Околиці села Бовтишки Кропивницького району неймовірно гарні. Ліси, водойми, барвисті луки й байраки милують око й душу. І навряд чи уявляють собі місцеві жителі, що ця дивовижна краса невдовзі може зникнути. Хоч і поволі, не за рік-два, але назавжди.
«Нова газета» продовжує тему безконтрольного й незаконного розорювання земель. У чергове відрядження з цього приводу нас покликало звернення жителя згаданого села на Гарячу лінію голови облдержадміністрації, в якому він просив розібратися із незаконною, на його думку, оранкою схилу балки. Нам вдалося сконтактуватися із заявником, ним виявився давній передплатник нашої газети Сергій Задорожний.
Сергій Петрович, колишній медик, зайнявся фермерством ще в 1998 році. За цей час, зізнається, нажив купу недоброзичливців. Це відчувається: у місцевому магазині на його прохання зварити нам каву лаконічно відрізають «Ні!»…
Ми їдемо до проблемної балки по місцях, на яких колись розташовувався радгоспний господарчий двір. Тут же працювала городня бригада – вирощували овочі. Виявляється, ділянка, яку Сергій зазначав у зверненні, лежить на схилі, крутизна якого, вважає він, значно перевищує норму 3-7°. Нагадаємо: стаття 47 закону «Про охорону земель» забороняє розорювання схилів крутизною понад 7° (крім ділянок для залуження, заліснення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах від 3 до 7° обмежується розміщення просапних культур (кукурудзи, буряку, соняшнику), чорного пару тощо. І межує та земля саме із ділянкою, яку обробляє наш співрозмовник.
Ми прибуваємо на поле, пан Сергій розповідає про своє господарювання і чому вирішив поборотися із грубим втручанням в природу. Тим часом я фіксую на фотокамеру місця, де найкраще видно крутизну схилів. Виділені в оренду, як з’ясувалося згодом, для городництва 7,55 га розташовані південніше та східніше (нижче) двох ділянок, які обробляє Задорожний. Це один масив, що на карті нагадує формою перевернуту на 180° букву «Г», більша частина якого лежить саме на схилах, нижче яких – луки, за ними на крутому підвищенні росте ліс.
– Зараз вона отака завглибшки, – показує на свіжу борозну сусіда наш співбесідник, – Навесні буде в пояс. Вода буде сходитися тут. Природу не обманеш. Якщо буде сніг, танутиме не поступово, а, як у нас зазвичай, рухне, то вся вода піде сюди і все змиється к бісу.
Звертає він увагу й на степову рослинність цього схилу.
– Я якось порахував – тут на одному квадратному метрі було шістнадцять різних видів трав… Мій дід-пасічник говорив: не треба мені акації, нічого, дайте мені яр. Цілий рік пасіка стоїть, не треба таскатися із нею. І це ж який мед! Різнотрав’я! Це лірика, а по суті – все змиється вниз. Ось уже ґрунт глинистий.
Спускаємося нижче вже по землі сусіда, Олега Омуховського, так звати користувача цих 7,5 га.
– Оце все тут було засаджено деревами, дубами, – пояснює Сергій. – Він каже, що це самосів. Та ні, я точно знаю, що заліснили тут ще за радянських часів. Отут стояв стовпчик із табличкою, тобто воно було під охороною. Дуб, щоб ви знали, не дуже легко розмножується. Садять його або саджанцями, або жменю жолудів кидають, щоб хоч якийсь із них проріс. Він може просидіти в землі роки, поки волога до нього не добереться. Оце бачите? Тераси нарізані – трактор йшов і знімав землю, а потім на них дітки дуби рядочками садили. Це було приблизно п’ятдесят років тому.
Особливо прикро Петровичу, що владі – ОТГ, земельникам, поліції, прокуратурі, екоінспекції – до цієї проблеми байдуже.
– Я покажу їхні відписки – кивають один на одного. Врешті-решт, сказали, що, оскільки ділянка виділена, оформлена, то все гаразд із нею, порушень бути не може.
Йдучи далі, помічаємо чимало пеньків свіжих і давніших. Земля поміж ними легко зорана. Подекуди видніються вцілілі дерева: груші-дички, дубки й чагарники. В кінці ділянки – нескошене кукурудзиння, якого за згаданою статтею закону тут бути не повинно (кут схилу видно на фото №2). В одному місці – група пеньків на дні невеликого яру (фото №1). Тепер не буде чому стримувати його від поглиблення й розширення.
– У березні тут побували представники екологічної інспекції – на моє звернення. Тут спиляли зо сто дерев. Нарахували ж вони, здається, чи 72, чи 74 пеньки. Діаметром менше восьми сантиметрів не враховують. Притому враховували лише від десяти і до 45 см. Я поцікавився, чому. Кажуть, що якщо і ті врахувати, то всієї Бовтишки не вистачить, щоб сплатити штраф!
