Перша електронна газета продовжує знайомити кіровоградців з видатними постатями, на честь яких цього року було перейменовано ряд вулиць нашого міста. Цього разу ми познайомимо вас із особистістю землеміра, історика, археолога і громадського діяча Павла Рябкова, на честь якого було перейменовано вулицю Артема.
Вулиця, яка носила назву радянського партійного діяча, засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки Федіра Артема потрапила під дію Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.
Отже, зупинимося детальніше на постаті Павла Рябкова.
Павло Захарович Рябков (29 червня, 1848, Херсон – 1927, Зінов’євськ) – єлисаветградський землемір, історик, археолог і громадський діяч. Написав чимало книг, довідок з історії, етнографії Херсонського краю. Займався створенням Єлисаветградського краєзнавчого музею.
Павло Захарович Рябков народився 29 червня 1848 року в сім’ї херсонського вчителя. Батько його був людиною прогресивних поглядів. «Я рано перейнявся духом різного роду протесту, — згадував пізніше Рябков. — Зачитувався вільнодумними книжками, переписував заборонені вірші із записника діда».
Навчався в гімназії та землемірно-таксаторських класах (1865-1867). У гімназії Павло потрапив під вплив народницьких ідей, захоплювався творами Писарєва, Добролюбова, Чернишевського, Некрасова. Згодом став активним членом пропагандистського гуртка. В його обов’язки входило збереження бібліотеки гуртка. Після закінчення навчання П. Рябков працював землеміром у Херсоні, але під впливом народницьких ідей залишив службу і пішов у село, саме почалося масове ходіння в народ (у селянство) демократичної інтелігенції. В основі ідеології народництва лежала містична віра в російське селянство як носія «вищої життєвої мудрості».
Та розгорнути свою діяльність народники не встигли — почалися арешти. У вересні 1874 року Павла Рябкова заарештували і направили до Херсонської в’язниці, де він просидів півроку і був звільнений під гласний нагляд. У 1875 році він поїхав на службу до Одеси, де спілкується з революційними діячами. Згодом Павло Захарович переїжджає до Києва та працює в залізничному управлінні.
За участь у підготовці до замаху на київського генерал-губернатора Черткова його знову арештували і після «Процесу 193-х» відправили у заслання, спочатку до Красноярська, а згодом на острів Ведмежий. На засланні Павло Захарович з друзями готували втечу через Північний Льодовитий океан до Америки, але спроба виявилася невдалою, втікачам додали термін ув’язнення та перевели у Верхоянськ. У тих далеких краях Рябков познайомився з відомою народницею Вірою Фігнер, пізніше у Томську — з письменником В. Г. Короленком. Лише через десять років, після амністії, Павлу Захаровичу Рябкову було дозволено повернутися на батьківщину. В Херсоні він був запрошений на службу землеміра в земство. У цей час він складав карти Херсонської губернії.
У 1892 році переїздить в Єлисаветград. Тут він отримав посаду земського землеміра і вступив до місцевого Товариства поширення грамоти і ремесел, займався просвітницькою діяльністю.
На сторінках місцевих газет прихильник освіти простого народу Рябков порушував клопотання про відкриття у місті громадської бібліотеки. Цей заклад, писав Павло Захарович, звертаючись до міської Думи, покликаний «розширити позашкільний розумовий розвиток міського населення». Бібліотека в майбутньому перетвориться на цілком пристойне книгосховище, без якого жодне місто обійтися не в змозі. Ентузіаст, зрештою, досяг свого. Дума виділила місце для будівництва бібліотеки на розі вулиць Петровської та Інгульської (нині Шевченка і Декабристів). Фінансували будівництво закладу переважно П.З. Рябков, лікар П.І. Михалевич та інші представники прогресивної інтелігенції міста.
Працюючи в земстві, Павло Захарович захопився історією та етнографією України. Саме на цій царині він зблизився з всесвітньо відомим у майбутньому вченим, професором М.Ф.Вовком.
Через допомогу селянам, що голодували, П. Рябков був звільнений з роботи. В цей час він виїздить за кордон для навчання у заснованій М. Ковалевським Російській вищій школі суспільних наук у Парижі. Тут він пробув до 1905 року. Влітку 1904 року відбулося особисте знайомство двох палких борців за національну культуру, просвітителів і громадських діячів – Івана Франка та Павла Рябкова. За дорученням Наукового товариства імені Т. Шевченка було організовано експедицію в Галичину і Буковину для вивчення етнографії та антропології місцевого населення. Зі Львова туди поїхав Іван Франко, з Парижа — Павло Рябков. Співпраця з Ф. Вовком, людиною, яка започаткувала українську етнологію як науку, спонукає Павла Рябкова до проведення самостійних досліджень матеріальної культури українського населення Новоросії, зокрема чумацтва.
Рукопис налічує п’ять зошитів, списаних чітким почерком П.Рябкова, об’єднані заголовком «Чумацтво», датований 1909-1910 роками, він містить відомості про історію промислу, його матеріальну культуру, чумацький фольклор тощо.
Після жовтневого перевороту 1917 року П. Рябкова обирають до Єлисаветградської Ради робітничих та солдатських депутатів, де він очолив комісію по об’єднанню міста з селом. Він брав участь у повітовій конференції вчителів, працював у радянських органах. Ще одним актом високої громадянської активності була його ініціатива відкриття у місті музею Революції (тепер обласний краєзнавчий), картинної галереї. І лише у 1925 році, у віці 77 літ, невтомний трудівник на ниві просвітництва залишив службу.
Через два роки П. З. Рябков відійшов у вічність.
У фондах Кіровоградського обласного державного архіву зберігається особистий фонд П.З. Рябкова. Він нараховує понад шістсот одиниць, переважна більшість яких є унікальними першоджерелами для вивчення історії нашого краю та України загалом.
Кіровоградський обласний художній музей розгорнув експозицію до 165-ї річниці від дня народження громадського діяча, етнографа та краєзнавця Рябкова Павла Захаровича. В експозиції представлена картина російського художника С.І. Данишевського (1870-1944) «Портрет П.З. Рябкова», виконана у кращих традиціях реалістичного живопису.
за матеріалами wiki.library ОУНБ ім. Д. І. Чижевського