Минулого тижня у Кіровоград завітала надзвичайно талановита і чутлива до миттєвостей життя людина – Валерій Жванко, який презентував містянам книгу «Барокові закапелки Олександрії».
Високий, стрункий з надзвичайно мудрими і добрими очима Валерій Жванко справляє враження людини, якій відомі таємниці життя, що недоступні багатьом іншим. У своїй презентації він мало говорив про себе, але багато про людей і дух нової книги.
«Олександрія не може похвалитися бароко в академічному значенні цього слова. У моєму розумінні це щось більше, ніж просто архітектура, – розповідає автор чудернацького двомовного видання «Барокові закапелки Олександрії. – Ми знаємо, що бароко – це такий примхливий стиль архітектури чи літератури. Але насправді це щось більше – стиль мислення, стиль життя… Олександрія – багатонаціональне місто. За переписом 1886 року тут найбільше мешкало євреїв – 2228 осіб, малоросів – 1802, а великоросів – 1124. До недавнього часу вважалося, що Олександрія – це місто шахтарів. Ми пишалися кількістю гектарів, тракторів, видобутого бурого вугілля і багато речей просто лишилися непоміченими, але насправді Олександрія – це цілий бароковий світ, у якому сплелися різні національності, історії, люди, шляхи, погляди і релігії».
За переконанням пана Валерія – дрібниці і ледь вловимі миттєвості життя творять людину. Старий будинок, порепані від часу ворота, забута будівля літнього театру, бруківка, люди, які так чи інакше лишили слід у серцях олександрійців. Наприклад, мало кому відомо, що кафе-бар у центрі міста «У Яші» названий на честь єврея-торговця овочами, який уже помер. Дядя Яша був настільки відданим свої справі, що пам’ять про нього жива і досі. «А дядя Яша – живая городская легенда. Яков Меерович Грин. Он, будучи формально простым продавцом, сумел прилежанием и качеством своей работы, особым отношением к покупателям придать работе личностную окраску. Ах, как здорово он продавал простую свеклу и капусту! Если хотите, это был не только овощной магазин, но немного и театр одного актера», – так смачно і колоритно описує простого продавця овочів Жванко.
Але це друга частина книги, написана російською мовою. Тут люди. Багато людей і багато історій про все на світі: двори і задвірки, вулиці, містки, таємниці старої синагоги, старовіри, і кургани ще безліч цікавих місць, які ми не помічаємо, пробігаючи вулицями майже невідомої Олександрії.
Перша частина книги, україномовна, відрізняється не лише мовою, а й стилем написанням. Тут більше краєзнавства, більше імен і спогадів дитинства. У цій частині автор розповідає про Дмитра Яворницького, Дмитра Чижевського, театр, Леоніда Чернишова-Малошийченка і ті ж самі кургани, на яких в Олександрії стоїть братська могила.
У книзі «Барокові закапелки Олександрії» – «Бароковые закоулки Александрии» є те, чого бракує багатьом краєзнавчим працям – жива душа не лише міста, а й людей, які у ньому жили чи живуть досі. Крім того, книга чудово ілюстрована. По ходу презентації виявилося, що Валерій Жванко – прекрасний фотохудожник. Спеціально для ілюстрування книги він створив чудову фотосесію за участю дітей-акторів, у якій передав незабутні дні дитинства: кеди, рогатки, руїни, закинуті двори, зелені яблука й каштани.
Заглядаючи у глибінь свої барокових душ, не забудьте погортати барокові сторінки Олександрії, яка розповість вам справжню історію міста і людини. Просто не забудьте у них заглянути при нагоді, адже там криється справжнє життя.