Перша писемна згадка про селище Новгородка датується 1768-им роком
До заснування поселення
Території, до яких в тому числі належить сучасна Новгородка з районом, входили до складу Великого Степу, де тисячоліттями кочували різні народи та племена – кіммерійці, скіфи, сармати, алани, угри, болгари, чорні клобуки, половці тощо, про що свідчать чисельні кургани, археологічні знахідки, першоджерела і старі карти.
Період економічного розквіту та містобудування — друга половина XIII — початок XV століть — під час входження цих територій до найбільшого в історії людства вільного економічного простору в складі Великої Монгольської Імперії — від Тихого Океану до р. Дунай, а згодом в її частині — Золотій Орді від м. Ургенч до р. Дунай. Відомо, що в згаданих степових імперіях, процвітали торгівля та ремесла, будівництво доріг, мостів, «ямських» станцій, міст та містечок, релігійних споруд тощо. Служителі всіх релігійних напрямків, окрім юдеїв, а також їх церкви та монастирі, були звільнені від будь-яких поборів, мит, податків, що дало змогу християнській церкві православної) побудувати під час «іга» більше 800 монастирів. Після розпаду Золотої Орди контроль над цими територіями опинився в руках Кримських ханів, а згодом Османської Імперії, яка зробила Кримське Ханство своїм васалом. Ще на старих картах XVIII століття можна побачити залишки мусульманських містечок.
Протягом XVI-XVII століть поступово розвивається козацтво. Козаки ведуть традиційний для степовиків спосіб життя та господарювання – воюють в складі того чи іншого війська за кошти і частину трофеїв, здійснюють постійні військові рейди і набіги, розвивають систему зимівників і промислів, ведуть полювання і риболовлю, займаються торгівлею.
Заснування запорозької слободи Куцівки (Куцої)
У відомому виданні «Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область» вказано, що Новгородка згадується в 1770 році. В роботі відомого вченого В. Ястребова стверджується, що хутір Куцівка був заснований козаком Куцим в першій половині XVIII століття, але без будь-яких посилань на джерела.
До наших днів дійшов цікавий переказ, почутий і записаний жителем Новгородки Кайдашем А.Х.:
«Мені мій дід розповідав, а він від свого діда чував, а тому ще його прадід повідав, як воно було. Ще, мабуть, до гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, а може й при ньому, були на Січі Запорозькій два хоробрі й дуже сильні козаки – Карпо й Михайло. Вони так уміли битися шаблями й списами, що й десять душ татар не могли здолати одного. Якось був великий бій з ордою. Козаки завзято боронили Україну і свої Запорозькі землі, до яких належало Приінгулля та степи по обидва боки річки Кам’янки. На Карпа налетіло з десяток ординців, та він шаблею поклав вісім, аж дев’ятий раптом рубонув козака по правій руці. Одвисла рука нижче ліктя, тільки на одній жилці теліпається. Та на поміч Карпові підоспів Михайло. Він схопив татарина за горло однією рукою, аж той язика висолопив і ятаган свій впустив. Налетів другий татарин, та Михайло зумів його схопити другою рукою і притягнув його до себе так, що міг зубами вчепитися татарину в шию. Одного ворога задушив, а іншого – брати козаки допомогли зв’язати.
Карпо залишився без руки, тільки куцак червонів замість неї. Веселі запорожці стали жартома звати його Куцом, а Михайла за те, що добре гризонув зубами татарина, прозвали Кус.
На зимівлю козаки із Січі роз’їжджалися по своїх зимівниках, які будували в гарних місцях біля чистих і багатих рибою річок. Такою була тоді й наша річка Кам’янка. От Карпо Куц знайшов собі гарне пологе місце при березі, зробив землянку й одружився. Хоч і з однією рукою, а хазяйнував добре і за кілька років уже мав господарство: коней, волів, корів, овець. Прийняв до себе кілька козаків-одинаків, і так став хутір Куца Карпа. Ця назва пізніше стала вимовлятися як хутір Куців, а далі – Куцівка. Сини ж Карпові, як попідростали та пішли на Січ служити, то їх записали по імені батька – Карпенко. Тому тепер, як і давно, в нашому селищі живе багато людей на прізвище Карпенко».
Розберемось, що ж було насправді, як кажуть, мовою документів.
