Пані Ніна Мурована фотографує мене на телефон із донатом в руках, щоб скинути фотозвіт у групу в вайбері. Я підглядаю – група називається «Куколки». Так вона звітує про надходженння внесків на роботу придорожнього кафе, де безкоштовно годують військових. На місяць кафе «За ЗСУ» приймає майже тисячу захисників, які їдуть «оттуда» і «туда».
Ніна і її компаньйонка Лариса – із сусіднього села Травневе, що в Попельнастівській громаді. Вони працюють позмінно – через два дні сюди приїдуть жіночки з сусіднього села Нової Праги, їх змінять «куколки» із Куколівки.
Авторка ідеї створити кафе на трасі, яка прямує повз село Куколівка – староста с.Долинське Віта Боцман, її підтримав волонтер з Олександрії Олег Берсименко, приміщення надав місцевий підприємець Григорій Шестопалов.
“Спочатку клієнтів не було, бо ніхто про нас не знав. Ми виходили на дорогу, зупиняли військові машини. А потім почало працювати сарафанне радіо – хлопці переказували один одному і тепер знають.
Знаєте, автобуси під’їжджають, заходить чоловік 25. За стіл може за раз сісти 6-8 людей, вони їдять – інші чекають і так по черзі, – розповідає пані Ніна про кафе «За ЗСУ»”.
Стіни тут обвішані прапорами з подяками та шевронами. «Комарик», «Бойові кроти», «Волонтер Ейпріл», шеврони Національної гвардії, Штабу оборони Прикарпаття, з написами «Артилерія – боги війни», «Бойові кроти 26 ОДБр, «Чорнобильські мутанти», «412 батальйон», «Зведений загін коршунів», «32 ОМБр»… Кількасот шевронів на стінах – це все в подяку за те, що нагодували. Влітку захисників запрошують на обід чи вечерю у бесідках на вулиці. У зимову пору працюють з восьмої ранку до шостої вечора, влітку – з восьми до восьми.
Коли ми спілкувались із господинями з кафе, до приміщення зайшов Василь Демиденко – він приніс пів мішечка солі. Дівчата відразу ж дали йому завдання, що купити «в городі»: серветки, стаканчики, спеції… Згодом я дізнаюсь: пан Василь із сусідньої Червоної Кам’янки. Два роки тому він втратив сина на війні, на момент його загибелі невістка була вагітна другим малям…
Про воїнів турбуються жителі кількох сіл Попельнастівської громади: вдалось вирішити навіть питання оплати жінок, які готують їжу в кафе. На день вони традиційно варять 15-літрову каструлю боршу, але буває таке, що не вистачає – варять додатково, коли на день доводиться годувати до сотні чоловіків. На друге – переважно вареники – чи свіжі, чи заморожені, які звозять жінки із кількох сусідніх сіл. Допомагають із продуктами і місцеві фермери – кілька разів постачали до кафе тушки свині.
Родзинкою меню є пиріг від Олени Ільченко з Михайлівки за секретним рецептом (пиріг шоколадного кольору, в ньому фрукти, родзинки і горіхи, запах – неймовірний!). У день, коли в кафе побувала «Перша електронна», місцевий житель Сергій Самусев привіз шість тарілочок холодцю.
«Всі стараються чи якесь яблуко, чи сматочок сала, чи сік томатний, картоплину, цибулину – везуть усе. Їдуть у місто: «Та ми осьо хлопчикам десяток яєць». Їдуть із міста – «Та ми осьо упаковку води купили». Дуже часто військові хочуть заплатити за їжу. Вони такі «Нє-нє-нє, ми все розуміємо, але ось вам гроші на сметанку!». Їдуть оттуда і туда. Бува, багато їдуть вночі, бува, спішать, то ми їм з союою складаємо, що маємо. Багато хто вже став нам як рідний. Наприклад, Ігор Михайлович, чоловік під 60 років – заходить, цілувашки-обнімашки. Вони дякують, їм приємно, що про них турбуються. Вони ж там в окопах не бачать нормальної їжі, ось було Різдво, то в нас і кутя тут стояла на столі. А ще знаєте, які наші воїни скромні: заходять, бачать накритий стіл: «Ой, ви когось чекаєте?» – «Хлопці, та ми на вас чекаємо!» – «Ой не треба, хай другі зїдять», – буває нам кажуть, – ділиться емоціями Ніна Мурована.
Часто в кафе заїжджають водії та військові, що супроводжують транспорт із полеглими захисниками.
«Стають хлопці, які працюють водіями на газельках із написом «На щиті». Перший раз ми як побачили… Сльози давлять. А їх там не один лежить… А що ж, пгодували, провели…», – розповідає пані Ніна.
Ніна і Лариса кажуть: мріють, як буде Перемога, накрити святковий стіл і святкувати з усіма своїми військовими друзями.
На розмові про мрії до кафе заходить чоловік у військовому однострої: «Гаряченьке єсть?». І дівчата починають метушитись біля нього…
Нагадаємо, вірменське кафе для українських військових: на Кіровоградщині безплатно годують воїнів
Читайте також: «Еней» запрошує