Двічі на рік Кіровоградська виправна колонія № 6, а по-народному просто «шістка», запрошує всіх бажаючих на День відкритих дверей. Так вимагає закон і кіровоградські пенітенціарії не чинять йому супротиву – все чисто, відкрито, прозоро. Тож цього тижня кіровоградцям показали життя по той бік ґратів, яке так вдало імітує реальність.
Якщо не зважати на ґрати – життя в колонії суворого режиму організовано набагато краще, ніж більшість українських сіл. Це досить комфортний мікросоціум, в якому є все необхідне для повноцінного життя. У кімнатах гуртожитського типу стоять телевізори, є комп’ютерні класи і можливість здобувати освіту. Фах засудженні обирають за бажанням і природними здібностями – столяр, електрик, зварювальник, маляр-штукатур, слюсар, перукар. По закінченню навчання випускникам видають дипломи державного зразка, на яких не зазначають місце видачі документа. Це дозволяє людям почати нове життя. Правда, не всі користуються цим благородним шансом.
За словами Вадима Скубіліна (начальника кіровоградської виправної колонії), не зважаючи на те, що у порівнянні з минулим роком кількість ув’язнених зменшилася з 1300 до 770 осіб, з кожним роком вік жителів колонії зменшується.
«Коли у 1987 році я прийшов працювати у виправну колонію, середній вік ув’язнених становив близько 35 років. Тепер у мене пропадає дар мови, коли до нас присилають 18-річних хлопчаків. Як? Чому так рано? Це просто не вкладається в моїй голові. Ви ж розумієте, у наш заклад потрапляють люди, які вже не вперше відвідують місця позбавлення волі. От і дивуєшся, що вік наших «вихованців» так різко знизився», – поділився власними спостереженнями Вадим Олексійович.
Загалом життя в колонії мало чим відрізняється від звичайного: навчання, робота, кімнати, їжа, бібліотека, церква, телевізор. Працівники «шістки» роблять усе можливе, щоб люди за ґратами жили достойно.
Єдине, що викликає постійні нарікання у всіх – гостей, засуджених, працівників (негласно) – це харчування. Запахи на кухні не із приємних. І це, не зважаючи на те, що колонія забезпечує себе продуктами з допомогою держфінансування і власної праці. Наприклад, цього року в овочесховищах зберігається 117 тонн овочів, декілька сотень банок з соліннями, чимало квашеної капусти, регулярно завозяться риба і м’ясо, випікається смачний духмяний хліб. До речі, готують їжу і випікають хліб самі жителі колонії.
Але то все – дрібні побутові елементи. Вони у всіх не ідеальні. Дивує і вражає у «шістці» зовсім інше…
В першу чергу – церква. Можна по-різному ставитися до релігії, але силу мистецтва і віри мало хто наважиться заперечувати. Так от, церква у колонії – справжній витвір мистецтва. Все у ній зроблено руками засуджених: іконостас, ікони, підсвічники, купальня, вручну розмальовані стіни, які вже обросли легендами. Розповідають, що розмальовував їх колишній в’язень. Малював довго, наполегливо, натхненно. І так захопився, що навіть відмовився від дострокового звільнення. Вже 8 років його творчість прикрашає стіни храму віри. Навіть вологість і погані погодні умови не руйнують те, що було створено з любов’ю.
Друге і не менш прекрасне диво ручної роботи – їдальня. Великий дерев’яна кімната із залізними люстрами нагадує святковий зал середньовічного замку, в який от-от мають з’їхатись високоповажні гості. Кожен квадратик із оздоблення стіни – це багатогодинна праця людських рук, які майстерно шліфували і обробляли кожну дощечку.
Ну і третє, що вражає і надихає одночасно – любов до Батьківщини. Цього року колонію буквально заполонила хвиля патріотичного піднесення. 35 тис. власноруч пошитих прапорів і жовто-блакитні малюнки на стінах – тому яскравий приклад.
Отак поруч сусідять кара і життя, велич і бідність, злочинність і духовність, мистецтво і буденність. Місцями життя у колонії суворого режиму нагадує інтернат. Та лише тут, за гратами, люди знають, за що вони платять таку високу ціну. Деякі з них, після звільнення, повернуться сюди знов, але то буде їхній свідомий вибір. Адже особливість вільного життя у тому, що ми щодня вимушені обирати.
Анастасія Лісовська, Перша електронна газета