Проблема з перереєстрацією ліцензії на лікарські засоби стала одним з наріжних каменів української медицини. Зрозуміти заборону на виробництво препарату можна тільки в тому випадку, якщо йому є аналоги – доступні для пацієнта ліки, які не треба замовляти десь в швейцарській приватній лабораторії за шалені гроші, а можна просто купити в аптеці на сусідній вулиці. А коли все впирається у нібито відсутність належних санітарних умов (мається на увазі сучасний євроремонт, дорого вартісні прилади, новітні лабораторії та багато інших красивих слів, за допомогою яких міністерство охорони здоров’я розводить монополістів), то це вже не просто прикрість, а явний законодавчий дефект.
Але буває ще гірше: є препарати, яким для того, щоб потрапити до рук українських пацієнтів, потрібен лише один папірець – ліцензія на продаж в Україні. І мова йде не про підпільні вакцини з Індії, від яких умирають українські діти, а про дієві європейські препарати, перевірені виробником і пацієнтами. Це ліки, які роками підтримують життя мільйонів людей у різних країнах світу. А українцям віднедавна нічого іншого не залишається, як повільно помирати через бюрократію і відсутність папірця з печаткою.
Лікарі Кіровоградського онкодиспансеру б’ють на сполох: ще одні життєво-важливі ліки зняті з продажу. Про таємниче зникнення хіміотерапевтичного препарату блеоміцину кореспонденту Першої електронної розповів лікар хіміотерапевтичного відділення Кіровоградського обласного онкодиспансеру Андрій Гардашніков.
– Андрію, чому цей препарат такий необхідний?
– Блеоміцин – один із чотирьох основних препаратів, який дозволяє лікувати одну із злоякісних пухлин – Лімфому Ходжкіна. Він використовується для лікування ряду гематологічних хвороб, лімфоцитарної лейкемії, пухлин голови.
– Чи можна його замінити на інший?
– Цей препарат незамінний – аналогів йому наразі немає! Блеоміцин – важлива складова схеми хіміотерапії, яка спроможна повністю вилікувати людину з лімфомою Ходжкіна, інколи навіть в пізній стадії. Людям із діагнозом раку голови та шиї, раку ротової порожнини блеоміцин в складі схеми хіміотерапії може продовжити життя на рік-два (а це, повірте, важливо!). Якщо ж цього препарату немає, то людина фактично втрачає всі шанси, щоб вилікуватись, втрачає шанси на життя.
– Скільки пацієнтів на Кіровоградщині потребує лікування блеоміцином?
– Кількість хворих з лімфомою десь близько 20-30. Щороку додається 10-15 нових первинних лімфом. Але препарат використовується при лікуванні й інших хвороб в онкології та гематології. Тобто всього (з усіма діагнозами) можна нарахувати близько 200 людей, які потребують блеоміцину. Але ж варто розуміти: якщо з них через відсутність препарату загине навіть 10-та частина, то це теж багато! Смерть навіть однієї людини, тим паче через недбалість чиновників, це тяжка втрата. Як взагалі можна займатися підрахунками смертей, коли є можливість їх зупинити!? Тим більше, що блеоміцин — це черговий препарат, який зникає. Є препарати, які відсутні в продажу вже кілька років, є такі, які раніше зникали на декілька місяців, але зараз, слава Богу, вже їх може людина собі придбати…
– А де виробляється блеоміцин?
– В різних країнах різними фірмами «Блеоміцин» – це назва діючої речовини. Тобто, різні фірми в Німеччині, Австрії, Індії, в Україні виготовляють ліки з різним назвами, але по-суті – це один і той же препарат блеоміцин.
– Яка вартість препарату?
