Сьогодні, 13 березня, Кіровоградщина попрощалася ще з одним своїм захисником – 21-річним Олегом Жуком, танкістом 128-ї бригади.
Дрібний колючий дощ підсилював і без того тужливе прощання з молодим хлопчиною, який був останньою надією для найрідніших – хворої матері та неповнолітньої сестри. Батька в Олега не було. Покоцаний життям і безгрошів’ям компаніївський краєвид, теж не вселяв оптимізму й віри. Коли з десяток присутніх на громадській панахиді почали скандувати гасло «Герої не вмирають!», натовп розридався.
«Він таким хорошим хлопчиною був – добрий, відповідальний, роботящий. У нього мама хвора – групу інвалідності має. То він свою сестру фактично і винянчив. Як вона тепер без нього? – говорить пошепки жінка з натовпу. – Він міг і не йти воювати – Олег опікун своєї неповнолітньої сестри. Просто б приніс довідку. Так ні ж, пішов… Мати з сестрою всю ніч в церкві проплакали».
Проводили Олега в останню путь всією областю – крім жителів Компаніївки, на громадську панахиду приїхали кіровоградці, депутати, обласне керівництво, військові. Після публічного прощання з Героєм, кожен з присутніх обрав свою дорогу – одні пішли у справах, інші – поїхали у Виноградівку, щоб поховати Олега на рідній землі.
Олег прожив так мало… 8 вересня йому виповнилося б 22 роки, але вночі 17 лютого під Дебальцево, коли українські війська відходили до Артемівська, хлопець отримав тяжке поранення у живіт. Декілька тижнів танкіст з Кіровоградщини вважався зниклим безвісти – потім його тіло впізнали товариші по службі у Дніпропетровському морзі. Вже потім вони розповіли, що у Олега був шанс вижити, але машина швидкої допомоги, у якій везли його з поля бою, потрапила під обстріли терористів.
