Не всі знають, що п’ятдесят років тому Устинівський район не мав нинішніх адміністративних меж, а більша частина його території належала до Долинського району. Отже, й Устинівська лікарня в статусі селищної (а не ЦРЛ) тоді обслуговувала переважно пацієнтів із найближчих до неї населених пунктів, доволі скромно фінансувалася, кадрами не перебирала.
Відтак молодому хірургу Михайлу Назаркевичу, випускникові Чернівецького медінституту, котрий мріяв про хорошу кар’єру, насичену й успішну практику, треба було добре подумати перед тим, як прийняти запрошення на роботу до віддаленого від великих міст селища Кіровоградщини… Але він швидко погодився, причому заочно. А в 1966 році, коли Устинівка знову стала райцентром, виникла потреба в просторих приміщеннях, нових палатах, оснащеному хірургічному відділенні. Тоді на Устинівщині мешкало 25 тисяч осіб – вдвічі більше, ніж сьогодні прописано.
Хворий – не гаманець на ніжках
Кабінет Михайла Олександровича розташований неподалік операційної, порогу якої частіше, ніж він, ніхто не переступав. Найдосвідченіший в містечку лікар, один з найстарших практикуючих хірургів в області, має за плечима 79 років життя. Йому є що розповісти молодим колегам, є чому повчити. І він учить, але тільки того, хто хоче вчитися, готовий слухати й слухатися. Цей скромний і небагатослівний чоловік добре розуміє переваги свого віку: прожите разом із досвідом і мудрістю забезпечує йому таку особливу нішу в енергетичному полі місцевої громади, де почуваєшся комфортно і без зайвих гучних слів, менторських промов…
Уже немає того навантаження, яке лягло на плечі молодого хірурга півстоліття тому, не доводиться так часто братися за скальпель, але Михайло Назаркевич тримає себе в формі, виглядає бадьорим, підтягнутим. Цьому можна знайти просте пояснення − чоловік не палив ніколи і зайвої чарки зі столу не брав. Натомість завжди вів активний спосіб життя. Не останньою, як на мене, причиною доброго самопочуття лікаря є… його чисте сумління.
– Будь-кого спитайте в районі і почуєте, що Назаркевич за 50 років в жодного пацієнта не взяв грошей за операцію, – дає найвищу моральну оцінку старшому колезі лікар-терапевт Устинівської ЦРЛ Леонід Крамаренко. – Хірург від Бога, він ніколи не сприймав хворого, як гаманець на ніжках. А крім того, сам є зразком шанобливого ставлення до свого здоров’я. І вдень, і вночі готовий відгукнутися на тривожний дзвінок. Здається, якась частина його єства НІКОЛИ не полишає стін лікарні. На роботу, якщо немає термінових справ, він іде пішки, додому − своїм ходом…
Не думай про секунди зверхньо!
– Оця нещасна споруда – колишнє терапевтичне відділення, – Михайло Олександрович показує на порепаний корпус нинішнього інфекційного відділення лікарні, а мені пригадуються законсервовані новісінькі приміщення хірургії й терапії в Смоліному Маловисківського району. – Тут працював наш відомий хірург Микола Волобуєв, а я проводив близько трьохсот операцій на рік. Серед них дуже складні – з резекціями шлунків, виразками дванадцятипалої кишки, видаленнями жовчних міхурів… Запам’яталася мені, приміром, одна дуже важка операція… Зараз, до речі, я на неї не наважився б…
Ту складну пацієнтку Назаркевич насправді пам’ятає по імені. Євдокія Антонівна із Миколаївки народилася в сорочці вже тому, що в той день, коли полум’я її свічки, готове згаснути, замерехтіло, доля послала їй Назаркевича. Не буду переказувати в деталях, але йшлося про запущений панкреатит. Доступність ліків (жінці після операції перелили…120 літрів рідини), готовність родичів жертвувати кров, тодішній кадровий потенціал лікарні, в якій сьогодні навіть анестезіолога немає, тощо… Все це дозволило жінці прожити доволі довге життя. Не сорок років тому, а лише минулого року Євдокія Антонівна померла… І про це Назаркевич також знає.
«У заслання» не хочуть
В Устинівській райлікарні катастрофічно не вистачає лікарів. Легше від того не стане, але пояснити це доволі просто: для випускника медичного вузу, тим більше городянина, Устинівка – рядове село. Велике, але занедбане, бездоріжжям відрізане від тих місць, де людям подобається жити. Це очевидна причина того, що на тринадцять з половиною тисяч населення в районі лише два терапевти, жодного анестезіолога, жодного гінеколога, один педіатр (є й інша причина – «мудра» соцполітика держави)… Уявіть лишень. Шість тисяч жінок району можуть розраховувати хіба що на фахову консультацію… старшої акушерки! А через відсутність анестезіолога Михайло Назаркевич одного разу мусив проводити ампутацію ноги пацієнту, залучивши до операції… стоматолога. А що було робити, коли хвилина рятувала життя?
