Продовжуємо цикл публікацій історика і краєзнавець Сергія Шевченка «Коріння нашого родоводу». Свої дослідження науковець обґрунтовує реальними подіями, незаперечними фактами та, часто, історичними артефактами, знайденими ним та колегами-істориками на території рідного краю. Сподіваємося, що ці важливі й цікаві дослідження знайдуть своїх читачів і поціновувачів, адже без історії немає майбутнього.
Продовження. Початок читайте тут.
Лелеківка – Інгульська
В “Історичному нарисі м. Єлисаветграда”, упорядкованому міським головою Олександром Пашутіним, стверджується, що фортеця Святої Єлисавети збудована “поблизу кордону зимівників запорозьких”. Оте “поблизу”, напевне, має означати, що сьогодні це – територія Кіровограда. Тоді вона входила до Бугогардівської паланки Запорозької Січі.
У книзі “Герби міст України (ХІV – перша половина ХХ ст.)” йдеться з посиланням на статтю кіровоградського архітектора Кривенка в журналі “Знак”, що Єлисаветинська фортеця була споруджена біля зимівника запорожця Лелеки. Отже, козацьке поселення виникло раніше від укріплення.
Видатний дослідник історії козацтва історик Дмитро Яворницький писав: “В урочищі Лелеківці… жив запорожець Лелека (тепер – село Лелеківка…)”. Минулого літа лелеківці відзначили ювілей свого колись окремого поселення, а тепер мікрорайону нашого обласного центру, відраховуючи цю дату від 1758 року. Гадаю, що, насправді, Лелеківці більше років. За даними лауреата обласної премії ім. Володимира Ястребова Анатолія Пивовара, засновником інгульської слободи (Лелеківка) був колишній мешканець села Цибулевого Яким Лелека. Про авторитет цього козацького ватажка свідчить обрання його 1756 року керівником Інгульської (Превізької) паланки, до якої входив південь нинішньої Кіровоградщини. У складі Слобідського козачого полку (створений 1753 року) була й сотенна слобода Інгульська із сільцем Лелеківкою. У збірнику документів А. Пивовара читаємо: “Успенська церква с. Дмитрівки. Іоан Левицький, брат вікарія (1752). Слобода Інгульська (Лелеківка) (1756)”.
А відомий історик В. Кабузан у виданій Інститутом історії СРСР Академії наук СРСР монографії “Заселення Новоросії” наводить зміст документу тодішнього всесоюзного Центрального держархіву стародавніх актів у таблиці “Заселення Новослобідського козацького поселення в 1754 – 1763 рр.”, де вказано, що на 1 вересня 1755 року в поселенні Інгульському мешкало 15 осіб (у фортеці св. Єлисавети на 1 липня – 421). Новий 1756 рік відзначали вже 27 мешканців, 1757 – 36, 1758 – 51 інгульчанин. Тож, записавши легенди й перекази старожилів, можливо, лелеківцям слід готуватися щонайменше до свого 260-річчя.
У патріотизмі нащадків козака Лелеки можна переконатися, оглянувши хоча б виставки бібліотеки-філії № 9 та музею школи № 15, поспілкувавшись із старожилами. Вам розкажуть, що тут оселився козак Яким Лелека, збудував церкву на пагорбі. Потім один із його двох синів спорудив при ній школу для бідняків. Неподалік були козацькі вежі, кургани. Напевне, багато інформації може дати вивчення існуючих старих цвинтарів. На Інгул прилітають лелеки, гніздяться на деревах по вулиці Богдана Хмельницького, підтверджуючи одну з найдавніших козацьких назв на території Кіровограда і надихаючи його мешканців – нащадків козаків на демографічне відтворення.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної.
(Далі буде).