Кавалер ордену «Богдана Хмельницького» підполковник Сергій Шпанко – нині викладач у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ВІТІ) – навчає курсантів та мобілізованих вогневій підготовці за спеціальною програмою. За плечима викладача – служба в АТО, бої за Донеччину і Луганщину, захист Києва у 2022-му, Піски, Чонгар, Троїцьке, важке поранення і оголошення 200-м. Проте він вижив і тепер вчить виживати інших.
Про це повідомляє Перша електронна газета за інформацією ВІТІ.
Сергій Шпанко родом з Голованівська. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ, факультет ракетно-артилерійського озброєння у 1999 році. Проходив службу в ракетних військах. На початку 2000-х звільнився, працював на різних посадах, у 2014 році з початком збройної агресії московії повернувся до військової служби – був начальником служби ракетно-артилерійського озброєння 17 батальйону. З 2016 по 2020 роки був командиром 34 окремого мотопіхотного батальйону 57 омбр, виконував бойові завдання на Донецькому та Луганському напрямках, брав участь в Дебальцевській операції, за що отримав бойовий орден Богдана Хмельницького.
Пройшов три ротації в Піски, з побратимами охороняв узбережжя Азовського моря і Сіваша: від Чонгара до Бердянська по адмінмежі з Кримом.
В лютому 2022 року у складі стрілецького батальйону ВІТІ брав участь у захисті Києва на Ірпінському напрямку, оскільки був викладачем інституту і мав великий бойовий досвід. Керував облаштуванням району оборони Ірпіня, що допомогло врятувати життя курсантів в умовах постійних артилерійських обстрілів та авіаційних нальотів.
Пізніше був переведений на посаду командира механізованого батальйону легендарної 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, з якою вирушив на Схід у квітні 2022 року.
«Ми формували цю бригаду. Часу було критично мало. Але бігом-бігом не було. Вчилися, вдягали, взували, намагалися провести індивідуальну підготовку. І на початку квітня висунулися на Донеччину», – розповідає підполковник Шпанко.
Каже, що броньованої техніки було дуже мало: пару БМП-1 та британські броньовані «Саксони». За пару днів прибули й розмістилися по селах на Авдіївському напрямку.
«Отримали задачу заходити в район зосередження. Заїхали в Троїцьке, рекогносцировку ворог не дав нам провести. Відразу надійшла задача заводити батальйон на виконання. Там стояли 25-та бригада ДШВ, які на нас дивилися і казали – куди ви лізете, у вас нічого немає.
Нам треба! Ми заїхали вночі й протягом 3 години мали звести увесь батальйон. Були надзвичайні проблеми із забезпечення зв’язку — не вистачало рацій», – загадує перші дні на Донецькому напрямку підполковник Шпанко.
Воїн розповідає, що увесь район оборони його батальйону був дуже складний і в рази перевищував можливості, які передбачає чисельність одного мехбату, до того ж з обмеженою кількістю застарілої броньованої техніки.
Батальйон в зоні своєї відповідальності протистояв великому угруповуванню регулярних російських військ, у якого були бронегрупи і який здійснював постійні наступальні дії проти недостатньо озброєного й укомплектованого підрозділу Сергія Шпанка. В результаті виснажливих боїв батальйон зазнав великих втрат й змушений був відійти задля збереження особового складу.
«Піхота тримала оборону до моменту, поки у нас вистачало сил і людей. Ми втрачали бійців, одну нашу медичку розстріляв російський танк, і ми нічого не могли зробити. З протитанкового у нас були лише РПГ-7», — уточнює комбат.
Після відходу, короткого перегрупування і відновлення, батальйон знову зайшов на бойові в районі Троїцького. Під час проведення рекогносцировки комбат разом з заступниками потрапив під танковий обстріл, в результаті якого після прямого влучення в авто отримав тяжке поранення.
«Це було 8 квітня 2022 року. Влучання було під сам зад машини, дивом вцілили усі, хто був в ній. Мені з плеча дістали залізку з номером двигуна, серйозно постраждало права частина голови, відірвало вухо. Спочатку мене оголосили 200-м. Усі вискочили, я залишався в машині. А потім якось розібралися і мене евакуювали медики 25-ї бригади ДШВ: спочатку був 66-й шпиталь, потім Мечникова, далі Київ», — розповідає Сергій Шпанко.
Влітку 2023 року після тривалого відновлення та реабілітації він повернувся до рідного інституту ВІТІ (Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут), де сьогодні продовжує готувати майбутніх офіцерів.
Читайте також:
- Полковника з Кіровоградщини нагородили Хрестом бойових заслуг
- Воїн з Кіровоградщини став Героєм України за успіхи у Курській операції