Ці фото нещодавно зроблені у Фінляндії, куди переїхала колишня семикласниця Бобринецької гімназії Каріна.
За кордоном уже кілька років працює її мама (на чужину змусило податися безробіття та мізерні зарплати в Бобринці), тепер за щасливим “бугром” придбала і власну квартиру. Звичайнісінький робітник там може заробити на неї досить швидко. Зараз дівчина звикає до зовсім іншої системи освіти, у спеціальному класі освоює фінську та англійську мови. Всім необхідним учнівським приладдям — від ручки, лінійки й до книг — безкоштовно забезпечила школа. Довелося звикати й до декількахвилинних перерв, який вчитель робить під час занять, аби діти могли просто… показитися.
Фінські школи Каріну справді вразили. На 26-тисячне містечко їх лише три, кожна має по кілька комфортабельних люксових автобусів, а вони — свої кольори відповідно до закладу, аби діти не плуталися, наприклад, під час екскурсій. Вони тут часті й учнів разом роздивлятися Фінляндію возять саме цим шкільним транспортом. Біля школи — незліченна кількість велосипедів (до речі, їх ніхто не краде).
Зазвичай діти і вчителі, які живуть неподалік школи, добираються до неї саме на двоколісному, інші — шкільним автобусом. Джипами, як у Бобринці, учнів до школи ніхто не возить, під входом у заклад авто не паркують, в цивілізованому світі це неприйнятно. Дороги тут ідеальні. Донедавна шляхом до школи був якийсь заасфальтований виямок, але тепер дорогу переробили й повністю вирівняли — для зручності. Для безпеки на дорозі учні мають на одязі такі собі невеличкі “катафоти”.
Про будову фінської школи, її сучасне оснащення, на яке батьки по 100 гривень не скидаються, як у нас, взагалі говорити можна годинами. Спонсори на ремонти, переклеювання шпалер чи подарована шкільна дошка й численні подяки, репетиторство, яке в нас набуло масового характеру, — для фінської школи взагалі щось з області фантастики. Харчування тут також цілком безкоштовне. Про все це дбає держава, яка хоче бачити майбутнє покоління рівними людьми, а не прохачами й підлабузниками.
Каріна вже освоїлася в танцювальному «гуртку», відвідує басейн, на спеціальному майданчику катається на ковзанах, записалася в кінну секцію. Дівчина любить спорт, тому від стадіону й розмаїття секцій взагалі була в захваті. Бобринецький стадіон у порівнянні з фінським тепер здається убогим.
Ігор Леус, бобринецька газета “Честь хлібороба”