27-річний Іван Зуєв (позивний «Малібу»), боєць 3-го окремого полку спецпризначення, народився у Криму, але доля тісно поєднала його з Кіровоградом.
Позивний «Малібу» дістався Івану після того, як під час обстрілу між вибухами побіг рятувати бабусю, яка прополювала квітник. Раніше його називали «Кирпич». І командир ніяк не міг запам’ятати цей позивний. Як тільки не називав: і Кірпуль, і Шлакоблок, і Камінь, і Цемент. І всякий раз командир говорив: «Потрібно змінювати тобі позивний».
Нагода трапилася влітку 2014-го. Стояли в селі біля Саур-Могили. Приїхали із завдання, почався обстріл. Заскочили у погріб. А я перед цим бачив через хату бабусю, яка полола квіткову клумбу. Після другого або третього обстрілу з того боку повалив чорний дим. Стало шкода бабусю, і я між обстрілами рвонув туди. Підбіг до воріт, а бабуся якраз від’їжджає на своїй машині …
Коли повернувся до своїх, почув від командира багато нових слів. Один з хлопчаків і запропонував: «Ти ж бабусю рятував. Будеш «Рятувальник Малібу». Тут же скоротили до «Малібу».
Крім незвичайного позивного, ван ще й володар незвичайної для збройних сил зачіски. Її походження пояснив так:
«Козак, коли приходив у Запорізьку Січ, стригся під горщик. Після першого бою волосся з боків підрізали. Поступово виходив чуб. Якщо Козак доростав до отамана, чуб підрізали спереду. Залишався оселедець. Я зупинився поки на чубі. Але і він у мене не правильний. Волосся неслухняно лягає. Його потрібно зачісувати на ліву сторону. Тому що на правому плечі в нас ангел сидить, а на лівому – диявол. Зачісують чуб на ліву сторону, щоб закрити вухо і не чути слів диявола, а слухати тільки ангела. Крім того, чуб ще потрібен для того, щоб Козака, який убив багато ворогів і потрапив в пекло, батюшка міг за нього звідти висмикнути».
Іван Зуєв закінчив дев’ять класів, потім «бурсу» – отримав середньо-спеціальну освіту. Прийшла повістка. Лікар військкомату, побачивши, що високий, сказав: «Ідеш служити в президентський полк». «Тоді в армію не піду. Знайду мільйон способів, щоб не служити»- відповів Іван. «А куди хочеш?» «Бійцем бути, а не по плацу ходити». «Висоти боїшся?», – запитали. «Так». «Перебороти страх хочеш?» – «Так». «Тоді в десантники». – «Добро».
Після цієї розмови в Сімферополі з 23 кримчан вибрали 20 осіб, яких повезли до Кіровограда. Так 13 листопада 2006 року біля Івана почалася служба у військах спеціального призначення.
Коли почався Майдан, з багатьма товаришами по службі були розбіжності. Навіть хотів звільнятися.
Принципово говорив: «Навіть отримавши наказ, не піду на Майдан проти людей. Я приймав присягу на вірність українському народові, а не командирам і чиновникам. Під час анексії Криму переживав, що всі рідні там. Навіть виникла грішна думка перевестися в російську морську піхоту. Але коли побачив, як начальник українського морфлота приймає російську присягу, подумав:
«Я що, така ж повія? Мені щось там не сподобається, і я піду ще кудись? Ні. Залишаюся. У мене вся сім’я за Україну. Хоча рідним довелося взяти російські паспорти».
На питання повернеться Крим в України, каже:
«Я навіть більше скажу: Росія сама його віддасть, не потрібно буде навіть воювати. Вона сама мучиться, це видно. Намагаються побудувати легендарний міст, але у них нічого не вийде. На стику тектонічних плит це зробити неможливо».
За свої подвиги 8 травня 2016 Іван Зуєв був удостоєний недержавної нагороди – ордена «Народний герой України».
«У мене є вже орден «За мужність »третього ступеня, хоча і друга ступінь теж повинна бути. Мене подавали і на орден «Богдана Хмельницького», і на медаль «За військову доблесть». Цих поки немає. У збройних силах документи мають властивість губитися … », – ділиться він.
Після нагородження орденом «Народний герой України» Іван віддав на переплавку срібну монету, випущену в Радянському Союзі в 1924 році:
«Я знайшов її в Донецькій області на дорозі. Зробив дірочку і носив як талісман. Нехай тепер її частинки будуть в народних орденах».
Історія взята зі сторінки у Фейсбук «Кіборги – 2015» / Cyborgs – 2015