«Нова газета» неодноразово писала про важливий для нашої області проект «У дбайливій оселі – діти веселі», ініційований групою переселенців зі Сходу. Нагадаємо: за сприяння громадської організації «Спільна дія», Кіровоградської міської ради та фінансової підтримки Stabіlіzatіon Support Servіces, «КримSOS» та за підтримки Фонду стабілізації конфлікту та безпеки британського уряду в Кіровограді відбулися тренінги для шкільних психологів та родин, які приїхали до нашого міста у зв’язку з небезпекою життя на Донбасі.
У тренінгу взяли участь 20 родин із дітьми, проте кількість дітей зі Сходу, які нині навчаються у кіровоградських школах, майже удесятеро більша. Як відбувається їхня адаптація, чи стає мітка «переселенець» тавром, яке заважає відчути себе людиною в новому колективі? Де шукати психолога, якщо назріла потреба поговорити про свої переживання з професіоналом?
Вже знайома нашим читачам багатодітна родина Іванових поїхала до Кіровограда, як тільки з’явилаcя загроза життю в Попасній, де вони проживали із сімома дітьми.
Тетяна (за професією – інженер залізничного транспорту) разом із чоловіком сама стала психологом для своїх дітей. Щоб діти не боялися покидати рідну Попасну, вони з чоловіком розповіли їм, що родина збирається у пригодницьку подорож на потязі. Усі були в захваті, адже це була перша далека подорож потягом. До того ж саме так батькам удалося уникнути дитячого стресу та істерик.
Четверо школярів із родини Іванових відразу стали учнями Кіровоградської ЗШ №13. Тетяна задоволена тим, як прийняли її родину в Кіровограді, зокрема в школі: «Нас дуже добре зустріли – і директор, і завуч, і вчителі, і дітки. Не було жодних проблем, нам допомагали і допомагають усім, чим тільки можливо», − розповіла жінка. Девіз Іванових: «Який ти – таке й оточення», на жаль, підходить не всім.
Практикуючий психолог, головний тренер проекту «У дбайливій оселі – діти веселі» Оксана Шершень каже, що першою проблемою на шляху до адаптації дітей-переселенців у шкільному колективі є «доросла» проблема неготовності педагогів до роботи з особливими тимчасово переселеними дітьми.
− Припустимо, у класі навчається дитина, в якої батько-військовий загинув у зоні АТО. Тут до вже сформованого колективу приводять нового учня − дитину з Луганська чи Донецька (а ми знаємо позицію окремих жителів Донбасу щодо суверенітету України) і прямо кажуть: «Це переселенець». Уявіть, як важко дітям визначитися зі своїм ставленням один до одного. У більшості випадків вчителі над цим не замислюються. Не задумуються і батьки, змушені насамперед вирішувати побутові проблеми, а вже потім турбуватися про переживання та думки дитини в новому середовищі. Під час тренінгу я рекомендую психологам не ставити мітки на дітях-переселенцях, − розповідає Оксана Шершень.
Вона неохоче говорить про школи, в яких існує проблема адаптації дітей зі Сходу. Проте такі школи в Кіровограді є, їхнім соціальним педагогам та психологам рекомендовано переглянути принципи роботи з переселенцями. «Тамтешні психологи не розуміють своєї місії і недопрацьовують насамперед із педагогічним колективом, а не з дітьми. У такому випадку після всього пережитого діти отримають додаткові травми», − вважає Оксана Шершень. Основна мета роботи психологів – зробити перебування дитини в школі комфортним. Але ця робота має бути непомітною для школяра, не показною.
За словами Оксани Шершень, найкраще налагоджена робота з дітьми із сімей тимчасових переселенців у Кіровоградській ЗШ №13 і школі «Вікторія-П».
Кіровоградська ЗШ №13, крім діток із родини Іванових, прийняла ще дев’ятеро дітей з різних міст Луганської та Донецької областей. Шкільний психолог Олена Осипчук розповідає, що майже всі батьки були зацікавлені в психологічній адаптації їхніх дітей в новому колективі: не боялися ставити запитання, приходили на консультації.
− Я сама класний керівник, у мене в класі навчається хлопчик із Горлівки. Спочатку він був трохи замкненим, можливо, через те, що в класі багато лідерів, але згодом завдяки мамі (до речі, дуже інтелігентна і мудра жінка) і нашим зусиллям адаптувався. Важливу роль зіграло і те, що клас у нас російськомовний – тобто, нікому не довелося долати мовний бар’єр, − розповіла Олена Василівна.
Читайте також: Переселенці у Кіровограді навчилися пережити втрати
У школі дослідження стану дітей зі Сходу починали з малювання. Аналіз малюнків показав, що діти психічно здорові, фарби вони обирали яскраві і світлі. Ігрова терапія, ліплення, малювання снів та неіснуючих тварин – все це допомогло Олені Осипчук краще зрозуміти, з якими переживаннями зіткнулися нові учні в Кіровограді. У результаті психолог зробила висновок, що ментальної різниці між дітьми з Донбасу та Кіровограда немає – усі вони потребують уваги, любові, комфорту та миру.
В управлінні освіти Кіровоградської міської ради запевняють: в усіх навчальних закладах міста (а це 39 садків і 43 школи) інтеграція дітей-переселенців зі Сходу відбулася успішно. За час, відколи школи та дитячі садки почали приймати нових учнів, в управлінні не отримали жодної скарги чи заяви про дискримінацію, розповіла спеціаліст управління освіти Кіровоградської міськради Ірина Суржко.
Пам’ятка
У дітей є власні ресурси для подолання труднощів. Дізнайтеся у них, як вони долають проблеми, підтримуйте використання позитивних стратегій і допомагайте їм уникнути негативних емоцій.
Поради тим, хто поряд
Приділяйте дітям більше часу та уваги.
Постійно нагадуйте їм, що вони в безпеці.
Поясніть: вони не винні у подіях, що сталися.
Намагайтеся не розлучати дітей із тими, хто піклується про них: з братами, сестрами тощо.
По можливості виконуйте звичні процедури та дотримуйтесь режиму.
Простими словами відповідайте на запитання про те, що сталося, без страшних подробиць.
Допоможіть у висловленні почуттів через розмову, гру, малювання тощо.
Дозвольте дітям триматися поруч із дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих.
Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш молодшому віку, наприклад, смокчуть пальці.
По можливості створіть умови для ігор і відпочинку.
Інна Тільнова, Нова газета