– Він не дуже дорогий, якщо порівнювати з багатьма іншими життєво-важливими ліками. Коштує порядку 200-300 гривень (точно сказати не можу). Для мене (лікаря) і для пацієнта важливий факт вже наявності препарату, а його ціна вже стає питанням другорядним. Держава взагалі обіцяла згідно програми «Онкологія» видавати онкопрепарати безкоштовно (а забезпечує ними в дуже малому обсязі – всього декілька препаратів ще залишилося, які пацієнти можуть отримувати безкоштовно, протягом року ця програма просто не фінансувалася). Той самий блеоміцин ще два–три роки тому видавався безкоштовно. Чесно кажучи, повністю ця програма ніколи не працювала. Тобто стовідсотково пацієнта ліками не забезпечували, але хоч щось давали. А тепер у людей навіть немає можливості придбати ліки самостійно!
– Як давно почалися проблеми з поставкою?
– Зникнення препаратів на моїй пам’яті почалось у 2010 році. Доти таких проблем я не пам’ятаю. А тут ліки (той самий блеоміцин) просто заборонили продавати в наших аптеках – забрали ліцензію на продаж. Я не знаю чи його взагалі не експортують в Україну, чи він припадає пилом десь на складах.
– Яким чином відбувалась поставка блеоміцину в Україну?
– Точно назвати маршрут препарату я не зможу — моя робота полягає в іншому. Знаю, що існують якісь оптові фірми, в які поставляється препарат. А вже від оптовиків препарат розходиться по аптеках. А от ліцензування препаратів видимо регулюється Міністерством охорони здоров’я та Державною службою з лікарських засобів. І в нашій країні, якщо збігає термін ліцензії на препарат — це просто катастрофа. Препарат зникає з аптек. У всій країні: ліків немає ані в Києві, ані в Одесі, ані в Кіровограді
– Ми в Кіровограді можемо якось посприяти вирішенню проблеми?
– Що ми можемо зробити в Кіровограді – питання дуже важке. Суто на рівні міста чи області (голови ОДА, департаменту) це не вирішити, але піднімати питання потрібно. Я написав замітку в Фейсбуці, у якій звернувся до міністра охорони здоров’я. Офіційно звернутися у мене особисто можливості немає, адже я рядовий лікар. Я вважаю, що доки міністерство думає, пацієнтам із різних областей треба згуртуватися і підняти це питання. Адже це їхнє життя. Лікарі ж є заручниками цієї ситуації. Вони не можуть голосно підніматися з банальної причини – вони бояться, в кожній області. А пацієнти можуть писати відкриті листи, можуть організовувати асоціації, піднімати інформаційну хвилю. Пацієнта скоріше захочуть почути (вимушені будуть), ніж лікарів.
– Кому слід адресувати відкриті листи?
– Я думаю, що все ж таки прямо міністру охорони здоров’я, а також в Кабінет Міністрів, в Адміністрацію Президента. Тому що Державна служба лікарських засобів, компетентна у даному питанні, підпорядковується саме міністерству.
– А як Ви вважаєте, кому на руку те, що препарат не ввозиться в Україну?
– Сказати щось напевно у цій ситуації неможливо, адже це питання вирішується у владних коридорах у Києві. Я маю обережне припущення, а не звинувачення. Думаю, хтось усе ж зацікавлений вводити такі заборони, щоб стимулювати «інші» фірми, яких цікавить український ринок. Я не знаю як відбувається процедура реєстрації, але мені здається, що це питання можна було почати вирішувати набагато раніше, до того, як збіг термін ліцензії, не припиняючи продаж медикаментів.
***
Через бюрократичні процедури Міністерства охорони здоров’я, деякі препарати повністю зникають із аптек і буває, що повертаються місяця за два, наприклад. Для здорової людини це звичайні два місяці – 44 робочих дні і 16 вихідних, 60 однакових буднів, дві зарплати. А для хворого – це ціле життя: 60 вечорів із родиною, 60 світанків поруч з коханою людиною, як мінімум 60 посмішок своєї дитини, і тисячі глибоких подихів із думкою, що кожна мить – може бути останньою.
За кілька місяців відсутності препаратів сотні родин втрачають своїх близьких, сотні сердець перестають битись – хвороби вбивають життя. Хвороби, які можуть бути вилікувані – сучасна медицина спроможна творити дива. Але люди гинуть через те, що хтось там – нагорі – ніяк не видасть звичайний папірець з печаткою.
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета