За рішенням Організації Об’єднаних Націй 11 квітня щороку відзначається Міжнародний День визволення в’язнів нацистських концтаборів.
Навесні 1945 року Друга світова війна наближалася до свого завершення, але не всім судилося дожити до цієї події. Гітлерівська каральна машина доживала останні місяці, а в зв’язку з наближенням радянських і союзних військ ставала все більш агресивнішою. Замітаючи сліди своїх злочинів проти людства, нацистське керівництво прийняло рішення про тотальне винищення в’язнів концтаборів. На початку квітня 1945 року в’язні концтабору “Бухенвальд”, у якому в той час знаходилися декілька десятків тисяч ув’язнених з 18 країн Європи, дізнавшись про наближення союзних військ, вирішили розпочати збройний виступ проти есесівської охорони табору, яка готувалася до їх масового знищення. О третій годині ночі 11 квітня 1945 року організатори повстання передали по радіо:”Вставайте, час настав!”. Внаслідок опору в’язнів та своєчасного підходу передових загонів американських військ, від смерті було врятовано майже сто тисяч полонених. А згодом визвольна хвиля покотилася далі і були звільнені в’язні концтаборів Заксенхаузен, Дора, Дахау, Равенсбрюк та інші
Архівні дані свідчать, що напевно не було жодного нацистського табору смерті, де б не перебували вихідці з Кіровоградщини.
Долі мешканців Кіровоградщини в нацистських таборах
(за даними захопленої визволителями нацистської картотеки)
Кучерявий Іван Данилович, 1925 року народження, проживав у с. Богданівка Знам’янського району, як політично неблагонадійний (червоний трикутник на особовій картці застережує про це), був арештований нацистською службою безпеки СД (зіпо) 17 вересня 1943 року, етапований в Німеччину, знаходився під слідством в гестапо у м. Франкфурт-на-Майні, звідки поміщений в концтабір Бухенвальд, мав табірний номер 7910, помер 30 грудня 1943 року, в обласній Книзі памяті не увічнений.
Нетреба Антон, 1898 року народження, із села Ганно-Требинівка Устинівського району, цивільний, теж як політично небезпечний для рейху був заарештований СД, з 10 жовтня 1943 року перебував у Кіровоградській в’язниці СД, потім був етапований в концентраційний табір Бухенвальд, де перебував під №26424, помер від виснаження 21 березня 1944 року.
Кухта Костянтин, 1920 року народження, з с.Баштине Петрівського району, з табірним №156744 був в’язнем зловісного концтабору Аушвіц (Освєнцім), потім етапований до Бухенвальду, де й обірвалася його біографія, оскільки жодних даних про долю нашого земляка немає.
Інформація з розшукової книги німецької кримінальної поліції за 24 вересня 1943 року засвідчує, що кіровоградець Дубницький Павло, 1919 року народження у вересні 1943 року здійснив втечу з концтабору Заксенхаузен. Доля його також невідома.
У обласній Книзі пам’яті числиться зниклим без вісти Жаленко Петро Леонтійович, 1904 року народження, з с. Василівка Онуфрієвського району.
З післявоєнної інформації КДБ про загиблих у концтаборі Маутхаузен в’язнів дізнаємося, що він потрапив у полон 23 червня 1941 року, помер від виснаження у концтаборі Маутхаузен 18 жовтня 1942 року під прізвищем Жиленко.
У такому стані були в’язні нацистських концтаборів:
Як відомо, радянський лідер Сталін вважав усіх, хто потрапив у полон до нацистів та їх союзників зрадниками Батьківщини, тож СРСР не боровся за життя декількох мільйонів своїх громадян, які волею обставин стали бранцями гітлерівських таборів смерті. Міжнародний Червоний Хрест намагався достукатися до сердець радянських керманичів, повідомляв про страждання їх громадян, але у відповідь були обман і лицемірство., прикладом яких є два знайдених в архівах документи.
В’язні нацистських таборів: невідомий рядовий Червоної Армії і генерал-майор Кирилов М.К, командир 13-го стрілецького корпусу Червоної Армії, депутат Верховної Ради УРСР, потрапив у полон 7 серпня 1941 року у Новоархангельському районі, після звільнення з гітлерівського полону у травні 1945 року був доставлений у Москву, проходив т.з. “спецперевірку, після якої був заарештований, знаходився під слідством до літа 1950 року, коли був розстріляний за звинуваченням у зраді Батьківщині. Реабілітований у 1956 році.
Василь Даценко, історик-краєзнавець