“Я хочу навчитись стріляти, щоб стати сильною як мій татко”, – каже восьмирічна Тетянка, ледь утримуючи в руках важку, для її худеньких ручок страйкбольну зброю.
Тато маленької Тетянки з села Високі Байраки у Кіровоградському районі повернувся з зони АТО. Дивлячись на сильного, мужнього героя, дівчинка вирішила, що виросте такою ж відважною і стане копією свого татка.
Таких як Тетянка на футбольному полі Високобайрацького НВК зібралось близько 80 – майже всі учні закладу. Ці школярі різного віку і з різною мотивацією, але всі вони прийшли навчитись захищати Україну у тих, хто на власні очі бачив страшне обличчя війни на Донбасі. І нехай у цих дітлахів ще немає паспорта, і не всіх їх добре видно з-за власного ранця, але вони добре знають, хто ці кремезні чоловіки в камуфляжі й що вони роблять у їхній школі.
Ми з тими, хто нам допомагає
Медико-психологічна служба “Компас” спільно з учасниками АТО з грудня минулого року проводять тренінги й інструктажі для військових. Вони постійно співпрацюють із 3-ім полком спеціального призначення, 57-ю бригадою. Майже за півроку роботи воїни АТО провели більше 100 годин тренінгів для своїх земляків, зокрема зробили 7 відряджень на схід країни. Ці відважні чоловіки працюють по іншу сторону вогню: вони проводять інструктажі мобілізованим і добровольцям, психологічно готують їх до участі у бойових діях, після служби – зустрічають на рідній землі та допомагають до неї звикнути.
Командні тренінги “Крок до захисту” серед школярів Кіровоградщини учасники АТО проводять із власної ініціативи – планують робити це в тих селах, які підтримують екіпаж медико-психологічного десанту в Кіровоградській області.
“Ми там, де нас покличуть, там, куди нас запросять попрацювати з дітьми, ми з тими, хто нам допомагає збирати хлопцям підтримку в зону АТО”, – каже координатор медико-психологічної служби “Компас” по роботі у ВЧ і АТО, інструктор-психолог і сан-інструктор Андрій Фоменко, який водночас очолює медико-психологічний десант. У Високі Байраки команду “Крок до захисту” запросила кандидат на посаду сільського голови Наталія Брайченко. “Вона неодноразово допомагала збирати допомогу для воїнів АТО. Я потім особисто відвозив вантажі на Донбас. Завдяки Наталі отримували допомогу і спецпризначенці, і бійці 57-ї бригади – уже більше ніж півроку співпрацюємо. Ми були раді відгукнутись на її запрошення,” – додає Андрій.
Тож працівники десанту і демобілізовані військові діляться з майбутнім поколінням села Високі Байраки своїм досвідом, отриманим за цих два важких роки. Замалі діти для таких уроків? Ні. Бо коли ж виховувати патріотів якщо не змалку?
Андрій Фоменко наголошує на необхідності у цей неспокійний час проводити військово-патріотичне виховання саме серед малечі: “Діти повинні знати з чим їм, можливо, доведеться мати справу під час служби в ЗСУ. Ми розповідаємо їм і про те, що може знадобитись у житті при виникненні надзвичайних ситуацій”.
Захищати свою Україну
На стадіоні Високобайрацького НВК вишикувались чи не усі школярі закладу – від першого до одинадцятого класу. І поки вихованці дитячого садочка вирішують хто головний сьогодні на дитячому майданчику, учні середньої та старшої школи вже діляться на команди і обирають капітанів, а менші школярики – займають місця у партері спортивного поля. Вихованці – підростають, школярі – готуються до уроку військово-патріотичного виховання “Крок до захисту”.
“Патріоти”, “Калаші”, “Ураган” – команди, які вже готові йти до бою за свою перемогу. Щоправда, зброю їм дадуть до рук лише на фініші і то – страйкбольну.
Спочатку школярам довелось пройти випробування командою – знайти спільну мову, долаючи вікові бар’єри. “Малишні у нас багато – важко думати,” – з вуст одного із гравців звучало не переконливо, бо команду не обирають, команду – створюють.
15-річний капітан Олександр прийшов на захід із цікавості: “Дізнатись, що військові роблять, як готуються”, – відчувши смак командної гри за спільну мету, Саша заявив: “Може, й в армію піду”.
Зрештою, підстрахувавшись підтримкою не бойових, але побратимів, школярики рушили в бій. Перші випробування – вправи на уважність, на довіру. Потім – елементи з військових знарядь, стрільба зі страйкбольних приводів. Перед тим, як дати до рук зброю, медики-інструктори навчили майбутніх захисників переносити пораненого та відпрацювали команди мобілізації під час поранень.
Десятикласниця Іринка впевнено знає, чого прийшла навчитись: “Захищати свою Україну”. Дівчинці подобається дивитись телепрограми про те, як відважні воїни борються за свою державу. Іринка, маючи за плечима всього лише 15 років, уже зараз думає про те, що в майбутньому, якщо доведеться зможе захищати свою Батьківщину.
Вчителі школи теж не залишилися осторонь, а разом зі своїми вихованцями взяли активну участь у навчанні. За словами Євгенія Сібіберта, вчителя фізичного виховання та захисту Вітчизни, подібні навчання сьогодні дуже потрібні та важливі саме в сільській школі, адже мої учні мали можливість не тільки потримати в руках зброю, відчути плече товариша, разом долати перешкоди, а й поспілкуватися з справжніми героями та патріотами України.
Дев’ятирічні Ліза і Віка поки що спостерігають за тренінгами лише здалеку. Дівчаток ще не беруть до команд, бо вони ще маленькі. Але це не заважає їм вчитись патріотизму навіть із глядацької зали. Малеча грізно обіцяє через кілька років дати фору старшокласникам: “Будемо брати участь у змаганнях – навчимось швидко бігати, робити вправи”, – каже Ліза. А Віка їй навздогін додає: “Ми коли виростемо, станемо вчителями з фізкультури і будемо проводити вправи із школяриками”.
Хай ці діти стануть тими, ким мріють – аби під мирним небом. На землі, не спаплюженій вибухами, не зруйнованій уламками градів. Хай це покоління не буде знати звуку пострілів, значень слів “двохсотий”, “трьохсотий”. Нехай знання, які вони тут отримають, будуть їм командною грою за солодкі подарунки, а не життєвим уроком. А військово-патріотичне виховання стане просто вихованням справжніх українців. Не військовим. Просто – патріотичним…
Більше фото тут.
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета.