Колекція Кіровоградського обласного краєзначого музею поповнилася портретом відомого українського мецената Євгена Харламовича Чикаленка, життя якого тісно пов’язане з нашим краєм. Портрет українського підприємця-мецената у Кіровоград привіз його внук Євген Іванович Чикаленко. Малярська робота належить пензлю відомого українського художника, внучатому небожу Тараса Шевченка, Фотію Красицькому.
Життя та становлення Євгена Харламовича як особистості і мецената, тісно пов’язане з Кіровоградщиною. Як розповідає професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, 6 років – з 1875 по 1881 рік – Чикаленко жив і навчався у Кіровограді. Саме тут він потоваришував з родиною Тобілевичів, Олександром Тарковським, познайомився з творчою постаттю Марка Кропивницького (а, можливо, і з самим Марком Лукичем).
«Чикаленко прожив у Кіровограді, тоді ще Єлисаветграді, свою юність – з 14 до 20 років. У це місто майбутній меценат приїхав з Одеси, де він навчався у приватному пансіоні. Тут він продовжив свою освіту у земському реальному училищі. Це були надзвичайно важливі роки його життя, його біографії, формування його світогляду.
Він потрапив сюди у цікаве середовище. Чикаленко був дуже близький до родини Тобілевичів. Якийсь час він навіть мешкав на вулиці Знам’янській у тому самому особняку, який був родинним куточком родини Тобілевичів. Його найближчим другом був Олександр Тарковський – вчилися в одному класі. Зрештою Євген Чикаленко у роки своєї юності був причетний до діяльності двох гуртків, лідером одного з яких був Олександр Тарковський. І коли вже потім, після навчання у земському училищі, він поїхав навчатися до Харкова, історія з цими гуртками наздогнала його. За проукраїнську позицію та діяльність його відправили на 5-літнє заслання під наглядом поліції у село Перешори (тепер це Одеська область). Тобто, ці 6 років були дуже важливі у житті Євгена Харламовича. І про це свідчить книга його спогадів, де є розділ про цю єлисаветградську золоту юність», – розповідає Володимир Панченко.
Портрету Євгена Чикаленка більше ста років. Весь цей час він зберігався у родині його молодшого сина Івана. Але роки безжальні навіть до найпрекрасніших речей – до того як роботою Фотія Красицького зацікавилася редактор видавництва «Темпора» Юлія Олійник, портрет був пошкоджений і потребував серйозної реставрації.
«Більше ста років портрет зберігався у нашій родині. Під час Другої світової війни ми заховали його на горище, бо німці забирали з будинків усе, що мало хоч якусь цінність. Потім над будинком зірвався німецький снаряд. Портрет Євгена Харламовича був пробитий – трикутна дірка з’явилася на ньому. Подруга моєї матері, яка намагалася бути художницею, заклеїла його і щось там намалювала. Але це вже був не той портрет. Юлія Володимирівна допомогла оживити цей портрет, зробила його знову новим та справжнім, – розповів онук Чикаленка Євген Іванович. – Ми називаємо Євгена Харламовича меценатом. І це дійсно так. Він давав гроші, не вимагаючи ніякого зиску за це. А зараз у нас є, пробачте, за невеличким винятком – інвестори і спонсори. Вони дають гроші і повинні щось мати за це. Євген Чикаленко цього не робив. Він все своє життя жив тільки для України. У нього є такий вислів: «Легко любити батьківщину до глибини душі. Спробуйте любити її до глибини своєї кишені». І він дійсно любив її до «глибини кишені» – витрачав усі гроші на розвиток української культури: дав 25 тис. крб на будівництво українського будинку у Львові (Львів тоді був територією Польщі), давав стипендії студентам, побудував у Львові поліклініку, платив Коцюбинському по 1000 крб щорічно, щоб той писав українською, заснував першу україномовну газету «Рада». А це було досить важко робити у часи Російської імперії».
Читайте також: Завтра столітній портрет українського мецената подарують Кіровограду
Життя Євгена Чикаленка, як і його родини, сповнене трагізму. Під час Першої світової війни він змушений був ховатися від переслідувань поліції у Фінляндії, Москві, Петербурзі. На початку революції 1917 повернувся до Києва, але вже у 1919 році назавжди емігрував з України. Людина, яка колись мала все, через проукраїнську діяльність мусила виживати за рахунок пожертв. Газета української діаспори у Нью-Йорку «Свобода» навіть оголошувала збір коштів на його лікування. І тільки в часи незалежності ми маємо можливість по-справжньому віддячити Чикаленку – повагою та пам’яттю про нього як українського патріота.
«Чикаленко – це менеджер українського руху. З його особистістю і діяльністю пов’язане все, що ми мали в історії ХХ століття. Дуже здорово про нього написав наш земляк Євген Маланюк, який теж навчався у земському реальному училищі. «Євген Чикаленко, – писав Маланюк, – ткав матеріальну тканину нашої історії». І це стосується не тільки меценатства, що дуже важливо, а стосується взагалі всієї організаційної діяльності, всієї ідеологічної роботи. Чикаленко не був політиком у звичному значенні цього слова. Я б навіть сказав, що він був кимось більшим, ніж політик. Політики вони менш цікаві, як виявляється. А Чикаленко знав заради чого він живе. Він знав, що капітал не може бути самоціллю. Капітал і гроші, які він заробляв, були не метою, а засобом. Метою для Чикаленка була Україна», – влучно охарактеризував значення Євгена Чикаленка для України науковець Володимир Панченко.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета