«Місце, де підтримують»: як працює Ветеранський центр Новоукраїнської громади

У кожного, хто повернувся з війни, – своя історія. І кожна з них по-своєму важка. Але є те, що об’єднує всіх: потреба в розумінні, підтримці, людяності. Саме таку підтримку щодня надають у Ветеранському центрі Новоукраїнської громади.

Про особливості роботи Ветеранського центру дізналася Перша електронна газета.

У закладі працюють не просто фахівці. Тут трудяться люди, які бачать не лише документи, а людину. Які поруч — не на словах, а на ділі, бо майже кожен із них дотичний до страждань і тривог інших і своєю історією. Хтось із них теж живе в невідомості, бо коханий вже 3-й рік вважається безвісти зниклим, інша щоночі тривожно поглядає в екран телефону, очікуючи звісточки від рідної людини, що все норм. І що таке бойове братство і втрата побратимів, для керівника центру відомо з власного бойового досвіду…

ТУТ СТАЮТЬ ОПОРОЮ, КОЛИ ЗЕМЛЯ ТІКАЄ З-ПІД НІГ

Хтось приходить сюди після фронту — розгублений, виснажений, не знаючи, із чого почати. Хтось — щоб дізнатися, як оформити пільги чи допомогу. А хтось, бо вже не може сам шукати зниклого рідного. У центрі всім цим людям кажуть: ви не самі. І справді залишаються поруч.

Наразі під супроводом фахівців Ветеранського центру перебуває 179 ветеранів та членів їхніх родин, які щодня на зв’язку з фахівцями.

Допомога сім’ям безвісти зниклих — один із найчутливіших і найболючіших напрямків роботи.

За допомогою у пошуках сина сиди прийшла Олені Миколаївні Бойко. Фахівці не лише підтримали її, а й допомогли скоординувати дії.

«Алгоритм дій доволі непростий, — ділиться жінка. — Та завдяки підтримці фахівчині центру я змогла пройти цей шлях без розгубленості й страху. Тепер переконана, що зробила все правильно. Це дає сили — вірити, надіятися і триматися».

Це добре знає і сама фахівчиня з супроводу ветеранів Ксенія Тодеріца. Вона теж чекає. Її коханий зник ще на початку повномасштабної війни. Вона, як і багато інших, щодня вчиться жити далі — не впадати у відчай, не ламатися, не плакати при донечці, яка ніжно водить пальчиком по фотографії татуся.

“Ми знаємо, як це — триматися, коли з тривогою чекаєш чергового повідомлення від чоловіка з фронту”, — ділиться власними переживаннями фахівчиня Центру Ірина Новосад.

ЩО ЩЕ РОБИТЬ ЦЕНТР?

“Наші фахівці із супроводу ветеранів не залишають людину наодинці з болем, — розповідає директор центру Юрій Мироненко, ветеран цієї війни. — Кожен із них — це більше ніж просто працівник. Це людина, яка свідомо вирішила присвятити частину свого життя зраненому суспільству. І якщо є можливість допомогти — ми це зробимо. А ще це команда людей з ідеями. Бо наші ініціативи народжуються не на папері, а з життя. І втілюються з душею”.

«Супровід ветерана – це не про документи, а про довіру, повагу і спільну роботу над новим етапом життя. Ветеран не має залишатися сам на сам із труднощами – ми створюємо міст між фронтом і мирним життям», – зазначає фахівець із супроводу ветеранів Жанна Пінчук.

У Центрі допомагають оформити статуси, пільги, компенсації — щоб не було помилок, затримок, непорозумінь.
Супроводжують у контактах із поліцією, військовими, Червоним Хрестом — там, де самому важко.
Надають юридичну підтримку.
І головне — не зникають після першої зустрічі. Тут тримають зв’язок. Тут пам’ятають.

ГРУПИ ПІДТРИМКИ — ПРОСТІР, ДЕ ТЕБЕ РОЗУМІЮТЬ

Центр створив кілька груп взаємопідтримки. Тут збираються ті, хто переживає схожий біль, — і розмовляють, малюють, дихають. Це не просто зустрічі — це інструменти, які допомагають відновити сили:

«Незламні» — для дружин військових;
«Простір підтримки» — для родин зниклих безвісти;
Група для родин загиблих захисників — щоб бути разом, коли найтемніше.

ДЛЯ КОГО ЦЕЙ ЦЕНТР?

Для ветеранів, для жінок і чоловіків, які пройшли війну. Для їхніх дружин, батьків, дітей. Для родин зниклих, для тих, хто втратив. Для кожного, кому треба не просто довідка, а людина поруч.

Ветеранський центр Новоукраїнської громади знаходиться за адресою: