Днями в інформаційному просторі з’явилася новина: в офісі президента Володимира Зеленського планують скасувати мораторій на продаж сільськогосподарської землі до кінця 2019 року. Про це повідомив заступник голови ОП Олексій Гончарук у коментарі агентству Bloomberg. За його словами, нині тривають дискусії зі Світовим банком про дозвіл на купівлю землі іноземцями та ліміти купівлі земель. «Ми шукаємо не найменш болючий, але найбільш ефективний шлях», – сказав Гончарук.
Нині Україна посідає лідерські позиції у світі за площами родючих ґрунтів та обсягами експорту аграрної продукції, проте чомусь фактичні власники землі – українські селяни, які переважно дають її в оренду фермерським господарствам або обробляють самостійно – і досі не стали мільйонерами. Село, яке найближче до українських чорноземів, залишається бідним, а люди продовжують виїжджати у пошуках роботи у великі міста чи закордон.
На думку міжнародних експертів, причиною цього у тому числі є й неможливість українців розпоряджатися власним правом на земельні ділянки та існування мораторію на продаж землі. Якщо ж Верховна рада не продовжить дію мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, він закінчиться у січні 2020 року.
Тоді кожен власник землі матиме право її продати. Саме про це активно заговорили у команді президента.
Хто заробить найбільше?
Варто зазначити, що відкриття ринку землі активно підтримують західні організації – земельна реформа залишається одним з основних елементів програми реформ в Україні, які підтримує Міжнародний валютний фонд (МВФ), а Європейський суд з прав людини вирішив, що мораторій на продаж землі, який діє в Україні, є порушенням одного з ключових прав людини – розпоряджатися приватною власністю.
Доля українського села залежить від того, яка модель земельного ринку в законодавстві буде закладена і чи буде створено справедливий баланс між інтересами суспільства і окремих агробізнесменів. Найбільші побоювання українців пов’язані із ризиком, що унікальні чорноземи опиняться у руках іноземних латифундистів чи вітчизняних агрохолдингів, повністю знищивши дрібних фермерів як соціальний прошарок.
Ще один страх орендодавців – чорні реєстратори, які допомагають «продавати» і «перепродавати» землю без відома самих власників землі. Страшно уявити, в яких масштабах можуть відбуватися подібні процедури, якщо в країні запрацює ринок землі без перезавантаження судової системи і наведення ладу у регулюванні роботи таких реєстраторів.
А якщо додати до цього набору не надто велику купівельну спроможність фермерів, то на арені можуть з’явитися спекулянти…
Поки що на законодавчому рівні алгоритму, який би обмежував присутність іноземних грошей на земельному ринку, немає.
Крім цих, є ще чимало невирішених проблем: не визначена вартість землі і вартість її оренди, законодавчо не прописаний механізм контролю та відповідальності за нецільовим використанням угідь, не визначене покарання за виснаження грунтів…
На думку кандидата сільськогоспродарських наук Сергія Медвідя, єдиним покупцем земель повинна стати держава.
«Продаж землі ˗ це питання національного значення. Без участі народу його вирішувати не можна. … На мою думку, сьогодні цим мають перейматися не лише власники паїв, але й усі свідомі українці. За Конституцією земля належить усім громадянам України. І тим хто жив, живе і житиме в Україні. У мене розпаювання викликало аналогію з оплатою проїду в громадському транспорті. Уявіть собі, що людина, вийшовши на потрібній зупинці, бере з собою сидіння. А ось як будуть їхати наступні пасажири того тролейбусу, або трамваю їй вже неважливо. Тому, зняття мораторію однозначно запустили вороги України. Вони домагаються скупівлі сільськогосподарських земель. Наслідки цього процесу будуть дуже плачевними. Україна може перестати існувати як держава взагалі», ˗ зазначив він в інтерв’ю каналу I.UA.
Як у інших країнах?
У Данії землю сільськогосподарського призначення продають виключно на умовах збереження статус-кво цієї землі. Покупець має довести, що планує займатися саме фермерством, тому останні вісім років перед купівлею він мусить прожити у сільській місцевості. Скуповування паїв і доведення земельної ділянки до розмірів понад 150 га заборонено законом, коли ж придбана нерухомість сягає 30 га, власник повинен підтвердити свою професійну кваліфікацію й продемонструвати результати своєї праці на цій землі. Юридичним особам у Данії с/г угіддя не продають взагалі.
У Польщі сільськогосподарські землі може купити лише держава, релігійні об’єднання й фермери, проте не всі без винятку. Бажаючий купити землю повинен бути власником сільгоспугідь площею до 300 га та проживати в місцевості, у якій бажає придбати землю. Більш того, щонайменше 10 років покупець зобов’язується вести на цій землі господарську діяльність, і без дозволу суду не може цю землю ні продавати, ані здавати в оренду.
У Франції блокують угоду на продаж, якщо вона носить спекулятивний характер, торги відбуваються за зниженою ціною або операція може спричинити розпад домашнього господарства чи стати на перешкоді діяльності фермерам-початківцям у конкретній місцевості.
На практиці землю у Франції може придбати лише корінний французький фермер. У Німеччині влада може не погодитися на продаж землі, якщо угода має спекулятивний характер, торги відбуваються за зниженою ціною, або ж якщо новий власник не має наміру використовувати угіддя в сільськогосподарських цілях. Владні структури можуть заблокувати здійснення такої операції, внаслідок якої може відбутись надмірна концентрація землі в руках одного власника.
У Словаччині власником землі сільськогосподарського призначення може бути фізична особа, яка вела свій бізнес у сфері сільського господарства або працювала там щонайменше три роки. У Румунії закон дозволяє продавати землі сільськогосподарського призначення в країні громадянам європейських країн, а також жителям Ісландії, Ліхтенштейну і Норвегії. Однак пріоритетністю у покупці землі користуються співвласники, орендарі, власники земель, що прилеглі до земельної ділянки, яка продається, а також Румунське агентство громадської власності.