Добре відомо, що перша назва Новгородки – Куцівка*. Назва ж ця походить від її засновника – запорозького паланкового полковника Афанасія (Панаса) Івановича Куцого. Дослідник початку ХІХ століття О. Пишчевича писав: «кошевой сделал постановление, что все те козаки, что пожелают жениться, должны оставить свои хутора [зимівники] и поселиться деревнями на рубеже полков Новой Сербии. Таковых деревень составилось пять: Верблюжка, Петровка, Куцовка, Зеленая и Желтая», а відома українська історкиня Н. Полонська-Василенко з посиланням на архівну справу в Запорозькому архіві в своїй роботі «Запорожжя XVIII століття та його спадщина» цитує наказ кошового Калнишевського від 1768 року одруженим запорожцям селитися в слободах Верблюжці, Зеленій, Куцівці та ін. Це перша документальна згадка про запорозьку слободу Куцівку.
- Кошовий отаман Петро Калнишевський
Описував ці краї і академік, вчений природничих наук Йоганн Гільденштедт, подорожуючи Єлисаветградською провінцією 1774 року (11):
«Шанец Вершино-Каменский – 18 рота Елисаветградского пикинернаго полка, он лежит на покатой глинистой поверхности, на восточном берегу речки Каменки, выше устья ручья Кайдашова балка, впадающего в неё с востока; самая же Каменка впадает с востока в Ингул, вёрст на 80 южнее. В поселении насчитывают теперь более 200 домов. И отсюда на этих днях запорожцы тоже увели около 25 семейств. Они переводят их в недавно основанную деревню Куцовку, принадлежащую им и находящуюся на Каменке же вёрст на 10 ниже».
- Фрагмент території краю на карті Новоросійської і Азовської губерній 1778 року, станом на 1774-5 р.р.
Особу А.І. Куцого вперше зустрічаємо в документі Коша Запорозького, де він значиться, як козак Дядьківського куреня, а згодом, як отаман того ж куреня на 23.07.1767 в витязі з січового реєстру.
Відомості про А.І. Куцого і його слободу Куцівку за другу половину XVIII століття знаходимо в збірнику архівних документів, який упорядкував відомий український історик Д. І. Яворницький. Афанасій Іванович Куций став полковником Бугогардівської паланки Запорозької Січі на р. Підпільній. На 1775 рік полковник Куций – один з найзаможніших запорожців – власник двох зимівників: на р. Інгулі в урочищі Вербовому, а також «на Інгулі за 15 верст від першого, нижче Бурносового броду». В його зимівниках було 4 хати (в них 8 ікон), 4 загороди для худоби, 4 амбари великих, 1 льох і 4 хліви, 245 вуликів бджіл, 1 човен, 11 возів, приладдя для рибальства та полювання, зброя. При зимівниках, на виділеній Кошем землі, полковник Куций вирощував пшеницю, жито, ячмінь, заготовлював сіно та солому, мав 477 голів коней, 18 корів, 17 волів, 9 телят та 806 дрібної худоби (вівці, кози, свині).
Полковник Куций на протязі багатьох років чинив постійний опір експансії з півночі – організовував підлеглих йому запорожців, які переселяли слобідських козаків, а згодом пікінерів Єлисаветградського полку (в основному, з рот Вершинокамянської, Мурзинської та Аджамської) разом з родинами, їх будинками та майном на вільні землі. Часто запорожці під проводом свого полковника вступали в конфлікт з ставлениками Московії – осадчими слобід поручиків Миюшковича і Бережинського та їхніми командами. Полковник Куций та його запорожці проводили роз’яснення серед колишніх городових козаків – жителів пікінерських слобід (як нових, так і колишніх козацьких), які підпорядковувалися вірним слугам Московії. Архівні документи свідчать, що після відвідин запорожцями таких слобід, десятки сімей тікали від подальшого закріпачення в вільне Запорожжя. Після руйнації Січі і знищення Запорожжя більшість з них залишилися в статусі так званих державних або казенних селян.
