Протягом кількох років кіровоградці пережили ряд транспортних потрясінь. Спочатку поволі зростали тарифи на проїзд 1 грн., 1,25 грн., 1,5 грн., 2 грн… Потім ножиці реформ порізали звичні маршрути на клапті, змушуючи кіровоградців адаптуватися до нових умов, зав’язаних на найприбутковішій частині міста – центрі. Врешті владна рука «транспортної Реформації» скоротила кількість компаній-перевізників (чи то для підвищення конкуренції між ними, чи то для ліквідації конкурентів).
І як не намагалися гучномовні ідеологи запевнити мешканців обласного центру, що транспортна система покращується, покращення відчували одиниці – ті, хто керував процесом. Підтвердженням тому стали нещодавні події, коли зіткнення інтересів водіїв і пасажирів змусили перших пікетувати міськраду, а других – діставати з гаманців ще більше грошей.
Про те, хто від цього виграє, а хто програє, кому на руку транспортні реформи і хто наживається на пасажирах і водіях, Першій електронній розповів воді кіровоградської маршрутки.
(Побоюючись звільнення через надану пресі інформацію, водій побажав залишатися невідомим)
«До» і «після» транспортної реформи
– Транспортна реформа – одне з найболючіших питань для кіровоградців. Ваш погляд, як водія, на транспортні нововведення.
– До реформи маршрути поєднували практично все місто – від району Жадова до Миколаївки.
«Реформатори» перерізали всі маршрути, змусивши людей платити вдвічі більше, адже тепер більшості пасажирів доводиться пересідали в центрі. Навіщо так зробили? Бо ініціатори реформи явно хотіли захопити центр міста – найбільш прибуткову ділянку з великою кількістю пасажирів. Кому це вигідно? Компанії-перевізнику. Окрім того, «реформатори» зменшили кількість перевізників: повідбирали маршрути в більш слабких (без «криші») конкурентів на користь своїх «протеже».
– А як щодо ідеї введення багатомісного транспорту, як у розвинених європейських країнах?
– Автори реформи запровадили великомістний транспорт, нібито заради зручності пасажирів і безпеки руху. Людей переконували: пустимо замість всіх маршруток великі, зручні, безпечні автобуси і всім буде добре! А чи стане добре пасажирам разом з «усіма»? От, наприклад, зараз маршрутки ходять через 4-6 хв. (максимум!), а автобус ходитиме через 15 хв. – не менше, а то й більше, бо якщо пускати частіше, вони ходитимуть напівпусті і, як наслідок,дуже швидко стануть збитковими. Найважче буде мешканцям району ЖД-вокзалу й окраїн міста.
До того ж автобус просто не вигідно пускати на довгі маршрути, бо це не окупиться. До речі, маршрут «1Ц» вже зараз не вигідний: дорогий в обслуговуванні і не користується підвищеним попитом.
– Але ж була ідея створити упорядкований графік руху. Невже це погано?
– За документами графік руху і так упорядкований : для кожного маршруту є паспорт, де вказано час маршруту, а також де і о котрій годині повинна бути та чи інша машина. Треба їхати по часу, щоб не пересікатися з іншими автівками свого напряму. Взагалі, упорядкований графік – добре для водія тоді, коли йому платять стабільну зарплату, а не відсоток від щоденного заробітку.
– Тобто в Кіровограді взагалі не треба було проводити транспортну реформу?
– Треба, але не таку. Слід було навести порядок на маршрутах! Найперше – забрати продубльовані напрями. Наприклад, був маршрут № 50, а його продублювали, створивши «9А». Між іншим, чому
з’явилося таке дублювання – це теж цікаве питання. Причина проста і банальна: хтось побачив, що це вигідний маршрут і вирішив відтягати собі долю, повторивши його під іншою назвою. Цікаво, куди дивилися посадовці, які ці «дубльовані» маршрути затверджували?!
