Кілька років тому до учителя історії однієї з районних шкіл перед уроком підійшла учениця, яка тримала в руках стару ржаву коробку. «Ось, подивіться, що мої батьки знайшли, коли розбирали стару прабабусину хату!», – вимовила дівчинка, та протягнула вчителю коробку.
З першого ж погляду він зрозумів, що коробка старовинна – була виготовлена ще до більшовицького перевороту 1917 року. Місцями на жерстянці вціліли літери й малюнки – назва та зображення цукерок, які колись там зберігалися. Але саме приголомшливе відкриття вчитель зробив, коли відкрив коробку, адже в його руках опинився справжній скарб! Величезна кількість різнобарвних паперових банкнот, починаючи від карбованців останнього царя Російської імперії Миколи Другого – до грошей Тимчасового уряду прем’єра Олександра Керенського, які були більш відомі як “керенки”, із двоголовим орлом, над яким в народі глузували й називали його “общипаною куркою”.
Була тут і безліч банкнот часів громадянської війни, які належали різним військовим урядам. Зокрема, карбованці Півдня Росії, які друкувалися різними “казачьими” урядами і які в народі називали “платовками”, адже на них був зображений портрет донського отамана Платова. Потрапили у цю колекцію й гроші білогвардійського генерала Денікіна, із зображенням московського Царь-колокола (ще їх називали “колоколами”).
На фоні великого розмаїття російських купюр дуже вирізнялися наші, українські гроші, які були віддруковані протягом 1918-1919 років урядом Української Народної республіки, гетьманатом Павла Скоропадського та Директорією Симона Петлюри. Особливо гарно виглядали перші українські грошові знаки, виконані за ескізами видатного українського художника Георгія Нарбута.
Як з’ясувалося, коробку з грошима виявили у стіні, коли розбирали стару лампачову хату. Такий безцінний з історичної точки зору скарб хтось з пращурів цієї школярки заховав у роки Громадянської війни, а потім так і не дістав. Чому? Це вже назавжди залишиться таємницею. Проте, завдяки тому, що до грошей у коробці майже сторіччя не було доступу повітря та вологи, вони дуже добре збереглися.
Учитель історії перебував у стані ейфорії. Але тут на нього чекало ще одне насправді сенсаційне відкриття – на перший погляд, такий собі звичайнісінький царський карбованець 1898 року, але який – з наддруківками! Тут, на полях купюри, виднілися сині літери, витіснені невідомою печаткою: “Кримський загін товарища Володіна імені батька Махна. Свобода або смерть”. З протилежної сторони купюри – емблема, у дусі корсарів, – серце, пронизане кинджалом.
Учителя осяйнула думка: «Невже це ті самі міфічні гроші батька Махна – відомого анархіста України, командира Повстанської армії, героя Громадянської війни? І хто цей “товарищ” Володін, який пов’язав себе з ім’ям “неистового” Нестора?».
Після тривалих пошуків йому таки вдалося з’ясувати багато цікавого із маловідомих сторінок Громадянської війни.
Так учитель встановив, що влітку 1920 року в Криму за наказом батька Махна, окрім інших загонів, діяв і загін Василя Герасимовича Володіна (1890 року народження). Він також був командиром “мелітопольського напрямку” повстанської армії Нестора Махна. У царські часи Володін був ув’язнений, але після Лютневої революції 1917 року вирвався на волю й одразу ж сформував власний озброєний загін. А до свого ув’язнення і служби у Нестора Махна він, начебто, займався в Одесі “нальотами на буржуазію”.
Навесні 1920 року Володіна схопила врангелівська контррозвідка. Кілька місяців він сидів у сімферопольській в’язниці, а потім йому знову посміхнулася доля. У липні 1920 року Врангель намагався укласти з Махном військово-політичний союз, щоб спільними силами протистояти більшовикам. У зв’язку з цим він випустив Володіна з в’язниці і навіть присвоїв йому звання полковника.
Проте, вже з вересня того ж року, коли Махно вступив у союз з Червоною Армією, Володін із своїм загоном в 300 бійців безперервно завдавав ударів по бойових підрозділах генерала Врангеля, завдаючи значної шкоди у тилу колишнього союзника: заважав мобілізації, грабував військові обози і розстрілював білих офіцерів, які потрапляли в руки “народних месників”.