– Насправді, нас уже важко злякати якимось дискомфортом, матеріальними випробуваннями, – відгукується про кадрову, загалом бюджетну проблему закладу та галузі Леонід Крамаренко. – Устинівка могла б забезпечити молодого фахівця зарплатою, додатковими годинами роботи (а значить, і бонусом до зарплати – авт.). Навіть квартири в нас для спеціалістів є – з усіма зручностями, попри те, що саме селище зручностей не має. Але соціальних стимулів молодій людині ми запропонувати не можемо. Приміром, умов для кар’єрного росту немає. Після того, як нас приєднали в медичному окрузі до Долинської, початківцю-хірургу тут потрібного досвіду не набути. А от в сусідній Долинській (де Леонід Миколайович три роки працював головним лікарем. І ще десять – в Устинівці – авт.) молоді лікарі згодні жити навіть в орендованих квартирах, бо там – багатолюдно, там супермаркети, парки, кращі дороги.
Руки зупинили
Запитую у Михайла Назаркевича, котрий у червні святкуватиме 80-річчя, чи не жалкує він, що назавжди оселився в цих краях, адже мав можливість виїхати до міста. Приміром, як син Віктор, котрий працює в лікарні швидкої допомоги Миколаєва. Також хірургом. До речі, якийсь час Назаркевичів в Устинівській ЦРЛ працювало одразу троє: тато-хірург, син-хірург і мама-окуліст. Ніна Якимівна пліч-о-пліч із чоловіком відтоді, як уперше зустрілися, навчаючись в Чернівецькому медінституті.
– Я побував у різних містах, – каже на це Михайло Олександрович. – Тільки на хірургічних практиках і перекваліфікаціях був у Львові, Харкові, Кривому Розі, Дніпропетровську, Мінську, Москві… І зрозумів, що мені добре там, де мене поважають за те, що я – лікар, завжди готовий допомогти. Тому мені тут добре…Правда, одного разу мало не переїхав до Сторожинця, в Карпати. Колега подзвонив і сказав, що там відкривається хірургічне відділення й негайно потрібен завідуючий. А в мене на той час руки були у виразках від частого використання миючих засобів – багато операцій доводилося робити. Я відразу пригадав, що існує така традиція: коли приїздить новенький хірург, його відразу кидають з однієї операції на іншу – таке собі випробування й бойове хрещення. А в мене руки вже роз’їдені лугами. Чогось мене ті руки й зупинили…
Петро Бувалий, Нова газета
Я не могу согласиться с статьей. На личном опыте могу сказать, что обращалась не однократно к врачам поликлиники Устиновской ЦРЛ (хирург, терапевты), но никогда не получала профессионального обследования и должного уровня лечения. Хирург, понимаю, мужчина преклонного возраста, но профессиональная ответственность должна быть. Обращаясь с проблемой сильных болей в спине, Михаил Александрович не провел осмотр, сказал делать зарядку. Обследования в обл. Больнице поставили диагноз- смещение позвонков. А наши терапевты – это люди, которым плевать на здоровье пациентов, если в их кармане не звенит. Лучше бы кориспонденты брали интервью у больных, а не у врачей, читатели узнали бы совсем другую правду о местных врачах.
В кожно є право де йому лікуватись . А вам пані Наталія рекомендую своє недовольство держати при собі! Стаття актуальна і правдива. Нашому хірургу Михайлу Назаркевичу довгих літ та міцного здоров’я!
А де, по вашому, в нашій лікарні діагностувати зміщення хребцевих дисків?
На око? Коли в мене проблеми, які більш серйозного характеру чим наша лікарня зможе діагностувати – я їду в обласну лікарню, там і УЗІ і КТ з МРТ.
Тож, як говорив Л.Кравчук: “Маємо те, що маємо!”
Михайло Олександрович професіонал у свої справі.
С болями в спине обращаются к невропатологу- причём здесь хирург. Я этому человеку благодарна и за отца, его увы нет в живых 13 лет, но в 1979 году после нещасного случая на подстанции с колоссальными ожогами,по халатности сотрудников, главного энергетика птицефабрики спасал именно этот человек, моему сыну именно этот человек помог с переломом правой руки.
Низький уклін, Михайле Олександровичу, довгих років життя. Дякую за кваліфіковану допомогу моєму синочкові і татові. Хоч і давно не живу в Устинівці, а можу лише хороші слова сказати в адресу цієї Людини і Лікаря від Бога.