Ці слова Микола Бериндя з Глодос чув неодноразово. Але щоразу, чуючи схвальні відгуки про себе, 43-річний чоловік ніяковіє і намагається довести, що нічого героїчного в житті він не зробив. Та насправді це не так. Бо взяти на себе відповідальність захищати країну, родину, сміливо йти у бій, розуміючи, що він може стати останнім в житті, – спроможний не кожен.
Повістку про мобілізацію для несення служби в лавах Збройних Сил України тракторист ТОВ «Фрунзе» Микола Бериндя отримав у день свого народження. Часу на збори було усього один день. У дорогу його збирала не лише дружина та рідні, а й керівник господарства Сергій Оношенко, який придбав для вояки усю необхідну військову амуніцію.
Коли на землю впало перше осіннє листя, молодший сержант Микола вже ніс службу на сході країни. Про свої військові будні, як і перше «бойове хрещення», він розповідати не любить. Смерть товаришів, обстріли ворожої артилерії, думки про домівку та рідних, зруйновані населенні пункти, понівечені поля, скаліченні людські життя – ця сторінка з армійського життя назавжди стала переломним етапом тисяч українських солдат та тих, кого чорним крилом журби торкнулася жорстока війна.
27 січня Микола Бериндя був тяжко поранений. Їхні позиції біля Попасного, терористи обстріляли із систем залпового вогню «Град». Відлетівши на кілька метрів, Микола відразу навіть не зрозумів, що його, як кажуть, «зачепило». Виявилось, що кілька осколків глибоко проникли під бронежилетом в солдатське тіло. Спочатку занепокоєння викликала цівка крові, яка бризнула в очі товаришу, який хотів допомогти, а потім в очах потемніло і почали «кружляти сніжинки». Надавши Миколі першу допомогу, бійці відправили його до Артемівської лікарні. Потім було лікування в Харкові, в клініці Феофанія.
Стурбовані здоров’ям свого односельця глодосяни та волонтери всіляко намагалися підтримати земляка. У результаті тяжкого вогнепального поранення черевної порожнини Микола кілька разів потрапляв до реанімації. Його оптимізм, життєрадісність буквально робили чудеса. Перенісши не одну операцію, видалення нирки, він чи не наступного дня після хірургічного втручання вже чимчикував коридором Харківської лікарні і жартував, що з тими трубками та пакетиками став схожий на восьминога. – « Якби я не вставав, то до цих пір лежав би в лікарні»,- говорить Микола. Пораненого бійця відвідували не лише рідні, а й військове начальство. Саме з рук Міністра Оборони Степана Полторака, молодший сержант М. Бериндя отримав в нагороду іменного годинника.
Повернувшись після госпіталю в рідне село боєць відразу ж опинився у центрі уваги. До нього приходили сусіди, близькі, завітало і районне керівництво – голова районної ради Валерій Савенко, заступник голови Новоукраїнської РДА Віктор Куртичан, сільський голова Петро Магда, керівник ТОВ «Фрунзе» Сергій Оношенко. Не звикши до таких почестей, він хоча по-щирому і ніяковів, та все ж таки перебував в піднесеному настрої і з радістю спілкувався з гостями. Начальник управління соціального захисту Тетяна Олефіренко тут же на місці прийняла необхідні документи для оформлення подальших виплат на лікування.
Миколою Бериндею по праву пишається і його дружина Раїса, і сини Олександр та Дмитро. Для них, як і для своїх односельців, він справжній герой. І головне, чого щиро бажають своєму земляку усі – це здоров’я та витримки. Сподіватимемось, що доля і надалі буде прихильною до цього славного глодосянина, бо ж такі справжні українські чоловіки і є найбільшим скарбом Новоукраїнщини.
Олена Комісаренко для Першої електронної газети