Загін Володіна, діючи в тилу Врангеля, приніс багато неприємностей білогвардійцям, проте у тому ж році був розбитий, а сам Володін за наказом генерала Кутєпова був страчений. За однією версію – розстріляний, за іншою – повішаний разом зі своїми поплічниками.
Отамана не стало. А от його купюра якимось чином потрапила у стіни хатинки в одному з райцентрів сучасної Кіровоградщини. Як з’ясувалося, штемпель і саморобна печатка, якою було зроблено наддруківку на знайдених купюрах, досі зберігаються в одній із музейних збірок у Херсоні.
Штемпель являє собою металевий квадрат із написом, зробленим вручну, на зворотному боці припаяний звичайний металевий болт (така собі ручка). Печатка – кругла, теж саморобна. Знайшли її зовсім випадково у 1969 році. Вона просто лежала разом з радянськими печатками в кабінеті однієї з сільрад Новотроїцького району.
Варто зазначити, що на сьогодні банкноти з наддруківками Повстанської армії Нестора Махна не лише становлять надзвичайну історичну цінність, а й користуються величезним попитом серед колекціонерів-боністів, які ладні викласти за кожен такий екземпляр чималу суму.
Зустрічаються також наддруківки, зроблені іншими отаманами із найближчого оточення Нестора Махна, як-от Зіньковським-Задовим, Щусем, Куриленком, Волохом, Хмарою, Данченком, Башком, Левченком, Матяшем, Шкуродеровим, які зі своїми підрозділами пройшли від Умані до станції Гришине (нині Красноармійськ). У грудні 1919 року майже всі вони перебували поблизу Єлисаветграда, Новоукраїнки, Знам’янки, Хитровки та інших населених пунктів. Може саме тоді гроші Махна й потрапили до місцевих мешканців.
Заради розваги, змагаючись між собою, кожен підрозділ Махна ставив на банкноти власні тексти і жартівливі написи: «Бронепоезд «Гневный», «Первая Революционная Армия Повстанцев Украины», «Бей буржуев по роже, как Фома Кожин», «Гоп куме не журися, в Махна гроші завелися» та «На ці гроші не купиш і воші».
Цілком можливо, що деякі загони, які зараховували себе до махновців, могли самовільно ставити наддруківки. Тобто сам Махно міг і не знати про те, що Україною гуляють нібито його гроші. Проте, достовірно відомо про наддруківки жартівливо-пропагадистского змісту, які робили самі махновці, на кшталт: “Большевики обещали вам мир, хлеб и свободу, а дали войну, голод, чрезвычайку и фальшивые деньги”.
Більш того, махновці не просто фальшували гроші, а ще й жартома вдесятеро збільшували їхній номінал – з 1 карбованця робили 10, з 3-х – 30 і т.д.. До речі, купюра у 10 карбованців – єдина, яка мала портрет самого Нестора Махна. На інших проштампованих махновськими «художниками» банкнотах зустрічаються різноманітні малюнки – зірки, орли, портрети інших командирів, зображення тачанок і кулеметів. Іноді траплялися й написи та малюнки порнографічного характеру.
Цікаво, що деякі «штампи» виготовлялися поспіхом: на звичайному зрізі картоплі та фарбою або ж звичайними чорнилами витискалися на купюрах. Коли ж такі «гроші» потрапляли до Батьки, з тим, щоб його порадувати, то, за свідченнями очевидців, він завжди сміявся та жартував.
Це вкотре засвідчує, що самі махновці зневажали будь-які паперові гроші, віддаючи перевагу золотим царським п’ятіркам та десяткам, або ж речам. До речі, сучасні колекціонери вважають шедевром творчості «казначеїв» революційної армії Нестора Махна наддруківку, зроблену на боні тимчасового уряду Керенського номіналом у 250 карбованців. Чому? Бо ці бони до того рідкісні, а особистість Нестора Івановича настільки популярна, що вартість одного такого «папірця», як на вітчизняному, так і на зарубіжних антикварних ринках сягає кількох тисяч доларів США. І це у той час, коли справжній золотий червінець часів останнього російського царя Миколи ІІ у середньому вартує трохи більше 400 доларів.
Це вартість, яку за махновські гроші готові викласти колекціонери, проте їхня справжня історична цінність, як невід’ємної складової нашої вітчизняної історії, є набагато більшою!
Михайло Петренко для Першої електронної газети. Далі буде