Дмитро Шерембей – голова правління пацієнтської організації ЮКАБ – живий попри невтішні пророкування і смертельні діагнози від лікарів.
Три важкі захворювання, які ставлять під сумнів життя, – гепатит С, туберкульоз і ВІЛ-інфекція, могли зламати і вбити його. Лікарі не давали йому шансів на життя, вони констатували: “Вам залишилося 2 місяці”. Та попри всі діагнози він вижив і сьогодні розвіює всі стереотипи невиліковних хвороб і ділиться рецептом щасливого життя.
Про те, як вижити після встановлення діагнозу, не сумісного з життям, Дмитро Шерембей розповів на семінарі для журналістів «Професійні аспекти висвітлення ситуації у сфері ВІЛ/СНІДу та проблематики вразливих спільнот», що відбувся у м. Києві. 
«Я 15 років живу з вірусом імунодефіциту. Я хворів гепатитом і вилікував його, я перехворів туберкульозом. І попри всі закони мені таки вдалося вилікуватися. Ви можете зараз задати мені всі питання, навіть самі інтимні, і я на них відповім, – зазначив Дмитро, додавши, що в нього є сім’я – троє дітей і дружина, всі здорові. – Я більше 10 років приймаю антиретровірусну терапію і ніхто не скаже по мені, що я хвора людина… У мене була дуже бурхлива молодість – більше 9 років вживав наркотики і ось вже 17 років – не вживаю. Я голова громадської організації, входжу в різні комітети. У мене величезні плани на моє подальше життя і я вважаю, що ми змінимо систему охорони здоров’я в Україні, хворі люди її змінять. Це така загальна картина мого життя», – розповів Дмитро.
Д. Шерембей почав вживати наркотики у 13 років. Каже, що конкретних причин цьому не варто шукати – «я просто хлопчик був не благополучний». Життя під наркотиками летіло досить швидко та потім одна зустріч змусила його задуматися над своїм «захопленням». Дмитро познайомився з хлопцем, який займався музикою, і зрозумів: музикант живе, а наркоман втрачає життя.
«Тоді я просто вирішив зав’язати. Пішов додому, відлежав у ліжку 2 тижні, перетерпів ломку (я ж, м’яко кажучи, не вітаміни приймав) і після цього вже ніколи не вживав наркотики. Відмовитися від «дози» – це автономний вибір людини». – пояснює Шерембей.
Невдовзі лікарі поставили колишньому наркоману невтішний діагноз – один за одним у його медичній картці з’явились гепатит С, туберкульоз і ВІЛ. Свій «букет» хвороб Дмитро не сприймав як вирок, як кінець, хоча шансів вчепитися за життя в нього було не так то й багато.
«У 22 роки (я тоді, до речі, важив 47 кг) до мене у палату прийшов лікар і сказав, що мені залишилось жити 2 місяці. Показав знімок, на якому виднілося дві дірки в легенях, а ще ж був СНІД, від якого ліків практично не було… І я тоді йому просто відповів: не вам вирішувати скільки мені жити. У мене була залізобетонна впевненість в тому, що лише я визначаю, як і скільки я житиму. І це дуже важлива риса для людини», – розповідає Шерембей, а потім додає, що у своїй діяльності налаштовує хворих саме на такі позитивні думки.
Дмитро вижив. Нині у нього залишилась ВІЛ-інфекція, яку повністю вилікувати не можливо (організм підтримує пожиттєвий курс таблеток). Тепер він працює з наркозалежними людьми, яким колись був сам. Одного разу йому довелося поспілкуватися з такою сім’єю – мати з двома дітьми. Всі троє вживали наркотики, а згодом виявилося, що вони до того ж ВІЛ-інфіковані. Бажання лікуватися не виявили…
У Дмитра ж бажання було і він лікувався: «Я живу прекрасним життям і розумію, що моє життя може закінчитися в будь-який момент. Але скажу так, смерть не являється тим, що повинно змусити вас змінитися. Не треба змінюватися через страх…» Д. Шерембей не хоче, щоб його «статусу» соромилися його ж діти, тому і виховує їх так, щоб вони не ділили людей на хороших і поганих за діагнозом.
«Потрібно вижити і крапка. Який би не поставили діагноз. У кожного хворого є два шляхи. Перший – плакати у подушку зі словами «який я нещасний, Бог мене не любить, всі мене не люблять, доля проклята, я помру». Концепція номер два – це просто вижити! Це завдання, яке ми вирішуємо і крапка. Ми самі творимо своє життя. Не існує нікого винного в тому, що відбувається в нашому конкретному житті. Ми все робимо і вирішуємо самі!», – стверджує Дмитро.
Дмитро Шерембей показує неабияку жагу жити і рухатися далі, попри будь-які діагнози і твердження лікарів. Він власним прикладом довів, що це можливо – головне бажання.
Вікторія Семененко для Першої електронної газети