Друге, за що слід взятися, це кількість автомобілів на маршруті. Якщо машин не 13, наприклад, а 30, то вони їздять не через кожні 4 хв., а через 2 хв. Через невиправдану «роздутість» маршрутів між водіями починаються перегони – боротьба за пасажирів, а звідси і порушення правил дорожнього руху, і підвищена аварійність. От, наприклад, майже втричі перевищена кількість машин на 113 і 55 маршрутах (у «Паритет Сервіс» і «Автолегіон-Варванської» взагалі всі маршрути «роздуті»), але до того нікому немає діла.
Як живеться водіям?
– Як працює «маршрутна» система заробляння грошей?
– Дуже просто: за принципом «заробляє перевізник, залишки – водієві». Пояснюю з самого початку. Є власник маршруту (перевізник), який виграв тендер на перевезення. Різні власники машин просяться до нього на роботу. За право їздити конкретним маршрутом хазяїн автомобіля повинен заплатити перевізнику 800-1000 грн. в місяць. Але це ще не все – водій теж платить за право кермувати маршруткою: у Кіровограді, наприклад, є підприємство-перевізник, де водії платять зранку по 140 грн. за те, щоб просто виїхати на маршрут.
– Скільки водій заробляє сам і сплачує роботодавцю за один день?
– Розумієте, на різних маршрутах різні плани. Водій за день може зібрати від 300 до 1300 грн. в залежності від дня тижня, номеру маршруту і кількості машин на напрямі (не забувайте, що зараз ця кількість значно завищена). Найзбитковішим є 17 маршрут (охоплює дуже обмежену частину міста, а їздять ним в основному пільговики). Водії 21 маршруту непогано заробляли, доки не ввели 1Ц, бо пасажирів значно поменшало, а план не змінився.
Якщо врахувати, що водій працює з напарником, то кожен з них заробляє приблизно 1650 грн. в місяць на дуже хорошому маршруті. А буває, що водій заробляє по 50 грн. в день (десь 750 в місяць) і ще ж треба з цього мізерного заробітку заплатити підприємцю!
Якщо говорити про конкретні цифри, то водій повинен відрахувати по-мінімуму такі суми: за путівку медсестрі і механіку – 15 грн. в день; за стоянку – від 6 грн. (дивлячись, де паркуватися);за
працевлаштування – 20 грн. (6оо грн. в місяць); на заправку –200-400 грн. (залежно від протяжності маршруту); здати в касу за планом 170-500 грн. (також залежно від маршруту і зажерливості власника).Окрім цього,водій сплачує соціальний внесок в пенсійний фонд і податок з доходів фізичних осіб.
– А як всі ці «відрахування» пояснюються в трудовому договорі?
– Трудовий договір є, але законів підприємці (перевізники) не дотримуються. Про всі ці «відкати» там, звісно, не прописано. В реальності трудовий договір взагалі не враховується: немає ніяких лікарняних і відпусток (хіба що за власний рахунок), компенсацій за не використану відпустку, оздоровлення.
До того ж, водій повинен працювати 8 год. на добу. Тобто має бути 3 водія на 1 маршрутці, а насправді є 2. Більше того, навіть при звільненні водій повинен заплатити, щоб його розрахували і віддали трудову! Це називається «податок на вихідну допомогу», який сплачує водій перевізнику.
– Я так розумію, у кожного перевізника свої схеми і тарифи для водіїв?
– Так. А схеми найрізноманітніші! Наприклад, один перевізник заключив договір з конкретною мережею заправок. У чому перевага? Водій заправляє машину за загальною ціною, яка зазначена на заправній станції, а у договорі з перевізником – вказана оптова ціна. Різниця, зрозуміло, іде в кишеню перевізника.
Ще: коли перевізник бере машину в оренду, він повинен її ремонтувати. Він записує затрати на ремонти, запчастини, амортизацію, з яких йому повертається кошти з податків. А насправді ж ремонтом і обслуговуванням займається власник машини за свій рахунок. Таким способом
додаткового заробляння грошей користуються троє кіровоградських перевізник. Вони витягують з власників машин усе, що можна. А водіїв взагалі за бидло вважають і не приховують цього.
– І так водіям жилося завжди?
