Велика Перемога над гітлерівською Німеччиною виборювалася не лише у жорстоких боях на фронті та у станків у глибокому тилу. На Перемогу протягом усієї війни працювала й багатомільйонна армія в’язнів сталінських концтаборів. Й це логічно, адже концтабори, де використовувалася дармова робоча сила, були невід’ємною складовою радянської економіки часів Сталінізму.
ГУЛАГ (Главное управление лагерей и мест заключения) став фактично державою в державі, об’єднавши по всій території СРСР 53 табірних управління із тисячами табірних відділень та пунктів, 425 колоній, а також більше 2 тисяч спецкомендатур. Всього понад 30 тисяч місць ув’язнення, де утримувались “вороги народу”.
У період з 1929 по 1953 рік через радянські концтабори та колонії пройшли 28,7 мільйонів чоловік. Багато з них вже ніколи не повернулися до рідних домівок! Лише за період з 1934 по 1953 рік у ГУЛАГу катами сталінського режиму було проведено 800 тисяч політичних страт безневинних людей!
Із початком війни становище в’язнів ГУЛАГу різко погіршилося. Були помітно скорочені норми харчування, що відразу ж призвело до різкого зростання смертності. Так, якщо у довоєнному 1940 році у сталінських концтаборах з різних причин померло 46665 ув’язнених, то у 1942 році ця цифра зросла вже у 5,3 рази – до 248877 чоловік.
Водночас для ув’язнених були підвищені норми виробництва. Якщо у 1941 році норма на один відпрацьований людино-день складала 9 карбованців 50 копійок, то у 1944 році становила вже 21 карбованець.
Репресивна сталінська система мала за мету створити ув’язненим, особливо засудженим за політичними статтями, нелюдські умови перебування у концтаборах, і при цьому, максимально використати наявні людські ресурси. Так, в одній із доповідей керівництва ГУЛАГу за 1944 рік було записано наступне: “Особлива увага має приділятися питанню суворої ізоляції засуджених за контрреволюційні та інші особливо небезпечні державні злочини. З цією метою НКВС (Народний Комісаріат Внутрішніх Справ) СРСР концентрує особливо небезпечних державних злочинців, засуджених за участь в правотроцкістських контрреволюційних організаціях, за зраду Батьківщині, за шпіонаж, диверсію, терор, і керівників контрреволюційних організацій та антирадянських політичних партій – у спеціальних в’язницях, а також у виправно-трудових таборах, розташованих на Крайній Півночі та Далекому Сході (район ріки Колими, Заполяр’я), де встановлені посилена охорона та режим, сумісні із важкими фізичними роботами із видобутку вугілля, нафти, залізних руд та лісовими розробками”.
Численні звернення політичних в’язнів із проханням відправити їх на фронт, за крайнім виключенням, не задовольнялися.
У 1943 році в СРСР вперше з’явилися каторжани. Відповідно до Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 22 квітня 1943 року “Про заходи щодо покарання зрадників Батьківщини та про запровадження для цих осіб, як міри покарання, каторжних робіт” НКВС СРСР були організовані каторжні відділення у Воркутінському та Північно-Східному таборах, із подовженим робочим днем, із використанням каторжан на важких підземних роботах у вугільних шахтах, на видобутку золота та олова.
До червня 1944 року у виправно-трудових таборах утримувалось 5,2 тисячі каторжан (до вересня 1947 року ця цифра зросла вже до 60021 чоловіка).
Смертна кара виносилася насамперед за звинуваченням у приналежності до табірних підпільних організацій і груп.
В одній із доповідей ГУЛАГу повідомляється, що “Протягом 1941-1944 років в таборах і колоніях було викрито та ліквідовано 603 повстанські організації та групи, активними учасниками яких були 4640 чоловік”.
Не виключено, що органи НКВС у звичному для себе «халтурному» стилі «вскрыли» та «обезвредили» якусь кількість повстанських організацій і груп, яких у дійсності ніколи не існувало. Хоча факт існування цілого ряду табірних підпільних організацій (“Залізна гвардія”, “Організація помсти більшовикам” та інші) не викликає жодних сумнівів.
У доповідях керівництва ГУЛАГу про настрої серед ув’язнених відмічалося, що лише незначна їхня частина сподівається на звільнення за допомоги гітлерівців. У більшості же панували патріотичні настрої. Навіть у жахливих умовах гулагівського існування людей не полишала тривога за долю своєї Батьківщини!
У 1944 році трудовим змаганням були охоплені 95% ув’язнених ГУЛАГу. Порівняно із 1940 роком кількість “відказників” у ГУЛАГу зменшилася в п’ять разів і склала лише 0,25% до загальної чисельності працездатних.
В’язнями сталінських таборів було зроблено неоціненний внесок у наближення Перемоги – це незаперечній факт. І незважаючи на нелюдські умови, на фізичні та моральні страждання і постійні приниження з боку табірної адміністрації та кримінальників, люди залишалися патріотами і працювали на спільну справу – перемогти гітлерівську Німеччину.
У ГУЛАГу на Перемогу працювали й українці, яких за статистичними даними на початку 1942 року налічувалося у сталінських концтаборах більше 180 тисяч чоловік.
З початку Великої Вітчизняної Війни і до кінця 1944 року в’язнями ГУЛАГу було випущено для фронту боєзапасів у кількості 70,7 мільйонів одиниць (у тому числі 25,5 мільйонів типу М-82 та М-120, 35,8 мільйонів ручних гранат та запалів до них, 9,2 мільйона протипіхотних мін, 100 тисяч авіабомб та інших боєзапасів), 1,4 тисячі КДЖ (комбінованих джерел живлення для рацій), 500 тисяч бухт для польового телефонного дроту, 30 тисяч човнів-волокуш, 70 тисяч мінометних лотків, 1,7 мільйона масок для протигазів, 67 тисяч метрів тканин, з яких було пошито 22 мільйона одиниць військового обмундирування.
Гулагівцями також було заготовлено 7 мільйонів кубометрів деревини та багато іншої продукції, матеріалів і сировини, необхідних для фронту.
У зв’язку з окупацією гітлерівською Німеччиною України, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії та Молдови у перші роки війни потік ув’язнених в ГУЛАГ із зазначених територій різко знизився. Проте, це ні в якій мірі не означає, що нацистська окупація була благом для цих народів, адже людиноненависницька політика нацистського режиму носила виключно репресивний характер. Так саме, як і сталінського режиму, який різнився від нацистського лише ідеологічними засадами. І якщо у роки війни гітлерівці насильно вивозили людей з окупованих територій на примусові роботи до Німеччини, то сталінський режим діяв у набагато більших масштабах, постійно поповнюючи усе новими в’язнями концтабори ГУЛАГу в Середній Азії, Казахстані, у Сибіру, на Півночі та Далекому Сході, фактично перетворивши безмежні простори колишнього СРСР на величезну табірну зону.
Михайло Петренко для Першої електронної газети.