Як визначити, чи справжній ти українець? Чекай, ти що не любиш борщ, сало чи вареники? Не цитуєш Шевченка? Тоді прошу на вихід! Любиш? О, ну то тепер помітно, що ти щирий патріот. А уявіть, що на когось з колишніх регіоналів ― наприклад, Азарова, Табачника чи Арбузова, ― одягли три вишиванки, шаровари та ще й начепили стрічку. Патріот, скажіть? Це на кшталт: «А чому я такий злий раніше був… та тому що в мене вишиванки не було! А тепер я одразу добріти почну». То які ж є крайності в питаннях патріотизму?
«Митинговали, митинговали, ты посмотри, что твориться!»
Стільки слів та сліз зараз із приводу: «Революція ж перемогла, а де зміни?» І всі такі розчаровані та зневірені, що аж обійняти та заспокоїти хочеться. І обговорюють цю тему всі, кому не лінь. Наприклад, у 274 маршрутці експерти років 15-ти обговорюють політичний стан у країні: як погано жити в Україні, швидше б кудись звідси виїхати.
Випадок на зупинці: дві жіночки похилого віку бурхливо обговорюють ситуацію в Україні.
– Митинговали, митинговали, ты посмотри, что твориться!
– И не говори, ужас!
– И чего они добились? Чем эта власть лучше той, что была? Получили, что хотели? Захватывают всё, что можно. Понастраивали тут магазинов и гребут с людей деньги!
Хлопець, що стояв неподалік, не зміг витримати і втрутився в розмову, намагаючись пояснити, що малому бізнесу треба якось виживати. На це він почув:
– Да что ты понимаешь! Вы, молодёжь, делайте что-то! Это вы виноваты в том, что происходит! А мы своё уже жили!
Жодного шансу довести щось цим жіночкам у хлопця не було. Він махнув рукою та пішов до свого автобусу.
«Де твоя вишиванка, сепаратюга?»
Ситуація інша: типова прогулянка з подругою. Зустрічає вас спільний знайомий. Кілька хвилин звичайної розмови, після чого тобі адресують фразу: «От твоя подруга в такій гарній вишиванці, молодець. А ти чому не одягла вишиванку? Ти що не патріотка?» А як патріотка, то, що тепер, на лобі прапор намалювати, аби було одразу помітно? Чи всі інші елементи одягу – це вбрання сепаратиста?
Центральна вулиця Кіровограда. Дорога з університету додому. Аж тут тебе зупиняє головний редактор одного з онлайн видань і говорить: «Дівчино, а можна вас сфотографувати?» Коли запитуєш для чого, то у відповідь чуєш: «Ну, просто ви у вишиванці йдете». Так, це дивина.
«Что это за говор такой?»
Якщо стрічкою вже давно нікого не здивуєш, то українською мовою ― цілком можливо. Їдеш у 77-й маршрутці, говориш «На зупинці», і на тебе обертається половина маршрутки, а водій перепитує: «Де, де?» А в голові: «У мене таки проблеми з дикцією?»
Надворі жахлива спека. Щоб якось врятуватись від неї, заходиш в один із магазинів у центрі міста і замовляєш: «Морозиво, будь ласка». Спочатку продавчиня перепитує, ніби не почула, а потім видає фразу: «Извините, что? Розовое мороженое?»
Інша крамниця. «Пляшку оцту, будь ласка». Продавчиня дивиться на тебе ще 20 секунд, перш ніж до неї доходить суть замовлення.
Нові знайомі. Рано чи пізно обов’язково чуєш питання: «А ти місцева? А чому ти говориш українською?» І це ще квіточки. Ягідки виглядають так: «А что это за говор такой? В Одессе так никто не разговаривает!»
Кав’ярні. Більшість з них знаходяться в центрі по вулиці Дворцовій. Замовляєш «лате з корицею». Після того офіціант ще тричі перепитує з чим ти замовляєш лате. І це якось дивно, бо слово «кориця» російською звучить так само. Тоді думаєш: «Точно, проблеми з дикцією».
Данина моді
Картина в супермаркеті: поки молода хазяйновита жіночка набирає з полиць товари з російським маркуванням у магазині АТБ, на її сумці сумирно висить синьо-жовта стрічка.
Якщо ще в листопаді 2013-го купити великі українські прапори було великою проблемою, а маленькі ― продавали лише в кількох магазинах, то зараз національну символіку можна купити навіть звичайному хлібному кіоску. Якщо навіть кіоск у тренді, то тут, мабуть, і хліб смачніший.
І, звісно, навіть вивіску стокового магазину треба зробити в синьо-жовтих тонах, бо це ж точно приверне увагу.
Навіть «Сбербанк Росії», виявляється, є справжнім патріотом України. Незважаючи на свою красномовну назву, над входом в приміщення майорить синьо-жовтий стяг.
Площа Героїв Майдану. Дві дівчини років 15-ти фотографуються на фоні постаменту. Інший день. Дорослий чоловік з дружиною та маленькою дочкою роблять сімейне фото на тому ж місці.
Майдан Незалежності. Дівчина зі сліпучою посмішкою робить селфі навпроти лампадок та портретів героїв Майдану. Звісно, це ж прекрасне місце для гарного фото.
І тепер на кожному кроці чути: «Слава Україні! Героям слава!» На початку та наприкінці кожного зібрання. Де треба й де не треба ― всюди пихають ці слова, наче магічне закликання. Навіть, коли це недоречно. Навіть, коли людина не розуміє, про що мова.
І взагалі. Як показати всім, що ти патріот? Треба купити для мобільного чехол з гербом, зробити синьо-жовтий манікюр. А найпростіше ― повісити стрічку. Не носив-не носив, а тут виникло раптове бажання начепити стрічку на себе, бо за вікном пішов синьо-жовтий дощ. Стрічка на сумку, й усі твої проблеми вирішені ― і не надірвешся, і наче у тренді. Дешево та сердито.
Вікторія Гапоненко для Першої електронної газети