– Ні. Років 10 тому і власники машин, і водії заробляли нормально, а потім з кожним роком ставало все гірше і гірше. Сьогодні – гірше не буває. Чого лише варті ціни на бензин і запчастини. Останні дорожчають не залежно від стану економіки, долара і всього іншого. Продавці (спекулянти) роблять 300% націнку, а антимонопольний комітет і не ворухнеться.
Чому водії не люблять пільговиків?
– Чому водії не люблять пільгових пасажирів?
– Бо їх дуже багато і серед них трапляються дуже нахабні. До того ж, пільговики у нас їздять без обмеження у кількості і часі. У середньому це вартує мінімум 150-200 грн. в день, що часом втричі перевищує щоденний заробіток водія. Приклад з досвіду: у мене на маршруті є дідусь, який сідає на зупинці біля АТБ і їде в центр міста купувати продукти, і так 4-5 разів на день. Раз не витримав і спитав: «А куди ви так часто їздите, дідусю?». Він каже: «У центр. Там хлібчик смачніший!».
До речі, деякі пільговики їдуть безкоштовно, а інші дають гривню (50%). Влада каже, що водій кладе ці гроші собі в кишеню і називає їх «хапугами», а водій вважає, що пільговик чинить по-совісті. Ну самі подумайте: везу задарма пільговиків і в той же час сплачую податок до пенсійного фонду їм на пенсію. Це правильно?
– Як, на вашу думку, можна вирішити цю проблему?
– Треба дотацію, призначену перевізникам, роздати пільговикам – доплатити до пенсії. А вони хай самі розраховують, на яку суму в місяць можуть покататися. А може хтось взагалі не їздитиме, а щось інше купить. Випадок з життя: серед моїх пасажирів є чоловік, який має посвідчення пільговика, власну машину, магазин, а їздить в громадському транспорті безкоштовно.
– А як ви ставитеся до зупинки за вимогою?
– Це ще одна проблема, яка пов’язана, як не прикро, в основному з пенсіонерами! Якщо водій пояснює пасажиру, що посадка і висадка проводиться лише на спеціально обладнаних зупинках, люди починають сваритися і погрожувати «Гарячою лінією» ( особливо бабці, через яких водіїв не раз викликали «на килим», особливо при Ларіну).
Кілька років тому був «пік законності» і постійні рейди даішників. Тоді не доводилося порушувати правила, боячись за власні водійські права, і ніхто не кричав через кожних 2 метри, що хоче вийти. А зараз знову «перед світлофором», «біля ларька», «за синім Жигулем» і спробуй відмовити – пів-салону осварюється.
– Якщо ви так наполягаєте на дотриманні законів, то як поясните перевезення десятків «стоячих» пасажирів?
– За нормами в маршрутці є 4 стоячих місця, хоча відсутність газових балонів дозволяє брати більше пасажирів. Але ж тут все впирається в ціну перевезення і реальний заробіток водія. Звісно, є водії недобросовісні, які користуються напливом пасажирів у час пік, не враховують ні правил, ні здорового глузду, щоб більше заробити, бо доходи і так мізерні.
– Зрозуміло, що є різні пасажири, як і різні водії. Проте і ті, й інші зараз воюють за ціни на проїзд. Що ви думаєте з цього приводу?
– Хлопці правильно бастували перед міськрадою, бо їм терпець лопнув. Я розумію, що всі біди через, м’яко кажучи, недобросовісних перевізників, а не керівників міста. Але давайте подивимося правді в очі – хто вони, власники маршрутів? Так чи інакше, а кожен перевізник пов’язаний з владою – це чиновники і депутати різних рівнів (як не вони самі, то їхні родичі), які мають реальну змогу змінити ситуацію на краще, а насправді просто наживаються і на нас, водіях і власниках машин, і на пасажирах. Ще й зіштовхують лобами!
– Спасибі вам за розмову. Сподіваюся, що і влада, і мешканці міста, і водії таки знайдуть спільну мову і адекватних вихід з ситуації, що склалася.
Марія Нагай, Перша електронна газета