Управління охорони культурної спадщини та туризму облдержадміністрації реалізує проект «Кіровоградщина — мандруй у минуле!». У рамках цього селфі-туру місцеві журналісти, блогери, фахівці туристичної галузі мандрують до визначних пам`яток історії та архітектури краю з метою популяризації внутрішнього туризму. Минулої п’ятниці відбувся другий прес-тур за маршрутом Новомиргородщина–Мала Виска–Добровеличківщина–Новоукраїнка.
Мандрівка розпочалася зі старої будівлі земської лікарні в місті Новомиргороді. Побудована вона відомим єлисаветградським архітектором Яковом Паученком на кошти Ганни Дмитрян — дочки місцевого грецького купця Михайла Мартакі — у 1912 році. Рука відомого майстра легко вгадується в архітектурних формах будівлі, хоча стан її, м’яко кажучи, плачевний. Якщо ззовні фасади ще тримають форми колишньої величі, то всередині все набагато гірше. Час і дірявий дах роблять свою чорну справу – руйнуються підлога, стіни, столярка, і якщо найближчим часом не будуть прийняті необхідні заходи, історична пам’ятка ризикує залишитися лише в пам’яті та на фото нашого селфі-туру.
Новомиргород – гарне місто, багате різними фотозонами і парками. Журналісти звернули увагу на танк, що стоїть на одній із вулиць. Виявляється, що встановлений танк є не традиційним для подібних пам’ятників Т-34, а дуже рідкісна машина ІС-3 (Йосип Сталін). Говорять, що він є одним з пів сотні танків, що брали участь у параді Перемоги. Це дуже рідкісний танк, у всьому світі залишилося не так багато екземплярів цієї машини, і коштують вони десятки мільйонів. І щоб відбити бажання його продати, місцеві жителі залили внутрішній об’єм танка бетонним розчином.
Наступна локація – будівля колишньої Златопільської гімназії, яка була побудована за кошти родини Лопухіних наприкінці XIX ст. в стилі еклектики. Будівля цегляна, поштукатурена, фасади вирізняються безліччю декоративних елементів. Думається, для тогочасного Златопілля ця будівля була архітектурним шедевром. Навіть сьогодні вона вражає своєю вишуканістю і багатим декором. Чого, на жаль, не скажеш про стан цієї споруди в наші дні. Небезпечно знаходитись навіть біля фасаду будівлі, не те, що заходити всередину. Старе приміщення гімназії перебуває у критичному стані і потребує термінової допомоги. Як не дивно, будівля, де навчався Володимир Винниченко, зуміла простояти два століття, але якщо так триватиме і надалі, ми ризикуємо втратити її назавжди.
Новомиргородщина вразила і своїми неймовірними за архітектурними формами церквами. Зокрема, це Миколаївська церква і Свято-Успенський храм в Коробчиному. В останньому екскурсію нам провів протоієрей Іоанн (Гончарук), котрий працює тут з 1997 року. За переказами старожилів (архівних документів не збереглося), храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці у селі Коробчиному почали будувати у 1904 році. Тривало будівництво чотири роки. Воно було справді народним – цеглу випалювали по черзі кожним двором. Для виготовлення самої цегли люди звозили возами яйця свійських птахів. Ось чому храм прожив понад сто років, і ні радянські, ні фашистські часи його не зруйнували. Будівля церкви вражає своєю величчю і неймовірними архітектурними формами, такий храм і у великому місті не всюди побачиш, а тут невеличке село. Думаю, жителі прилеглих територій пишаються своєю культурною спадщиною.
Наступна зупинка була у місті Мала Виска у маєтку Кудашевих, що останнім часом популяризується місцевою владою як туристичний об’єкт. Територія маєтку наразі має набережну, фонтан на воді, зону відпочинку, лави, альтанки, дитячий майданчик. Тут є відтворена та встановлена в натуральну величину модель першого літака в Україні “Кудашев-1”. Проте сама будівля маєтку в аварійному стані, вхід всередину заборонений. Сподіватимемося, що місцевій владі вистачить і коштів, і бажання довести до кінця розпочате і зробити маєток Кудашевих місцем туристичного паломництва всеукраїнського значення.
Справжнім туристичним магнітом просто зобов’язане стати село Карбівка Добровеличківського району зі своїм неймовірним туристичним комплексом «Козацька долина». На величезній території комплексу є невеликий контактний зоопарк для дітей і стайня для тих, хто хоче відчути себе справжнім козаком. Тут можна насолодитися рибальством, подихати свіжим повітрям, поїсти українського борщу з пампушками і салом, відвідати музей із автентичними речами, відпочити і тілом, і душею від турбот цивілізації. Історія і сучасність зійшлися на цьому хуторі. Ще б дорогу туди прокласти відповідну… І потік туристів не зупинити.
Неподалік Карбівки розташований знак «Географічний центр України», хоча він вже називається «Геометричний», а Географічний перенесли у Черкаську область, нібито за більш точними розрахунками. Проте ніхто не заборонить зробити вам гарне селфі на фоні добровеличківського знака із патріотичних мотивів.
Вже коли майже сутеніло, ми відвідали ще один об’єкт архітектурної і історичної спадщини – млин Варшавського у Новоукраїнці. Польський єврей, мільйонер, підприємець, відомий меценат Вігдор Варшавський, вклавши великі гроші, у 1894 році будує сучасний п’ятиповерховий паровий млин зі світло-жовтої цегли місцевого цегляного заводу пана Кульчицького. Тоді там працювало 35 робітників. Робота здійснювалась у дві зміни цілодобово. Переробляли 100 тонн зерна на добу. На гроші Варшавського збудовано декілька визначних будівель у Новоукраїнці, які нині (як і млин) охороняються державою як пам’ятки історії та архітектури. Велику роль млин Варшавського відігравав у страшні 30-ті роки. Завдяки тому, що робітникам видавали пайки, багато жителів врятувалося від голодної смерті.
Млин Варшавського – знакова будівля в історії Новоукраїнки, і дуже прикро за його сьогоднішній стан. Але є надія, що все зміниться, і всі ці історичні пам’ятки заживуть новим життям, приваблюючи туристів з усього світу…
Олена Цюцюра, Нова газета.