Cолістка гурту ONUKA та її хлопець The Maneken в ефірі “Громадського” розповіли про Кіровоград, з якої планети прилетіли, про Олю Полякову, а також що їх дратує в суслільстві.
Скрипін: Чому відбувся проект ONUKA в такому вигляді і з таким резонансом?
О: Так вийшло, що, можливо в снах, можливо в знаках, почалось відбуватися. Ми записали бандуру та сопілку, і концепція сама собою стала такою ONUKA, як стала.
Скрипін: Ви так комплексно відповіли. Видно, що як зазвичай – як преса питає, так і відповідаєте… а О́нука чи Ону́ка?
О: Ону́ка.
Скрипін: Багато хто каже О́нука. Кажуть: «Ти не знаєш історії. Це японська штука».
О: Так. Можливо на японський манер це буде звучати як Онука́. І якщо люди будуть трансформувати наголос так, то мені це також буде подобатись. Мені здається, що чим дивніша назва, тим прикольніша музика. Коли назва починає жити своїм життям – «анука давайка», то мені це подобається.
Скрипін: Тепер вертаємось до першого питання. Як це не дивно, чому саме в цей момент ви набираєте певну популярність. Шоу-бізнес розвивається і живе, коли суспільство сите, коли є стабільність і потреба на розваги, а ви якраз виникаєте в той момент, коли у нас ходить голий-босий без картуза, бо нема на чому заробити. Має проблеми політичні та ментальні, бо багато хто їде виступати-заробляти в Росію і за це дістають на горіхи в Україні, і ринок вам не дає гроші. Можливо ви працюєте водієм тролейбуса вдень, а ввечері пишете музику, а Женя вахтером і самозадовільняє себе в творчому плані в неробочий час. Чому так? Про обставини хотілось б говорити.
М: Я б дав поправку на шоу-бізнес, який, на мій погляд, не має сприятливих часів. До подій в Україні було маса проблем. Мені здається, що найбільш унікальним та цікавим буде той факт, що не тільки проект ONUKA, а в цілому обставини та стресовий стан в країні породив масовий культурний спалах. І це стосується не тільки музики. Мені здавалось, що для українського туру, можливо, не найсприятливіший час…
Чого?
М: Ви кажете, що в країні такі часи…
Скрипін: Ні-ні-ні. Це ви вже додумали, що я сказав. В Україні такі часи, які ми самі робимо.
О: Мені здається, що тут немає змісту аналізувати і розкладати по пунктах. Особисто я вважаю, що мені пощастило, і все відбувається так, як має відбуватися. Ми прикладаємо до цього зусиль і керуємо своїм життям, але все одно обставини бувають такі, що вони просто є і мають бути.
Скрипін: Я вас так налякав, що треба добирати слів і Ви їх так ретельно добираєте?
О: Ви просто спочатку сказали, що хтось сходить в магазин, і я все чекаю.
Скрипін: Давайте вже після магазин… Треба було з цього і почати. Тепер будемо заглиблюватись в трохи неприємні речі, але ж заробляти сьогодні на шоу-бізнесі… всі митці кажуть, що це нереально, і аудиторія не потребує мистецтва певного рівня.
М: Фраза, що художник має бути голодним має місце бути. Я не виділяв зараз найбільш важкий період. В цілому бути музикантом в Україні непросто. Непросто вибрати музику, як єдиний шлях та джерело прибутків та енергії. Однак ми йдемо на ризик та присвячуємо своє життя музиці та мистецтву. Я не люблю скаржитись, є купа моментів, що не сприяють розвитку та перспективам.
Скрипін: The Maneken та ONUKA можуть потонути в Олі Поляковій. Це зовсім різні рівні, аудиторії та смак. Я можу навести приклад, коли спілкуючись з Оксаною Білозір з’ясував, що вона ровесниця Мадонни, але яка різна творча доля.
М: Безперечно, і мені здається, що є цікавий момент в порівнянні ONUKA та Олі Полякової…
Скрипін: Оля образиться, відчуваю.
М: Ні, я не хочу тут ніяких перших місць. Скажімо так, та емоція та гра, в яку ми граємо, працюючи з нашою музикою, ми відносимося так само серйозно, як і інші артисти. Але ми не обираємо шлях великих ротацій та агресивного маркетингу. Ми робимо це з деякою долею альтруїзму.
Скрипін: Я просто шаленію від нашої країни. У нас траву стрижуть і щось гавкає знизу, там щось вивозять, а там чувак з болгаркою. У нас по звуку завжди є якась какофонія, але ви не звертайте на це уваги. Тут ще тролейбуси їздять з характерними звуками. Якщо про смаки сказати. Я хочу відверто обох чути. Вас ніби взяли і десь викроїли з суспільства, чого ми прагнемо на Громадському – суспільства сталого розвитку, де є смаки, і сюди імплантували. Звідки ви виросли такими, якими ви є, в тому суспільстві, в якому ми є? Ви ж з Донецька, наскільки я розумію?
М: Так.
Скрипін: Зараз ми маємо Донецьк в іншому стані, там інші популярні мелодії.
М: Можна почати з того, що я народився в сім’ї музикантів, і з самого дитинства все, що стосується музикального смаку та освіти я завдячую своєму батьку, котрий знайомив мене з найкращою музикою на світі. Ця природа росте роками. У нас обох різний шлях, але приблизно це одні й ті самі речі, про які ми говоримо. До мене це прийшло від батьків, а у Нати від старшого брата.
