Вже кілька місяців тільки прокинешся, – так відразу не до зубної щітки, а до комп’ютера: як там з перейменуванням? Ефір до потворності переповнений приморочками сучасності та догмами минувшини, і в ньому, на жаль, немає безсторонньої оцінки реальності. Усі раптом стали дуже богобоязненими. Ніби й кроку не ступимо без вищого благословення і не помічаємо, як розмивається межа між своїм особистим і Господнім, йде підміна духовних орієнтирів. А менеджери-посередники на всі випадки життя, – лектори й пропагандисти у рясах, докидають своє, хоча їм теж не дано повністю осягнути Божого помисла. За що ж точиться баталія? За перейменування Кіровограда чи за сферу впливу?
Кажуть, боротьба йде за Єлисавету. За яку? – запитуємо. Адже їх було дуже багато – від кількох Святих Єлисавет аж до Єлизавет антисоціальної поведінки з цілим букетом, як тепер кажуть, «шкідливих звичок» кожна. У цьому безкінечному ряду мати Іоанна Хрестителя, дві англійські королеви, російська імператриця Єлисавета Петрівна, «бедная Лиза» Карамзіна, «офіційна» фаворитка імператора Петра ІІІ Єлизавета Воронцова, ще одна Єлизавета Воронцова – коханка Олександрів Пушкіна і Раєвського…
Згадані вище «пропагандисти» постійно вбивають нам у голови, ніби назву нашому місту дано на честь Єлисавети Праведної Палестинської (матері св. Іоанна Предтечі), день якої припадає на 18 вересня. Але є ще одна свята Єлисавета, життєпис якої невідомий православній церкві, і яка вшановується 5 вересня. А може йдеться про ту ж саму особу, але за різними календарними стилями? То якій Єлисаветі вклонятися містянам? І чи взагалі вклонятися хоч комусь?
Загалом різних святих Єлис(з)авет мається більше десятка. Основна маса канонізована у нові часи, а ті, котрі могли дати ім’я цариці й місту, – ось: Єлисавета Константинопольська (7травня); Єлисавета (5 вересня); Єлисавета Праведна Палестинська, мати Іоанна Предтечі (18 вересня); Єлисавета Адріанопольська (4 листопада); Єлисавета (31 грудня).
Проімперські агітатори постійно втокмачують кіровоградцям, що небесною покровителькою імператриці Єлисавети Петрівни була праведна Єлисавета, мати Іоанна Хрестителя. Але за святцями православні обирають новонародженим імена відповідно найближчому дню котрогось із святих. Єлисавета Романова народилася 29 грудня (18 грудня за старим стилем) 1709 року. Отже, її патронесою була маловідома свята Єлисавета, яка шанується 31 грудня, а не інша. Мабуть тому імператриці випала нещаслива доля. Судімо самі: Петро І намагався видати дочку за французького короля Людовіка XV або за котрогось із дому Бурбонів. Серед женихів числились князь-єпископ Любський Карл Август, принц Георг Англійський, Карл Бранденбург-Байретський, інфант дон Мануель Португальський, граф Маврикій Саксонський, інфант Дон-Карлос Іспанський, герцог Фердинанд Курляндський, герцог Ернст Людвіг Брауншвейгський і навіть перський шах Надир. А довелося задовольнитися морганітичним шлюбом з простим козаком, бо партнери з голубою кров’ю чомусь проігнорували царівну. Відбувся мезальянс з усіма його наслідками.
Нам же нав’язують містику, ніби «град» з іменем Єлисавети заживе новим щасливим життям, забуваючи, що він вже носив згадане титло. Хіба тоді мав якісь переваги перед іншими містами?
Читайте також: Історики: Єлисаветград названо на честь російської цариці, а не святої
Через здійнятий неабиякий ажіотаж навколо імені цариці Єлизавети захотілося дізнатися більше про неї. Виявилося, що характер і діяння «матушки» були далеко не мед, а багато в чому й зовсім далекі від норм моралі і пристойності.
Вчинивши переворот, вона усунула від влади «любезну кузину» Анну з її малолітнім сином-спадкоємцем престолу. На чолі гвардійців елітного Преображенського полку в грудні 1741 року Єлизавета врочисто прибула до Зимового палацу, де її проголосили імператрицею Росії.
Єлизавета Петрівна і преображенці в кордегардії Зимового палацу в ніч на 25 листопада 1741 року. Художник Є.Лансере
Внутрішньою і зовнішньою державною політикою за її правління (1741-1762 pp.) фактично керував один з найвпливовіших зачинщиків двірського перевороту проти “біронівщини” та Анни Іоаннівни енергійний граф П. Шувалов. Єлизавета надала йому чин генерал-фельдмаршала, обдарувала землями, кріпаками, грошима, а сама займалася далеко не державними справами сумнівного штибу, не обділяючи сановника і жіночою увагою.
На день вступу на престол щорічно влаштовувала грандіозні звані обіди, запрошуючи близько 350 унтер-офіцерів і гвардійців, які «завоювали» їй корону.
