
Фото автора і з соціальних мереж