«Тут моєму чоловікові врятували життя. Його повернули просто з того світу. Юлія Михайлівна (заввідділенням) − дуже милосердна людина, я їй дуже вдячна за те, що врятувала мого чоловіка. Хороший сестринський медперсонал – усі такі добрі і чуйні! Хай їм Бог помагає!», – це перші слова, які промовляє Лариса Василівна, побачивши журналістів у коридорі обласного кардіодиспансеру.
Подружжя Лариси і Миколи Повстяних мешкає в Олександрії. Чотири роки тому у чоловіка стався інфаркт. Час від часу він повертався до ЦРЛ, щоб полежати під капельницею, підтримуючи свій організм. Ось і цього разу, підзбиравши грошей, він поїхав в Олександрійську ЦРЛ. Там пацієнту стало зле. Місцеві лікарі не могли нічого вдіяти чи хоча б встановити діагноз. За словами Лариси Василівни, чоловікові навіть томограму зробили лише тоді, коли вона заявила, що забирає його в обласну лікарню.
«Ще в Олександрії в лікарні я втратив свідомість і нічого не пам’ятаю. Оговтався вже тут − мене врятували з того світу. Діагнозу навіть сам не знаю», – розповів 64-річний Микола Миколайович.
Тут, в Кіровограді, чоловіку діагностували тромбоемболію – складне захворювання артерії, з розвитком двосторонньої інфаркт-пневмонії з тяжкою легеневою недостатністю.
Операцію здійснювали на базі каодіологічного диспансеру, де є сучасна операційна з якісним медичним обладнанням і першокласні хірурги. Пацієнту довелося накласти трахеостому (трубка в трахеї, яка дозволяє йому дихати). Для цієї процедури запросили лора з обласної лікарні.
Лариса Повстяна впевнена, що завдячує життям свого чоловіка талановитим лікарям, які змогли швидко розпізнати хворобу і провести успішну операцію.
Натомість, хірург Юлія Живиця (завідуюча відділенням анестезіології та інтенсивної терапії), яка оперувала Миколу Миколайовича, переконує, що нічого не вдалося б без сучасної апаратури – як в операційній, так і в реанімації, а також без тромболітичних препаратів – медикаментів що розчинюють тромби.
«Протягом трьох тижнів пацієнт був підключений до апарату штучного дихання. Завдяки цьому він залишився живим. Якби не дефіцит апаратури, ми б могли надавати допомогу більшій кількості хворих, проводити більше операцій», – наголошує Юлія Живиця.
Такий дихальний апарат коштує 800 тис. грн. Для диспансеру ця сума непідйомна, а для такого серйозного відділення реанімації – апарат звичайна необхідність. Це річ, без якої в лікарні неможна обійтися.
«Ми з 1 березня почали серйозно працювати як відділення реанімації. Таких важких пацієнтів дуже багато і в самому Кіровограді, і по районах. Ми надаємо допомогу всім, хто звертається, і люди не вмирають вдома і в ЦРЛ. Все це завдяки тому, що у нас є ангіограф і апарат штучного дихання», – розповідає лікар.
Один апарат – це, звісно, добре. Але рано чи пізно настане момент, коли медикам доведеться обирати, кому з двох критичних пацієнтів рятувати життя.
