Воїн 34-го батальйону Дмитро Степаненко (селище Вільшанка Кіровоградської області) за часи служби в зоні проведення АТО, яка досі триває, назбирав чимало історій про важкі і цікаві будні солдатів і війну з сепаратистами. Перша електронна газета продовжує публікувати фронтові історії з життя наших захисників.
Інструктор із Києва
Узимку з Києва приїхали в базовий табір 57-ї бригади великі начальники. Отримати статус учасника бойових дій за 30 км від лінії фронту і втекти назад. Це неофіційно, а за документами – надавати нам неоціненну теоретичну допомогу. Дві доби дегустували спиртне до тваринного стану, на третій день, як сутеніло, протверезилися і згадали про нас… Тривога!!!! Забігає ротний: 10 хвилин на збори, повна екіпіровка, боєкомплект, шикування біля начальницького намету. Ми вже хитрі, броню, каски і боєкомплект не брали. Одяглися, накинули розгрузки і пішли. Нам назустріч вихилясами випливає… гик!, підполов… гик! гик!:
– Рєбята, я щас такоє расскажу! Ето поможет вам вижить на пєрєдовой! Новая разработка Генштаба! Вот смотрітє, – і починає нас шикувати лавами по вісім чоловік.
– Всє прісєлі! Прісядьте, прісядьте. Пєрвий и пятий пєрєбєгают трі сєкунди. Три! Это очєнь важно! Потом оні прісєдают, а второй і пятый перебегают трі секунды. Затем трєтій і сєдьмой, дальше четвертый и восьмой. Не забывайте счітать трі сєкунди! Так по вас нє смогут пріцелиться.
Всі починають соватись по полю, виникає дежавю: кадри з фільма про Чапаєва, як біляки йдуть такими ж лавами на кулемети «Максим» і лягають на землю акуратними рядочками.
– Братішки, так можно протів снайпера і пулємєтчіка ходіть, это полностью безопасно. Так даже против стрєляющего танка можно маневріровать і подойті к нєму на бросок гранаты. Ми всьо расщіталі в Генштабє! Ну! Ви понялі? Тєпєрь ви точно домой живими верньотесь! – і скупа сльоза алкана-меланхоліка скотилася по триденній щетині.
Я уявив наш взвод у чистому полі в багнетній атаці проти снайперів і кулеметників… Та ні, хай, може, хтось дурніший.
– Добре, що на клапанах таких ідіотів немає, – чую тиху розмову збоку, – у нас би 200-і щодня пачками йшли б.
– Немає, бо їх ще влітку (2014) потихенько відстріляли і в лісосмугах поприкопували. Нічого, якщо нам таке чудо на передку трапиться, ми йому швидко лоба зеленкою намастимо, – заспокоює Орлик.
Може, й правильно. Хто бачив чи чув стріляючий танк, той погодиться: краще допомогти дурнуватому командиру героїчно загинути, ніж атакувати таку дуру з гранатами.
P.S. Приємно, звичайно, що в Генштабі про нас так турбуються і переживають. Але краще би вони взагалі забули про наше існування.
Артилеристи влучили
Артилеристи, біднесенькі, стоять далеко від передової і майже ніколи не бачать результатів своєї роботи. Отримали координати і влупили в білий світ як в копієчку…
Гаубичний дивізіон вночі накрив цілі в Горлівці. Влучили дуже вдало, нічні пожежі уже кілька годин видно на всіх клапанах. Ми радіємо, як діти. Була навіть ідея хоровод затанцювати. Телефонуємо знайомим гармашам:
– Привіт, братва, це ви Горлівку підпалили?
– А що, кудись влучили?
– Не те слово, горить як новорічна ялинка!
– Хлопці, чуєте? Ми потрапили! Ур-р-ра! Наливай!