Що про це думають люди
Анатолій Яцканич, фермер із Кропивницького району:
Я категорично проти продажу земель сільськогосподарського призначення, адже законодавча база нині не підготовлена для впровадження механізмів ринку землі. Це буде біда. Може статися, що початку люди втратять свою землю, а потім і фермери втратять свою роботу. Є великий ризик, що українські чорноземи заберуть араби чи китайці, з чиїми гаманцями ми навряд чи зможемо конкурувати. Не секрет, що іноземні інвестори готові витрачати більші кошти, ніж вона реально коштує. Навіть місцеві олігархи можуть не справитися з такою конкуренцією. Чи подумав хтось, що буде з селом? Сьогодні, навіть після реформи децентралізації, в деяких селах без фермера навіть бур’ян покосити не можуть – немає чим, немає кому. Це не лише соціальна відповідальність, робота ФГ на території сільради – не лише паї, а й дуже багато іншої роботи.
Ми маємо сьогодні приклади, коли навіть вітчизняним агрохолдингам немає ніякого діла до соціальної сфери. А що буде, коли вони не орендуватимуть, а викуплять цю землю? Звісно, Україна потребує уведення ринку землі, але кожен крок має бути виваженим і прорахованим, законодавство має бути чітким. Інакше програють усі – і селянин, і фермер, і влада.
Станіслав Березкін, народний депутат України VI, VII, VIII скликань:
Коли буде створюватися ринок землі, то він має бути цивілізованим – захищати права людей, пайовиків, дрібних землевласників. Зараз у розпорядженні фермерів набагато менші ресурси, ніж у великих землевласників. Тому потрібні механізми захисту малих і середніх підприємців.
Спочатку необхідно провести інвентаризацію сільськогосподарських земель і на її основі створити прозорий кадастр, який унеможливлює несанкціоноване втручання з метою крадіжки прав власності. Також держава має потурбуватися про інструменти пільгового кредитування, які дозволять фермерам викуповувати землю за ринковою вартістю. Йдеться про створення земельного банку з дешевими відсотковими ставками. Лише після цього можна відкривати повноцінний ринок землі
Олена Ткачова, м. Кропивницький:
Ділянка землі дісталася нам у спадок від чоловікових батьків, які жили у селі в Кропивницькому районі. Раз на рік ми отримуємо «пайові» – щось до десяти тисяч гривень. Для моєї свекрухи це були величезні гроші, але насправді це мізерні кошти, якщо враховувати, що наш фермер їздить на джипові, а його діти мають квартири в Києві. Ми вже так довго чекаємо, поки розбагатіємо на власній землі, що почали збиратися на роботу у Польщу.
Не знаю, як відповісти на ваше питання. Але чомусь здається, що нічого хорошого простим українцям не світить.
Олег Н., м. Новомиргород:
Пай моїх діда й баби розташований у Маловисківському районі, коли я захотів сам його обробляти, орендар показав мені договір із нібито дідовим підписом, який дивним чином з’явився у документі. На суди я викинув більше грошей, ніж міг заробити на тому соняшнику, але мені так і не вдалося довести, що мій дід не давав в оренду свою землю на 50 років. Ось таке правосуддя, ось такі в нас правила.
Хай би спочатку нова влада навела лад у питанні оренди паїв, а тоді вже бралася за продаж землі.
Володимир Андрієнко, сільський голова Диківки (Знам’янський район):
Якщо враховувати те, що Україна – чи не єдина, в якій відсутній ринок землі, то його варто запроваджувати. Але існують певні застереження. Просто так відкривати не можна. Треба провести підготовчі роботи, поставити всіх у рівні умови. Але навіть при рівних умовах наші люди кинуться продавати… А у нинішній ситуації це буде катастрофа!
Хоча будьмо відвертими: наші люди і зараз неофіційно продають – хто за 50, хто за 100 тисяч. Бо вона фактично даром їм дісталася, а якби він надбав… Для цього повинна бути державна політика, кредити під невеликий відсоток. Все залежить від політики держави – на кого вона буде ставити ставки. Раніше ставили на тих, хто буде створювати робочі місця. Це середній товаровиробник. Я думаю, що майбутнє за невеликими виробниками. Бо великі – це і винищення землі, бо гумусму вже менше.
Немає господаря, всі зайняті миттєвою вигодою. Немає тваринництва, не буде майбутнього на нашій землі, не буде майбутнього у села.
Згідно з опитуванням, опублікованим на сайті «Економічна правда», станом на 2018 рік понад дві третини українців виступають проти продажу земель сільськогосподарського призначення, 13% населення підтримують становлення ринку землі. Такими є дані опитування КМІС, Центру ім. Разумкова і Соціологічної групи «Рейтинг».
Згідно з опитуванням, якби проводився референдум з продажу/купівлі земель сільськогосподарського призначення, то українці проголосували б так: 72% – проти, 13% – за, 5% – не голосували б, ще 10% – не змогли відповісти.
Згідно з аналогічним дослідженням компанії GfK на замовлення програми Світового банку, 44,7% опитаних не підтримують чи скоріше не підтримують скасування мораторію. 19,9% опитаних громадян підтримують чи скоріше підтримують скасування мораторію, 35,3% не визначилися із відповіддю.
Та попри думки людей, коли в Україні з’явиться ринок землі і яким він буде – вирішуватимуть не самі українці, а новообрані депутати Верховної Ради з монокоаліції “Слуги народу”.
Олексанндра Мушкет для Першої електронної газети