Цитата з документу збірки Яворницького:
«Именной список Елисаветградского пикинерного полку коликое число и кто именно с прежних и вновь определенных господином полковником пикинер, когда и в какия запорожские места бежали и откуда в сей полк вступили, явствует по сему, 1774 года апреля 14 дня …в запорожских местах находятся – в слободе полковника Куцого».:
| ЗВАНІЕ
Роты 17 Спасовой. Ротной писец Федор Лещенко Стефан Сущенко Данило Макушенко Антонь Шулга Андрей Кущ Роты 18 Вершинокаменской пикинеры: Иван Вовнянка Трофим Кашатин Фума Щупченко Дмитро Дубовой … Роты 18 Вершинокаменской. Степань Гончаренко Максимь Кабуз Степань Чорной Омелянь Чайка Григорей Бондаренко Григорей Зоило Фома Тарань Степань Пурась |
Отколь и когда всей полк вышли
}С Терновки 771 г. С Добрянки 771 г. С Терновки 771 г. З сл. Вышковки 771 г. } З безук. посел. села Уховки 752 г. З Липнянки З сл. Лелековки, 771 г. З Полши з села Пенков З без.пос.с.Уховки. С роты Мурзинской,771 } З без.пос.села Уховки 752 году. |
Когда бежали
}774, февр., 14 }774, март, 9 774, генваря,21 774, генваря 774, февр.,11 разных |
- Документ, написаний рукою полковника Куцого А.І.
Цікавий архівний документ часів Запорожжя під назвою “БЫЛЕТ” “Сего показатель войсковой запорожской слободы Куцовкы житель Матвей Ничипоренко з трема молодикамы для зимовли сорок штук рогатого скота с тридцаты лошадей и триста без мала овцамы нище Филонового броду з оным скотом отпущен; которому в путы и в прописаном месте зимовать з оним скотом ни от кого не чинить никакова препятствия, за подписом моим в Куцовкы дан сей былет 1774 году ноябра 18 дня. Полковник Афанасий Иванов”.
Після запорозької ради 1766 року і до кінця існування Запорозької Січі в межах Вольностей Війська Запорозького нараховувалось 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити — у 53 поселеннях та урочищах. Звісно, вони не визнавалися імперською церквою Московії, як і всі інші християнські та нехристиянські святині.
Для будівлі різноманітних споруд в слободах Куцівці, Комісарівці, Петровій та інших запорожці висувалися групами по 200-300 гарб заготовляти ліс. Перші церкви в запорозьких слободах, в т.ч. Свято-Троїцька в Куцівці, були дерев’яними. Згідно одного з архівних документів, першим священиком Троїцької церкви з 1774 року був о. Микола Савицький**. Відповідно, Троїцька церква існувала ще за часів Запорозької Січі і, вірогідно, була побудована ще при заснуванні слободи в 1768-69 роках. Хто правив в церкві до о. Миколи не встановлено.
У межах сучасної Новгородки, крім сл. Куцівки в документах XVIII ст. фігурує також запорозьке поселення Котенкова при однойменній балці.
Окупація і колонізація Московською імперією
Після спільної перемоги над Османською Портою у війні 1768-1774 років, Московська імперія зажадала мати контроль і над землями Вольностей Запорозьких, для чого в 1775 році Запорозька Січ була підступно знищена, все майно запорожців було конфісковане, а частина його просто пограбована. Була конфіскована власність і у так званих «неблагонадійних» запорожців, в т.ч. у полковника А.І. Куцого, який не дістав дворянського титулу та земельної «дачі» на окупованих землях, як багато запорозьких старшин лояльних Московії (наприклад, колишній полковник Малий і засновник Петрового старшина Старий отримали по 1500 десятин).
У метриках Куцівки за 1780-ті роки зустрічаються кілька записів про родину А.І. Куцого, де він – «значковий товариш». Також знаходимо запис про смерть його жінки Віри в 1785-му у віці 54 років. Відповідно, А.І. Куций народився в період з 1720 по 1731 рік.
Прізвище Куций зустрічається в метриках Новгородки і в 1864 році (по пізніших роках дослідження ще не проведені).
