Наслідки «руського миру» власними очима довелося побачити волонтерам громадської організації «Справедливість – наш вибір» з Олександрівки. Здолавши майже шістсот кілометрів, Андрій Турубара, Ігор Андрющенко, Олександр Симоненко та Володимир Ковтун доставили до одного з військових підрозділів, що боронить українські кордони на Сході України, автомобіль “Форд”, спальні мішки, каремати, одяг, медикаменти, продукти харчування.
Про свою небезпечну поїздку вони розповіли Першій електронній газеті.
ДОРОГА НА ФРОНТ
– Це була не перша моя поїздка до військових, – розповідає Володимир Ковтун, – раніше, торік, побував на Запорізькому, Херсонському напрямках. Був і у Бахмуті, коли місто було ще майже не ушкоджене і окупанти тільки підступали до нього.
Та ця поїздка, була особлива. У психологічному плані, відзначив він.
Всі міста, які проїжджали, жили звичним життям – працював громадський транспорт, магазини, люди поспішають у своїх справах… Ніби й немає війни. Її важкий подих олександрівські волонтери відчули, коли заїхали на територію Донецької області.
Перший населений пункт і на в’їзді – вирва в декілька метрів. А навкруги, на вулиці, п’ять-шість подвір’їв абсолютно знесені, навіть ніякої згадки немає, що там стояли будинки, росли дерева, була огорожа…
Дорогою біля Дружківки автомобіль волонтерів зламався.
– У цьому місті того дня було відносно спокійно, це коли вже повернулися додому, через два дні, почули у новинах, що воно зазнало численних обстрілів, – згадує Володимир.
Автомобіль вдалося швидко відремонтувати. Поталанило, що всі волонтери за кермом не перший рік, та й лагодити техніку «на коліні» вміють і можуть.
Краматорськ зустрів їх порожніми вулицями. Чоловіків довкола не було, хіба що у військовій формі. А жінки лише пенсійного віку. Всі підприємства (а місто то було індустріальне!), які колись височіли на шляху, були в руїнах. Де більше, де менше, але все одно – без ознак життя.
Лиман – запам’ятався залізничними вагонами, схожими від рашиських обстрілів на «сито».
І чим ближче доїжджали до фронту, тим гучніше волонтери чули роботу ворожої зброї. На що місцеві, яких зустріли, сказали, що це росіяни, або ще не прокинулися, або влаштували собі вихідний, бо такий відносний спокій на них не схожий. А що було насправді у загарбників у головах – не відомо. Між іншим, якраз того дня було велике релігійне свято – Сорок святих.
– Ніколи не думав, що на Донеччині така гарна природа – соснові, дубові ліси, поля. Рівнини, на яких торік так і не вдалося зібрати пшеницю – всіяні ракетами і снарядами, які не розірвалися… А ще були такі місця, де метал, бетон, цегла і ліс змішалися в одне ціле…, – з сумом каже Володимир.
Волонтерський пікап, добре вимитий в Олександрівці, дуже виділявся на донецьких дорогах. Особливо серед військового транспорту, який не раз вже був обстріляний, обдертий і брудний. До військових позицій добиралися «ґрунтовкою», де яма на ямі. Та швидкість – вісімдесят-дев’яносто кілометрів – не збавляли, бо було небезпечно.
«А вже на місці волонтерський пікап довелося навіть маскувати, щоб не прийняли її за якийсь генеральський автомобіль,» – розповідає Володимир.
НА «ГОСТИНАХ» У СОЛДАТ
Волонтери побували у військовому підрозділі, який можна назвати «очима артилерії». Він базується за три-п’ять кілометрів від лінії фронту, на Донеччині.
Там служить і наш земляк Олександр Шевченко. На його прохання і повезли гуманітарну допомогу земляки.
– Побут військові облаштували, ні на що не нарікали, все привезене прийняли з вдячністю. А, знаєте, чому з нашої провізії найбільше зраділи? Картоплі і цибулі! Сказали, що вже три місяці не їли простої смаженої картоплі. Ні, харчі у них є, а ось цих якраз не вистачало, – ділиться Володимир.
Нам, мирним, це, звичайно, дивно чути. Зі слів Володимира, «Справедливість…» тісно співпрацює з благодійною організацією «Стафанія». Саме ця організація допомагає продуктами харчування. Тому Володимир звернувся до всіх небайдужих жителів нашої громади підтримувати «Стефанію», ділитися з нею тією ж картоплею, цибулею, консервацією та іншими продуктами харчування, які обов’язково будуть доставлені на передову.
А гостей, військові того дня пригощали гречаним супом. «Дуже смачним!» – зазначає волонтер.
Військові жартували, посміхалися. А у розмові обмовилися, що їм вкрай необхідні автомобілі, бо майже не щодня якийсь під час обстрілів «лягає». Тому навіть захисникам, які перебувають на «нулі» їжу доводиться привозити… велосипедом. Є такі відчайдушні вояки, які вміють спритно крутити педалі і ніколи не залишають без обіду своїх побратимів. Коли Володимир слухав про це, у думках вже назрівав план: а чому б велосипед не замінити на мотоцикл? У волонтерів в Олександрівці вже такий моделі МТ-10 на приміті є. Він і на ходу, і швидкість до ста кілометрів розвиває. