Дмитро і Руслан Чернецькі – маловищани. На захисті України – з початку повномасштабного вторгнення. До військкомату прийшли самі у перші ж дні. З того часу Дмитро, за плечами якого 36 років, строкова служба у повітряно-десантних військах і повоєнні робітничі професії у Запоріжжі, служить сапером у 108-й бригаді. Спочатку виконував бойові завдання на Донеччині, потім на Запорізькому напрямку. А Руслан – сержант з матеріального постачання в 124 бригаді, весь час на Херсонщині.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
За сумлінну службу наші земляки мають військові відзнаки і нагороди.
Так Дмитро отримав “Залізного Хреста” від Міністра оборони України. А серед відзнак Руслана є почесна медаль “За службу державі”.
“Не можна переоцінити роль таких військовослужбовців, як Руслан, сержант з матеріального забезпечення, – розповідають про побратима у його підрозділі. – Від нього напряму залежить, чи буде підрозділ вчасно і як слід нагодований, одягнений-взутий, забезпечений боєприпасами та пальним. І треба зазначити, це саме той випадок, коли людина у своїй військовій спеціальності втрапила у десятку! Місто Мала Виска, що на Кіровоградщині, стало добре відомим в батальйоні, бо дало підрозділу чимало гідних бійців”.
У Малій Висці Руслан навчався у школі, потім в училищі набув фаху слюсаря з ремонту та обслуговування автомобілів. Паралельно була ще музична школа, що теж прислужилося у довоєнному житті – 10 років він грав по весіллях для односельців. Загалом за свої 43 роки Руслан чимало професій перепробував: трудився у великих містах на будовах, виготовляв тротуарну плитку, навіть рибу коптив. А потім так сталось, що знайшов себе у сфері обліку і постачання у системі великих торговельних мереж та осів в Одесі. Тут і застала його велика війна…
«Я знав, точніше відчував, що воно ось-ось розпочнеться, так і вийшло – 24 лютого прокинувся від вибухів, – згадує Руслан. – Одразу подався в місцевий центр комплектування, але там мене відправили за місцем приписки – у Малу Виску.
Два тижні довелося побути у стані невизначеності, поки зрештою відправили у батальйон, де я й зараз, та я жодного разу не пошкодував за своїм вибором…», – розповів воїн.
Невідомо чому, але побратими дали Руслану позивний «Парадокс».
Спочатку чоловік був стрільцем, однак невдовзі командування дізналося про його цивільну спеціальність та запропонувало нинішню посаду. І не помилились з вибором. Руслан Сергійович спершу, після базового навчання, отримав звання молодшого сержанта та навздогін ще й курси з військової спеціальності пройшов.
«Виявилися дуже суттєві відмінності від того, чим я за фахом займався у цивільному житті, – зізнається «Парадокс». – Довелося опановувати воєнну специфіку, безліч нюансів, зате відтоді я почуваюся абсолютно на своєму місці.
Буває, хлопці мені «зірвуть центральний нерв», думаю, навіщо я з цим зв’язався, а тоді охолону й розумію, наскільки це важливо, просто необхідно – і далі тягну того воза. Це – моє, я знаю та люблю свою роботу й побратимів з усіма їх витребеньками, забаганками та складними натурами.
Скажу більше: я вже настільки звик, прижився у війську, що навіть перебування на цивілці під час відпустки створює мені дискомфорт. Тому так: дай Боже швидшої перемоги, а після неї я обов’язково хочу залишитися у війську. Та й чимало хлопців, я знаю, планують продовжити службу. Отже, будемо і надалі разом, а ми вже давно рідніші за рідних».
Володимир Тільнов для Першої електронної газети
Читайте також: У Кропивницькому відкрили «Простір хоробрих» для родин військовослужбовців