Альбом зі схемами вишивок старовинних сорочок з Кіровоградщини готує команда «Баби Єльки». Тепер кожна охоча майстриня чи просто любителька вишивки зможе відтворити автентичні візерунки нашого регіону, відроджуючи культурні традиції попередніх поколінь. Задум підтримали Агентство США з міжнародного розвилку USAID та кропивницька громадська організація «Спільна дія».
Про роботу над альбомом і його особливість Першій електронній газеті розповіла авторка ідеї і кураторка проєкту, завідувачка Етнолабораторії «Баба Єлька» Світлана Листюк.
– Світлано, чому саме схеми вишивок сорочок? Звідки взялася ідея?
– Під час експедицій ми завжди питаємо людей, який одяг носили їхні батьки, бабусі і дідусі, чи збереглося щось у їхніх шафах чи хоча б на старих світлинах в сімейних альбомах. І часом нам трапляються дійсно рідкісні скарби, які демонструють красу і шляхетність одягу наших пра. Особливо це стосується сорочок, які створені звичайними пересічними жінками, а не професійними майстринями. Жінками, які після тяжкої роботи в полі, в колгоспі, біля худоби знаходили час і сили вишивати. Ночами, при печі чи каганцеві, в компанії інших жінок чи самостійно.
І в якийсь момент, зібравши кількадесят сорочок у своїй колекції, у нас виникло закономірне питання: а чому сьогодні ми всі одягаємо не локальні традиційні сорочки, а китайські вишиванки чи, у кращому випадку, одяг від популярних українських брендів? І чому ми знаємо особливості борщівської і полтавської вишивки, приміром, але не знаємо про місцеву? Так у нас виникла ідея відтворювати схеми вишивок наших сорочок.
– Це ваш перший подібний досвід?
– Ні. Перша спроба була два роки тому. Тоді ми познайомилися з графічною дизайнеркою Дар’єю Галько, яка вимушено переїхала до Кропивницького після вторгнення. Дівчина натрапила на нашу Етнолабораторію. Їй дуже сподобалася сорочка, знайдена у Кропивницькому на смітнику, і Даша створила на її основі дитячу розмальовку. А потім вона зацікавилася вишивкою і запропонувала допомогти нам зі схемами.
Тоді для відтворення обрали жіночу сорочку з села Цвітне Олександрівської громади, яку пошила і вишила Олена Свороба (1880 р.н.), а зберігала і передала «Бабі Єльці» її внучка Раїса Косенко (1947 р.н.). Презентували альбом зі схемою в Етнолабораторії і він дуже швидко «зайшов» аудиторії, тож додрукували другий тираж. А потім вирішили діяти масштабніше і підготувати альбом з набором схем різних сорочок.
– Скільки сорочок ввійшло до нового альбому і як їх обирали?
– Їх мало бути десять, але вмістилося 11, бо серед відібраних є дві сорочки з однаковими рукавами, але різними планками на пазушному розрізі. До того ж вони з одного села (Кримки, Олександрівська громада) і вишивала їх одна жінка – Марія Прохорівна Кондратенко (1930 р.н.). Передала в Етнолабораторію її дочка Катерина Кондратенко під час однієї з експедицій.
– Які ще жіночі сорочки увійшли до альбому?
– Це «куцик» (сорочка без підтички) від Тодоськи Юхно 1913 р.н. з села Вищі Верещаки.
Додільна сорочка з Гайворона, яка імовірно належала жінці на ім’я Клавдія, приблизно 1925 р.н. Достеменно не відомо, але ми намагалися зафіксувати про неї хоч якусь інформацію і відтворити, бо вона показує традицію східного Поділля, до якого частково належить і Кропивниччина, а полотно, з якого зшита, можливо доти було простирадлом.
– Як ви це з’ясували?
– Нас консультувала Ганна Баранова. Вона магістр образотворчого мистецтва, колекціонерка і дослідниця українського національного строю, засновниця етнографічної майстерні «Вільна птаха горобчик».
Вона «читає» сорочки, які потрапляють в колекцію Етнолабораторії, розкриваючи нам особливості техніки крою і вишивки, а також розповідає про ті деталі, які непомітні оку пересічної людини без відповідної освіти і досвіду.
– Усі сорочки в альбомі вишиті хрестиком?
– Майже всі. Одна художньою гладдю.