Скрипін: У нас є поняття окультурене українське, а є шароварщина, що лишилась від Радянського Союзу – це теж ніби українство. Дівчата в віночках, хліб-сіль, гоп-ца-ца, вареники й пампушки і більш нічого нема.
О: Незважаючи на важкі часи, про які всі кажуть, для музики, країни, то так легко мені не працювалося ніколи в житті, до цього моменту. У мене зараз є натхнення, натхнення збирати аншлаги, читати коментарі, в яких я вбачаю те, що моя музика знаходить резонанс. Моя планета називається «Воскресенка» і цим все сказано. Я завжди була там білою вороною, починаючи із дитсадка. Мені було дуже некомфортно в школі і будь-якому дитячому суспільстві. І від того, що я бачила на Воскресенці мені завжди хотілося щось змінити.
Скрипін: Багато ж хто не відривається. Я це маю на увазі. Ваша аудиторія – люди, що можуть жити в іншій реальності.
О: В моєму дитинстві не було Інтернету і все було зумовлене тим, що всі дивились “Територію А”, а потім М1. Цьому поколінню важче відірватись. Ті люди, що років на 5-7 мене молодші і можуть слухати музику в Інтернеті. Вони – моя основна аудиторія.
Скрипін: Я вам знайду зараз 19-річних, які запитають хто така ONUKA.
О: Є люди розвинуті і не розвинуті в будь-якому суспільстві. Все залежить від багатьох факторів: виховання і потреби вибору.
М: Мені здається, що я спостерігаю тенденцію молодого покоління робити свій вибір. Вони не являються споживачами контенту, що пропонує система.
О: Я взагалі вірю в нове покоління. Це не просто якісь сподівання і віра в краще майбутнє. Це підтверджено на моїх власних концертах.
Скрипін: Шоу-бізнесу треба стабільність, чи нестабільність?
О: Я не знаю що таке шоу-бізнес, мені не подобається це слово і здається, що воно з 90-х. Я його ненавиджу. І я не вважаю себе частиною шоу-бізнесу.
Скрипін: Вам що ліпше? Стабільність чи нестабільність? У нас є сусіди, в яких стабільно нічого не міняється.
О: У нас є й інші сусіди, та ж сама Польща, в яких все стабільно з іншої точки зору. Ця стабільність надихає.
М: До 11 класу я був звичайним донецьким хлопцем з легким захопленням – пластинки, діджей-сети, електронна музика. Вже 12 років, як я переїхав до Києва, якому я зобов’язаний тим, що відбулося у мене в творчому плані.
Скрипін: Наскільки у нас країна рівних можливостей? Наскільки вона готова приймати креативних людей?
М: Я можу сказати, що звик до нерозуміння того, чим я займаюсь і моєї музики. Я намагаюсь слідувати думці про те, що люди не будуть ненавидіти те, що вони не розуміють. Ще декілька років тому ми приносили наші треки, і не потрапляли на радіостанції. Передумов для відмов у них було вдосталь, або чіткого розуміння того, яка музика підпадає під формат радіостанції.
О: Є так теорія, що виховуючи дитину постійно казати їй про недоліки, то вона на них зациклюється і не стає більш досконалою. Якщо її трохи перехвалювати, то вона буде зростати більш стрімко, і її планка вища за дітей, яких тикають носом в недоліки. Я не люблю коли нарікають на родину, країну і мене це бісить з дитинства. Коли ти їдеш по дорозі і чуєш яка погана країна. Мене це бісить! Візьми щось і зміни! Почни з себе. Від того, що ти просто це підкреслиш проблеми нікуди не дінуться. А якщо будеш мислити позитивно хоча б раз, то й енергія в суспільстві буде краща.
Скрипін: Я запитував про несприйняття. Як Ви в цих умовах живете? Я не скаржуся…
О: Я не про Вас. Я про тенденцію все обсирати. Основною задачею ONUKA є подати українські інструменти так, щоб про них взнала молодь, що не знає, як вони виглядають і звучать. Українська культура не викладається ні в школах, ні в вузах, а якщо викладається, то це та шароварщина, про яку ми згадували. Був у нас концерт в Кіровограді, де я була перший раз. Це класно, що можна потрапити ніби в своє дитинство. Там 90-ті роки законсервувались. Незважаючи на це була повна зала людей, що знала треки. Приїжджали люди з сусідніх сіл, що знали мого бандуриста.
Скрипін: Ніхто не каже, що ви піонери, проте естетику у вас хтось придумує.
О: Знову ж, це команда людей з «іншої планети». Це Леся Патока – художник по костюмах. Женя займається всім іншим і посміхається.
Я підсумую те, що вже ми тут казали 10 000 раз. Я людина глибоко віруюча в щось. Я вірю в Україну, але не в ту Україну, що одягла світшот з тризубом. Я вірю в наш народ. Я вірю в нашу молодь.
М: Можливо поки це існує окремо. Але я сподіваюсь, що ми стаємо свідками того, як час і обставини впливають на те, що механізм сам починає адаптуватись до нових умов. Є деяка нестабільність, про яку ми говорили і час, в якому ми живемо. Часи змінюються і я цьому радий.