Якщо ще кілька років тому в Україні щодня від ВІЛ-СНІДу помирало 11 людей, тобто ціла футбольна команда, то сьогодні статистика перекочувала і на трибуни уболівальників. Такі дані озвучила Голова Держслужби з питань протидії ВІЛ/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням Олена Єщенко. За її словами, сьогодні епідемія СНІДу в Україні знаходиться на найбільшому підйомі.
Щоб дізнатися, наскільки ця проблема загострена на Кіровоградщині, Перша електронна звернулася за роз’ясненням до голови обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» Олександра Олександрова.
–Олександре, розкажіть про організацію, яку ви очолюєте.
–Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, була створена більше 10 років тому самими ж ВІЛ-позитивними людьми, щоб боротися за свої права, за право жити, отримувати кваліфіковану медичну допомогу, допомагати таким же хворим людям, які не знають що їм робити далі, куди звертатися, як лікуватися, як жити і захищати свої права, як побороти дискримінацію.
–На Кіровоградщині ВІЛ-інфіковані відчувають дискримінацію?
–На жаль сьогодні в Україні дуже високий рівень дискримінації як серед населення, так і серед медперсоналу. Кіровоградщина – не виключення. Пам’ятаєте, кілька місяців тому в пресі з’явилася інформація про один випадок: дитину намагалися вигнати з садочка, бо підозрювали, що у неї ВІЛ. Таких ситуацій сотні, а озвучуються лише одиниці, адже це одна з небагатьох тем дискримінації, про яку дуже важко сказати вголос. До замовчування ВІЛ-позитивних людей провокує застарілий стереотип про те, що ВІЛ і СНІД – це хвороби наркоманів, путан і гомосексуалістів.
– Наскільки поширений вірус ВІЛ серед населення Кіровоградщини?
– Тут важко визначити достеменно. І зараз поясню чому. На офіційному обліку в СНІД-центрі області стоїть понад 1900 чол. (до речі, темп зростання кількості інфікованих становить 200 осіб в рік). За законодавством України людину з вірусом імунодефіциту не можна поставити на облік примусово. Тобто статистика формується з тих, хто реєструється добровільно. Зазвичай, з семи людей, у яких під час діагностики виявили ВІЛ, лише двоє стають на облік.Таким чином, офіційна статистика (1800 інфікованих) значно применшена. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я цю цифру треба помножити у 8 разів і це будуть більш-менш реальні дані.
– Тобто в нашій області майже 14,5 тисяч ВІЛ-інфікованих?
– Принаймні не менше. Але й тут мова йде лише про тих, хто хоч раз у житті здав аналіз на ВІЛ-СНІД. За тим же законодавством України людину не можна змусити здати відповідний аналіз. В основному лікарі рекомендують перевіритися вагітним жінкам,військовослужбовцям і призовникам (але віднедавна армія контрактна, що значно зменшило і без того низький рівень охоплення діагностикою). Але і тут хтось може прислухатися до рекомендації, а хтось проігнорувати.
– А як тоді люди дізнаються про свій статус?
– По суті це відбувається у трьох випадках: жінки, які стають на облік у зв’язку з вагітністю; люди, які свідомо перевірилися (відреагували на соціальну рекламу, наприклад); люди, у яких розвиваються ВІЛ-СНІД-індикаторні захворювання і їм роблять аналіз на ВІЛ про всяк випадок , щоб зрозуміти, чому стандартна форма лікування діагностованої хвороби (грипу, туберкульозу чи будь-якого іншого інфекційного захворювання) не дає результатів. Але і тут далеко не всі лікарі здогадуються, що можна зробити ще й такий аналіз, тож хворий помирає лише тому, що йому поставили неправильний діагноз.
– Тобто люди не вмирають від ВІЛ-СНІДУ, а через некомпетентність лікарів?
– Скажімо так, в офіційному діагнозі зазвичай зазначається якась інша хвороба. Розумієте, люди помирають від хвороб, які атакують організм без імунітету, навіть від банального грипу… Тут головне вчасно зрозуміти реальну причину підвищеної хворобливості організму пацієнта.
– На сьогодні існує реальне й дієве лікування для ВІЛ-інфікованих?
–Лікування є – антиретровірусна терапія (АРТ), яка передбачає підтримку імунітету і контроль за розмноженням вірусу імунодефіциту в крові. Вірус залишається в організмі, але в такій незначній кількості, що незагрожує життю людини. Проте, його рівень треба контролювати протягом всього життя – щодня вживати таблетки і періодично здавати аналіз крові в СПІД-центрі, щоб перевірити стан імунітету. Нічого складного.
– Наскільки ці препарати доступні для хворих?
– Лікування безкоштовне. Держава за бюджетні кошти закуповує необхідні препарати, різницю, якої не вистачає, покриває міжнародна неурядова організаціяГлобальний Фонд (до речі, останній транш був майже 98 млн. дол. на 3 роки). Тож усіх, хто звертається до СНІД-центру, забезпечують ліками. Принаймні, так було ще кілька місяців тому.Що буде далі – не прогнозую.
–А як щодо здорового батьківства? Яка вірогідність того, що у ВІЛ-позитивних людей будуть здорові діти?
– Сьогодні це, за великим рахунком, не проблема. Вірогідність передачі інфекції від матері до дитини залишилася, але все залежить лише від свідомості майбутньої мами. Все, що має зробити жінка, це кілька місяців попити таблетки і тоді її дитя народиться без ВІЛу. Але є неблагополучні сім’ї, безвідповідальні мами (приблизно 2% від загальної кількості вагітних), які ігнорують рекомендації лікарів. Чим це закінчується, самі розумієте.