Це сорочка баби Єльки – Олени Рибалкіної (1915 р.н.). Вона пошила і вишила сорочку у 2008 році, за рік до смерті. Цей скарб в Етнолабораторію принесла її внучка, наша колега і подруга Світлана Буланова, щоб вшанувати пам’ять своєї бабусі. Тож працюючи над альбомом, ми не могли оминути увагою цю сорочку.
– Тобто всі сорочки належали дорослим жінкам, бабам? А для підлітків, дівчат?
– Є й дівочі. У нас в колекції їх дві. Одну привезли з експедиції в Петрівську громаду. В селі Олександрівка познайомилися з місцевою дослідницею Дарією Когут, яка передала нам на зберігання сорочку Галини Малиш 1938 р.н.. І вона одразу стала однією з окрас Етнолабораторії. Тут і рукава зібрані в пухлики, і поділ оформлений фестонами (такі красиві зубчики з зібраної трикутничками тканини), а ще вишивка по брижах, рясування, змережування кольоровим полтавським черв’ячком. Красуня, а не сорочка!
Наш колега майстер вибійки Костянтин Данильченко навіть надрукував штампи на основі її візерунків і тепер прикрашає цими вибійками спідниці для проєкту «Баба Єлька.Мода». Ми їх називаємо «танцюючі дівчатка», бо наша багата фантазія малює образи дівчаток у платтячках, які танцюють, тримаючись за руки.
Інша дівоча сорочка з Деріївки Онуфріївської громади. Вона належала Агафії Барліт 1898 р.н., а передала в Етнолабораторію її внучка Раїса Пивовар під час презентації проєкту «Стань агентом «Баби Єльки» в Онуфріївці.
– Вона теж вирізняється чимось особливим?
– Звісно! Опрацьовуючи її, я вперше почула від Ганни Баранової термін «гестка» – це один з типів крою сорочки з кокеткою.
Також цікаво, що частина орнаменту хаотично вишита білими нитками, хоча решта аналогічних візерунків – чорні. Якби чорний колір вилиняв, він став би сірим, а не сніжно-білим. Якби у вишивальниці закінчувалися чорні нитики, вона, логічно, підібрала б у тон якийсь інший темний колір. А тут вишито білими… Це загадка, яку нам, мабуть, так і не вдасться розгадати.
– Так розумію, що жіночих сорочок в альбомі більшість? А як щодо чоловічих?
– Ми намагалися дотримуватися гендерного балансу, але справа в тому, що в нашій колекції більше жіночого вбрання. Чоловіче не так добре збереглося. Проте Дар’я Галько все ж відтворила для альбому схеми вишивки чоловічих сорочок – з Любомирки від прадіда нашого товариша Миколи Ясененка, і невідомого походження з Голованівська.
А ще у нас є маніжка, яку вишивала Мотрона Яценко (1910 р.н.) своєму чоловіку Павлу. Маніжка так і не стала сорочкою, проте і не зникла з історії. Її зберегла і передала нам Настя Зеленько (1939 р.н., нині покійна) з Розумівки, яку вся наша команда дуже любила, поважала. Від Насті Павлівни Світлана Буланова записала більше сотні різних пісень і приспівок, а Інна Тільнова стала її сусідкою на Вершині.
– Щасливі і водночас болючі спогади…
– Так. Але попри те, що чоловічих сорочок у нас замало, ми «викрутилися». Рішення знайшла Дар’я Галько. Вона запропонувала створити схему на основі старовинних світлин. Спробувала і їй це вдалося.
Так альбом поповнили дві схеми, про які ми навіть не мріяли: жіноча з Любомирки, з фотографії, знайденої на горищі Валентини Видутої, і чоловіча зі світлини, зробленої між 1887 і 1912 роками у фотоательє «Центральна фотографія» Льва Штейна по вул. Дворцовій (нині Театральна) у Єлисаветграді (нашому Кропивницькому).
Це була дуже складна робота, результат якої важко було передбачити, але Даша нас приємно здивувала.
– Де можна буде придбати ваш альбом?
– Оскільки це грантовий проект, який ми втілюємо за підтримки USAID, то перший наклад передамо закладам освіти, бібліотекам і майстрам з Кропивниччини, які зацікавлені у відтворенні локальної вишивки.
Надалі ж за збірником можна буде звернутися в Етнолабораторію «Баба Єлька» на Театральній 12.
Олена Радецька. Фото ГО «Баба Єлька»