Створення сильних держав відбувається тоді, коли їх керівники ретельно вивчають історію і починають розуміти чому саме так, а не інакше діяли народи і їх очільники. Це використовували вожді кривавих імперій: Сталін і Гітлер. А сьогодні їх досвід переймає і Путін. Ці ж знання можна використати, щоб побудувати демократичну Україну в якій буде багато можливостей для її громадян. Такі тези лунали на зустрічі-дискусії за участю відомого українського історика Тараса Чухліба з представниками громади району та міста в Олександрійській центральній районній бібліотеці. На думку історика сьогодні чужі імена наших міст, вулиць і проспектів можуть сприяти тим, хто хоче на крові зліпити новітню імперію. Тому треба повертатись до історичних назв, які об’єднують тисячоліття історії, а не окремі її фрагменти, які до того ж забарвлені колонізаційним минулим.
«Спочатку було слово. Слово сильніше ніж зброя. «ГРАДи» приходять і відходять. Літаки прилітають, скидають бомби і відлітають. А залишається слово. Все починається зі слова: книга, стілець, зброя, країна починається зі слова, місто починається зі слова. І от як ми назвем, так той корабель і попливе», – вважає Тарас Чухліб. Саме тому історик-дослідник впевнений, що ідеологічно забарвлені назви, що тяжіють до імперських амбіцій Росії, провокують відродження у головах людей міфів царських часів, бажання створювати безпідставні ілюзії, вигідні не звичайним людям, а тиранам.
Один з таких міфів стосується колонізації краю завдяки імперії, яка створила для цього Нову Сербію – окрему територію, що охоплювала значну частину сучасної Кіровоградщини. Історичні документи підтверджують, що насправді ця територія колонізувалась козаками Гетьманщини, в тому числі Миргородського полку, а також запорожцями-січовиками, межі володінь яких сягали сучасних районів області. До появи міста-фортеці Єлисаветграду чи Єлисавету (як його називали запорожці) як своєрідної військової столиці Новосербії, на цій території вже було за підрахунками історика біля 200 населених пунктів козаків.
Тож про те, що саме імперія заселила землі центральної України і саме завдяки російським імператорам тут тепер є сучасні міста і села, стверджувати з наукової точки зору є безпідставним. Навпаки, ненависний нинішньому «руському миру» український гетьман Іван Мазепа зміг завдяки майже двом десяткам військових походів, зупинити агресію Османської імперії на степові території України. Його зусиллями, всупереч очікуванням та настановам імперської влади, вдалось зберегти наявні та розширити нові населені пункти, в тому числі на території нинішньої Кіровоградщини. Отож не імперія колонізувала центральну Україну, а українці та інші народи, що населяли центральноукраїнські простори завдяки своїм здібностям і військовому хисту змогли створити відгалуження європейської цивілізації.
Військова небезпека, життя на межі смерті створили і особливий дух жителів нинішньої центральноукраїнської області, де є один із найкращих в країні підрозділів спецназу (знамениті «кіборги»), де є багато воїнів-добровольців, де сильні чоловіки та мужні жінки. Таку характеристику землям, які тепер об’єднані у Кіровоградську область, дає історик. І він же зазначає – якщо агресор дійде до Дніпра і окупує нинішню Кіровоградщину – тоді впаде і Київ, бо ця земля – форпост українства.
Історичні джерела свідчать – нова назва міста Кіровоград, яку пропонують історики, краєзнавці та філологи із коренем «Інгул» може об’єднати майже три тисячі років історії території, де нині є Кіровоградщина, серед яких 250 років – це козацький період, 250 років – імперський та 2500 років історичного надбання інших державних утворень на території нинішньої Кіровоградщини. За ці часи назва річки, що протікає через місто із назвою Кіровоград, називали Інгулом. Давня назва подолала різноманітні імперії, загарбання та часи змін і нині залишається нескореною, адже живе не тільки на картах, але й в живій мові.
На думку історика, громада сучасного обласного центру Кіровоградщини могла б перейменувати місто саме на назву де є корінь «Інгул», а не віддавати перевагу «Єлисаветграду». Єлисаветград –це без сумніву історична назва міста, однак вона презентує невеличкий фрагменту у тисячолітній історії краю, а тому не зможе об’єднати всю історичну та культурну спадщину.
На зустрічі звісно приділили увагу одному з найбільш дискусійних питань – темі перейменування назв проспектів, вулиць і провулків. Позбавлення місцевої топоніміки тоталітарного минулого повинно на думку історика відбуватись за важливими критеріями і тільки через дискусію із краєзнавцями, істориками, філологами. Влада не має диктувати своє бачення, а чиновники не мають права мати вирішального голосу під час ухвалення таких важливих рішень, вважає Т.Чухліб.
На думку дослідника, треба відроджувати історичні назви, але звісно не відновлювати назву вулиці державного діяча, що діяв проти українського народу, не створювати суржикові псевдоназви на зразок вулиці «Дворцова» в Кіровограді.
Кращим варіантом є також перейменування назв на ті, що відтворюють місцеві особливості природи, ландшафту, містять назви річок, височин, лісів чи інших топонімів. Називати вулиці і площі іменами конкретних людей, історик рекомендує у виняткових випадках і тільки тоді, коли вони зробили визначний внесок у розвиток культури і історії краю. Як гетьмани Мазепа і Хмельницький, або всесвітньовідомий славіст з Олександрії – Дмитро Чижевський.
Коли офіційна частина зустрічі завершилась, представники громад підходили до історика, цікавились тим, як можна буде порадитись із фахівцями у випадку спірного питання, цікавились як та де можна отримати більше інформації про історію рідного краю. І саме тоді згадалась іще одна фраза, висловлена Тарасом Чухлібом, а саме про роль інтелігенції, яка мусить бути з людьми, мусить пояснювати, розповідати про історію краю. Через такий діалог люди можуть більше дізнатись на якій вони землі живуть, які у нашого народу корені і чому жителі нинішньої Кіровоградщини варті поваги до своєї цікавої та багатої історії, а не лише до її тоталітарно-імперських фрагментів.
Володимир Бережний для Першої електронної газети