Що стосується питання заселення сл. Куцівки і його перших жителів, то після аналізу запорозьких реєстрів і метричних книг Куцівки за 1780-90-ті роки робимо висновок, що майже половина козаків Дядьківського куреня осіла саме тут. Всього в метриках Куцівки виявлено більше 400 прізвищ. До Вашої уваги перелік найцікавіших з них. Жителі Куцівки в 1780-х роках (за абеткою): Атаман, Байдуж, Балабан, Балка, Басараб, Безрідний, Береза, Богодух, Бугай, Бурлака, Вакуленко, Варава, Варивода, Ведмідь, Веремій, Вовкодав, Волошин, Ворона, Вівчар, Відьма, Гаркуша, Гелех, Гетьманець, Гладир, Гнедовий, Гнений, Голобородько, Горбик, Горбонос, Горстка, Губа, Гунка, Гуцало, Дедюра, Дерево, Дерош, Десятник, Довбишенко, Довжник, Доточихатка, Драний, Дрозд, Дубина, Дуброва, Дурний, Жога, Жорст, Жук, Загорулько, Задера, Задирака, Задніпранець, Задой, Заєць, Здор, Золотар, Кабак, Кабузан, Калита, Калмаз, Камбуш, Квак, Клевцур, Козир, Косолап, Кот, Кривий, Криворучко, Кримченко, Круть, Куліш, Кумпан, Купка, Куріпка, Кучубей, Кушнір, Кішка, Лега, Лелека, Лозоватський, Люлька, Лядський, Лях, Малюта, Мамай, Манжула, Мачула, Мережа, Мерзлий, Мокросноп, Морква, Набок, Наконечний, Напута, Невмивака, Недбай, Недвига, Недоступ, Недоточихатка, Неживий, Немни, Никтота, Нос, Окрашко, Ошийко, Паливода, Папай, Передерій, Перець, Письмений, Покотило, Полатайко, Помпа, Постильняк, Почекай, Почеса, Пошта, Пробийголова, Прохода, П’яний, Піший, Радутний, Регота, Ремез, Рудь, Самсик, Сапран, Серпокрил, Сила, Скороход, Солоха, Сомик, Сорокопуд, Списар, Сторчоус, Сіромаха, Танцюра, Темний, Тертишник, Тупий, Тюпало, Тюра, Цвіркун, Цвіт, Цілуйко, Ченець, Четверня, Четвертак, Чигриненко, Чміль, Чопик, Чуб, Чумак, Чупас, Чуприна, Шваба, Шкуруп, Шмалій, Шолох, Шрам, Штим, Шульга.
Пізніше в Куцівку переселяються колишні козаки полків Гетьманщини з родинами, в яких Московська імперія забрала землі і маєтності та намагалась закріпачити.
Згодом слобода Куцівка була перейменована на державне поселення Куцівка (московською – «казенное селение Куцовка»).
- Підписи священиків о. Миколи Савицького і о. Йосипа Долинського
Найстаріша збережена метрична книга Куцівки датується 1781 роком. З 1781-го в Куцівці два священика – крім о. Миколи служить ієрей о. Йосип Долинський (1748 р.н., «син посполитий»), який душпастирював в Куцівці, як мінімум до 1809 року.
- Перша сторінка метричної книги Свято-Троїцької церкви за 1781 рік
*А.В.Пивовар в своїй статті “Секретні папери генерал-поручика В.Наришкіна щодо срібних руд при Інгулі та укріплення прикордонних форпостів” в V випуску збірника “Інгульський степ” на підставі однієї з московських карт 1773 року подає наступну назву “запорозька слобода Кам’янка (згодом відома як Куцівка)”, що на мою думку не зовсім виправдано. Це помилкова або вигадана назва укладача карти, яка походить від назви річки. Більше того, автор далі в тій самій статті подає текст одного з архівних документів середини 1770-х років, який спростовує це – “Против 28 апреля новонаселяемой Елисаветградской провинции в должности секретаря порутчиком Бережинским слободы, состоящей в Крепостной округе на речке Лозоватой, поселенец Степан Мироненко, приведши з собою ночным временем з запорожской слободы, поселяемой на устье Каменки запорожским полковником Афонасьем Ивановым, он же и Куцой, команду козаков более 10 человек и забрав жену, детей и все имужчество, бежал и жительствует в той же Куцого слободе, и как он, Мироненко, будучи в слободе содержал оного Бережинского шинк, то с собою снял шинковых денег более 50 рублей”.
**Микола Савицький – 1724 року народження, син священика, який «вийшов з Польщі» в 1763 р. (частина Правобережної України на той час була під Польщею). О. Микола спочатку служив в церкві архістратига Михаїла с. Михайлівки, а з 1774 року переведений в Свято-Троїцьку церкву сл. Куцівки. Останній запис про його службу зустрічається в 1799 р.
У статті використані матеріали з обласних архівів Кіровоградської, Херсонської та Одеської областей, а також ЦДІАУК і збірок документів Яворницького та Архіву Коша Запорозького, чисельні публікації А.В. Пивовара, в т.ч. в збірниках Інгульський степ.
Владислав Сердюк, історик.