За словами Сергія Петровича, історія з пеньками на цьому й заглохла. Принаймні в селі не чули, що за спилювання когось покарали.
– Коли я зрубав тут один дубок – смороду було на все село. Того ж дня мене знайшли. Так, порушив, каюсь. Але була необхідність, так буває. Отож комусь – закон, а комусь – роби що хоч.
Проходимо по межі між ділянками. Респондент згадує, що більше двадцяти років тому його земля також потерпала від похилості.
– 21 рік тому я вперше засіяв тут, а воно і змило. Тоді нагорнув вал (показує на помітний бруствер, за яким починається різкий перепад нахилу поверхні) – вода перестала стрімко стікати посівами. І що зараз робить сусід? Починає розорювати його. Думає, що відкриє воду на свою землю. Та буде гірше – опади змиватимуть посіви і верхній шар ґрунту. А там же внизу дерева спиляли – от і буде вода точити землю, утворюючи яри. Це ж очевидно! Постраждають і землі інших жителів громади, що вище.
…Мене часто переконують, що тут головний сільський голова чи ще якийсь начальник. Ні! Я вважаю, що в Україні головні громадяни. Як себе поводять вони, такою й Україна буде. Я їм всім розказую: зараз тут оазис, а через десять років буде пустеля! В моїй криниці води поменшало на півтора метра.
Згодом телефоном ми поспілкувалися із заступником олександрівського селищного голови (Бовтишка входить до складу Олександрівської ОТГ) Василем Скляренком, намагаючись дізнатися, чому виділили в користування землю на крутих схилах і чи заміряли при цьому кут нахилу.
– Кут нахилу вимірював земельний відділ, – запевнив нас Василь Іванович, – виїжджали на місце. І був він до семи градусів. Був висновок спеціалістів – то сільська рада й надала в оренду ділянку.
За припущенням співрозмовника, депутати виділили цю землю ще й тому, що Омуховські – багатодітна родина. Хотіли підтримати цю сім’ю. Вони займаються тваринництвом, а це – робочі місця, що для депутатів також аргумент.
– Я нікого не захищаю, мені хотілося, щоб всі працювали, у всіх була робота, земля, – зауважив посадовець. – Виїжджала недавно туди комісія, щоб зафіксувати факт вирубки – Задорожний же скаржився не на кут нахилу, а щодо зрізаних дерев.
Пан Василь також додав, що питання покарання орендаря – досить непросте з моральної точки зору. Адже штраф може завдати серйозного удару по цій працьовитій незаможній родині, яка билася за виділення цього клаптя землі.
«Новій» так і не вдалося отримати документального підтвердження від місцевого органу влади, що кут нахилу відповідає нормам згаданого закону. Врешті нас переадресували до організації, яка виготовляла проєкт відведення землі.
Ідеально було б замовити вимірювання у спеціалістів. Але в бюджеті редакції коштів на такі витрати не передбачено. Тож ми, як і в одній із попередніх публікацій на цю проблематику, спробували встановити його самі, скориставшись порадами Української природоохоронної групи, – наклавши на кілька фото зображення транспортира. Це не ідеальне вимірювання, але, навіть припустивши велику похибку через неідеальне положення зйомки тощо, можемо зробити певні висновки.
І якщо наші вишукування кута можна не сприймати (ми ж не геодезисти), то масове вирубування дерев – факт встановлений! Згадаємо ще раз 47-му статтю – «Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов’язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому»…
Хтось зауважить, що автор статті перебільшує і робить висновки про перетворення окілля Бовтишки на пустелю на поодинокому прикладі. Але це, як не прикро, зовсім не так – у «портфелі» «НГ» є вже до сотні виявлених подібних прикладів розорювання пасовищ, луків і прибережних зон у порушення законодавства. Скільки їх в області – лиш Богу відомо.
Ну а стосовно виділення земель з точки зору людяності й співчуття… Допомагати знедоленим треба – ніхто не заперечує. Але як же щодо того, що знедоленими з часом виявляться не окремі люди, а цілі прийдешні покоління, яким, цілком вірогідно, доведеться жити в пустелі? Хто співчуватиме нашим нащадкам? А оптимістам радимо почитати сумну й повчальну історію Межиріччя.
P.S. Може здатися, що доречним було б в публікації подати коментар Олега Омуховського. Але, на нашу думку, у цьому разі питання слід ставити тим, хто виділив ділянку, а не тому, хто її обробляє.. До нього ж питання одне – знищені дерева. Ну що він, скажемо відверто, може тут прокоментувати? Натомість це має зробити Держекоінспекція Придніпровського округу, рішення якої, маємо надію, таки з’явиться.
Але якщо орендар захоче прокоментувати, «НГ» йому таку можливість надасть.
Ігор Крушеницький, Нова Газета.