Про, як тепер говорять, рівень IQ імператриці сучасники й дослідники писали, що він застиг на межі п’яного капрала – дама завжди була напідпитку. Відзначалася забобонністю, їла пісне, щоб не розтовстіти, та їздила на всілякі богомілля у монастирі. Особливо ж любила по декілька разів на день наряджатися й залишила після себе кілька тисяч суконь і пар черевиків, обожнювала дорогоцінне каміння та перстні, а кімнату, в якій при живому чоловікові приймала коханців, оздобила бурштином. Перетворила царський палац на вертеп із постійними гульбищами, всілякими ілюмінаціями, з безупинним переодяганням. Для звеселення гультіпак організувала вокально-інструментальну капелу.
У ній два роки перебував студент Києво-Могилянської академії, майбутній український письменник та філософ Григорій Сковорода і залишив спогад: «В одном місту был, гдъ палаты царскіи, уборы, танцы, музыканты, гді, любяшіесі, то послЪдували, то и зеркала смотрЪлы, вбежавши с зала в комнату и снявши маску, приложились в богатых постелях и прочая».
Бачив він, як недавній хуторянин, дебелий землячок Олекса Розум розкошував у покоях завжди хмільної цариці, ставши фаворитом і «Розумовським», примазувався до сильних світу цього, умисно програючи у карти великі суми двірським сановникам.
Єлизавета разом з «графом Розумовським», престолонаслідниками Петром та Катериною – майбутніми Петром III та Катериною II – «ощасливили» Україну своїми гостинами, що обійшлося платникам податків у величезну суму. Влітку 1744 року, ніби для поклоніння святим мощам Києво-Печерської лаври «богопомазані» поїхали в Україну.
Наперед послані кур’єри наказували впорядковувати по тракту дорогу, ладнати мости, поштові станції, готувати на кожній коней для заміни, виселяти із сіл та міст хворих і злиденних, влаштовувати місця зупинок для свити близько 250 чоловік.
Від Глухова аж до Києва для зустрічі імператриці по обидва боки шляху поставили козацькі полки, вершників одягнули в нові черкески, широкі штани, різнокольорові шапки. Перші полки, відсалютувавши цариці, за спинами сусідів мчали вперед і знову вітали вінценосну, створюючи химерію масового війська. Понад шляхом наказано було збиратися святково одягнутим «малоросам» і вітати свою «благодійницю» та «родичку» по козацькому синові Розуму.
Помпезне театралізоване дійство відбулося поблизу Києва. Зустрічати кортеж на лівий берег Дніпра вийшла вся київська знать, ченці Лаври, викладачі і студенти академії, міщани. Один із бурсаків, загримований під «святителя Русі», древньоруського князя Володимира – їхав назустріч у «божественному фаетоні», що його тягли два крилаті «пегаси» – студеї. У промові оратор запрошував царицю до праматері «городів руських».
Місцева влада збудувала тріумфальну арку з ангелом, що тримав у руках «супліку». Київський митрополит Рафаїл Заборовський вручив надруковану в лаврській друкарні ямбічну оду «На тріумфальних кієво-печерських воротах до ангела, держащего хартію…», написану префектом Києво-Могилянської академії професором Михайлом Козачинським. Государиня просльозилася «радушным приемом своих верноподданных» і прорекла, що любить «народ сей благонравный и незлобивый». Брати, мовляв…
Хіба не показуха?
Кілька тижнів тривало свято, не стихали дзвони, лилося мед-вино на прийомах. Цариця мандрувала чудовими київськими околицями, відвідала Києво-Китаївську «пустинь» та місця, де жив Андрій Боголюбський. Той самий, що ще в княжі часи вкрав старовинну ікону Вишгородської Богоматері та зробив її найвищою релігійною реліквією Московії, перейменувавши у Владимирську. Ніби в тому нічого грішного і немає…
Для постою Єлизавети в Києво-Печерській лаврі «з чудовим парком», тодішній генерал-губернатор «Малоросії» граф Леонтьев наказав адміністрації Лаври приготувати 343 пуди борошна, 257 відер кислої капусти, 112 відер світло-сірої капусти, 133 відра шинкованої капусти, 105 відер буряків, 400 пудів сіна, понад тисячу всіляких свічок і факелів. Із Москви ж було було прислано шість діжок англійського пива для «собственного употребления» государині. Кисла капуста мабуть дуже добре йшла до пива…
Розчулена віршами і прийомом, «августійша» пожертвувала нужденній академії аж тисячу карбованців, тоді як архімандриту Лаври «пожалувала» три тисячі, «прочєй» братії десять тисяч, не рахуючи досить коштовного позолоченого й срібного церковного начиння, вартість якого обчислювалася десятками тисяч. Тих коштів вистачило б на кілька років пристойного існування всієї академії.
Таким був зовнішній бік «добродійств» ласої до парадності Єлизавети Петрівни, котра створювала московські опорні форпости й поступово закріпачувала український народ. І ось таких кумирів знову нам тулять трохи не через два з половиною століття.
Леонід БАГАЦЬКИЙ