На адресу Першої електронної газети надійшов лист від воїна одного з підрозділів, що несе службу на Херсонщині. Боєць, родом із Новоукраїнського району, із вдячністю пише про неймовірну допомогу волонтерів із Апостолового. Наше видання із радістю публікує текст статті-подяки.
Відірвані від дому, від близьких та колишнього життя, від комфорту та тиші без постійних обстрілів. Ми навчилися бачити позитив у тому, що раніше майже не помічали, навчилися цінувати допомогу, потреби в якій ніколи б не мали, якби не війна, якби не росія.
Та сьогодні не про ворогів. Сьогодні про друзів, завдяки яким ми маємо змогу цих ворогів бороти. Щодня, якою б не була погода, яке б свято не червоніло на календарі, волонтери роблять все можливе, аби полегшити життя усім військовим, що звертаються до них у пошуках їжі, гарячої води та пари чистих рукавиць. Аби полегшити життя мені та моїм побратимам. Тож новий рік хочу розпочати з подяки Волонтерському центру міста Апостолове, який допоміг нам у цей рік увійти. Накриті новорічні столи, прикрашена ялинка між ними та побажання скорішої перемоги – атмосфера свята, яке ми зустріли далеко від рідного дому, та на своїй, рідній землі, у колі вчорашніх незнайомців, яких сьогодні ми впевнено можемо назвати друзями. Оля, Юля, Марина, Віталій, Наташа, Лариса, Люда, Наташа і Рая – усіх знаємо поіменно, раді знайомству попри обставини, які змусили нас пересіктися.
У кожного своя історія, різні життєві шляхи, які зійшлися в одному залі Волонтерського центру Апостолового. Ще в 2014-му році у жителів міста виникла ідея зібрати команду з кількох добровольців, які взяли б на себе обов’язок поліпшити життя в місті та околицях. Благодійні ярмарки, збори коштів на лікування містян, арт-проєкти для прикрашання зупинок і занедбаних будівель малюнками – згуртовані та доброзичливі мешканці, які донедавна працювали над покращенням власного міста, тепер працюють задля перемоги України. 24-го лютого життя волонтерів змінилося, і замість того, аби прикрашати місцеві зупинки вуличними малюнками, вони розфарбовують автомобілі військових, а рідкісні збори коштів на потреби міста перетворилися на щоденні збори коштів для армії України.
«Мабуть, доля готувала нас до цього, – Ольга, одна із засновниць центру, погодилася поділитися зі мною подробицями роботи центру. – Ще до війни у нас була проблема – це звалище сміття, тож у нас і народилася ідея проєкту: місце, де було сміттєзвалище, прибрати та перетворити на арт-об’єкт. Розмалювати стіни для того, щоб людям не хотілося засмічувати територію. Як тільки ми це здійснили, нам запропонували розмалювати одну із зупинок. Наразі на нашому рахунку більше 8-ми зупинок, одну з яких можна побачити на виїзді з нашого міста. За основу завжди бралася патріотична тематика, в більшості випадків – українська природа. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми зібрали кошти та придбали автомобіль військовим, після чого я запропонувала їм розфарбувати його пікселем».
На сьогодні вже понад 40-ка автомобілів розфарбовані майстринями центру і відправлені вірно служити ЗСУ, 13-ть із цих автомобілів були придбані за кошти мешканців міста.
Із першого дня війни місто Апостолове долучилося до підтримки українській армії. Створили швейний цех, де дівчата шили обмундирування та інші потрібні речі для військових. До квітня містяни збирали допомогу військовим, не лишалися осторонь ні на день, адже кожен маленький крок веде Україну до великої перемоги. Ольга згадує розвиток центру з усмішкою, адже про маленькі кроки в їхньому центрі знають з власного досвіду:
«Якось до центру прийшли військові 80-ї бригади, один із них звернувся до моєї подруги Юлі з проханням попрати його одяг вдома, бо у них немає для цього умов. Ми допомогли йому, попрали речі, і тоді я у військових запитала: «А якщо ми створимо пральні, ви будете до нас приходить і користуватися цією послугою?» Вони погодилися. Звичайно, було досить хвилююче, тому що не хотілося виглядати посміховиськом в очах наших жителів, якби до нас ніхто не ходив. Але ми наважилися та попросили у людей допомоги. Я привезла свою пральну машину, хтось приносив старі, хтось – кошти на них, а міська рада надала нам приміщення. 6-го квітня ми розпочали з чотирьох пральних машин, а вже сьогодні їх у нас 8».
Кожна окрема кімната у волонтерському центрі зроблена з душею, це відчувається одразу, варто лише переступити поріг. Пральні машини розфарбовані пікселем, на стінах красуються малюнки козаків, відомих українських постатей або ж українських мультфільмів. Швеї залюбки підшиють чи відремонтують одяг, а перукарі готові в будь-який момент освіжити наші зачіски. Завжди є щось смачне поїсти, щось тепле попити, ліки, побутове приладдя, душові кабіни та засоби особистої гігієни. Все для того, аби створити якомога комфортніше середовище для військових. Щоразу приїжджаємо сюди, і на душі стає тепліше, адже розуміємо – усе це зроблено для нас небайдужими людьми, нам тут завжди раді і нас завжди підтримують попри те, що війна виснажлива, і часто можна зустріти тих, хто допомагати військовим більше бажання не має.
«Для нас завжди було принципом надавати військовим допомогу безкоштовно, – на завершення сказала мені Ольга. – Ми вважаємо, що військові нас захищають, а отже ми їм маємо допомагати».
Як дві сторони однієї медалі, працюємо пліч-о-пліч, кожен на своєму місці, тримає свій фронт. Ми на передовій, а волонтери та небайдужі українці прикривають наш тил, продовжуючи робити власні кроки назустріч нашій спільній перемозі. І всі як один впевнені на 100% – все буде Україна.
Боєць терооборони Кіровоградщини на псевдо Чіллі