– Якщо контролювати ВІЛ так просто, то чому інфекція поширюється?
–Основна причина зростання епідемії в Україні (а епідемія є і вона прогресує, що б там не казали чиновники) – це відсутність свідомості в людей. Україна перша в Європі за поширенням ВІЛ-інфекції і зарівнем смертності, адже, як вже було сказано, у людей вголовах засів чіткий стереотип, що СНІД – це хвороба наркоманів, путан і гомосексуалістів. Саме така позиція громадськості є одним з двигунів розвитку епідемії.
Людина думає, що вона не вживає наркотики, не займається комерційним сексом, має традиційну сексуальну орієнтацію, а отже є убезпеченою від СНІДу. Але вже протягом 7 років переважає саме статевий шлях передачі. В реальності, практично жодному партнеру не можна цілковито довіряти. Тому на першому місці в молоді має бути сексуальна освіта. В Україні ж цього практично немає.
– Яка ситуація сьогодні в Кіровоградській області?
– Кіровоградщина відзначилася не з кращого боку. У нас ледь не єдиний регіон в Україні, де обласний СНІД-центр в такому плачевному стані. На 1700 пацієнтів є лише 2 кабінети (один для інфекціоніста і один для педіатра), у кожному прийом ведуть 3-4 лікаря і сидять медсестри. Це є прямим порушенням прав людини на анонімність і конфіденційність діагнозу. Є ще маніпуляційна, де беруть кров на аналізи, кабінет головлікаря, бухгалтерія і кабінет епідеміолога, а також малесенька лабораторія, де навіть не роблять аналізів, життєво-важливих для хворого. Натомість кров пацієнта везуть в Київ чи Одесу. Результатів аналізу часом доводиться чекати цілий місяць, а стільки часу у ВІЛ-позитивної людини немає…
– Чи забезпечується у нас стаціонарне лікування?
– Зі стаціонаром справи йдуть ще гірше, хоча ми вже багато років за це боремося.Є, наприклад, кож-вен диспансер, який може спокійно відправляти людей в інфекційну лікарню на валах (що, в принципі, так і роблять у більшості випадків). Разом з тим у нього є величезний напівпустий стаціонар, який знаходиться на тій же території, що і СНІД-центр. Але керівники кож-вен диспансеру не хочутьрозділитисвоє напівпусте приміщення з хворими на ВІЛ-СНІД, залишаючи людей просто вмирати. В Кіровоградській області саме відсутність стаціонарного адекватного лікування є головною причиною смертності серед хворих, хоча влада це і заперечує, роками ігноруючи потреби хворих.
– А як щодо фінансування обласного СНІД-центру, матеріального забезпечення потреб хворих й заходів профілактики?
– Існує національна програма подолання епідемії ВІЛ-СНІДУ в Україні. На її основі укладається обласний документ, у якому розкривається політика області по боротьбі ся з епідемією та лікуванням ВІЛ-інфікованих людей протягом п’яти років. Програма, розрахована на 2008-2013 роки, вже офіційно вичерпалася й наразі область працює над створенням нової.
Проте, хочу відзначити, що фінансування, яке закладається в Програмі Кіровоградської області на профілактику ВІЛ-інфекції, лікування, догляд і підтримку хворих на ВІЛ-СНІД, просто убоге. Це підтверджено даними офіційної громадської експертизи, яка була проведена кількамісяців тому.
Наприклад обласна програма передбачила на рік 250 тисяч гривень, які спрямовуються на профілактику серед молоді, закупку препаратів для лікування опортуністичних інфекцій і все-все-все інше. Окремо фінансується СНІД-центр, але це зводиться до виплати зарплати. Для порівняння: на відзначення річниць і святкувань, закупівлю нагород, вимпелів та інших святкових атрибутів для обласного центру і районів Кіровоградщини закладаються не менші, а то й більші суми.
– Вашій організації вдається залучати якісь кошти для підтримки ВІЛ-інфікованих?
– Звісно. Менш ніж за 2 роки ми залучили майже 2 млн. грн. на соціальні потреби області, вигравши міжнародний грант.
Силами Кіровоградського обласного відділення «Всеукраїнської мережі ЛЖВ» соціальними послугами охоплено більше 40% ВІЛ-інфікованих, які є на обліку в КОЦПБС. Станом на 01 березня 2014 року, послугами організації скористалось – 2316 осіб, з яких 720 осіб є постійними клієнтами організації ЛЖВ.
За законом ми (ВМ ЛЖВ) повинні займатися лише соціальним супроводом, а діагностикою і лікуванням – держава.Проте ми даємо людям гроші на діагностику, проводимо тестування в тюрмах, виділяємо кошти на лікування, купуємо пологові набори, памперси, дитяче харчування для малозабезпечених, навіть продукти для людей, навіть ліки від пневмонії, кашлю, підтримки печінки, вітаміни для дітей, плівку для флюорографів… Тобто робимо все те, чого в принципі робити не повинні, бо ж для чого тоді держава?!
–А що плануєте робити надалі?
–Справа в тому, що активні громадські організації зробили з держави каліку, яка нічого не може вдіяти самостійно. Бо ж за кордоном ГО просто спостерігають за діями держави і нагадують, що держава має піклуватися про людей. Тож зараз наша основна мета – змусити державу виконувати свої обов’язки. Коли на Кіровоградщині з’явиться стаціонар, поліклінічний відділ і нормальне фінансування лікування хворих на ВІЛ-СНІД – лише тоді ситуація реально зміниться на краще і життя тисяч людей буде врятовано.
Світлана Томашевська, Перша електронна газета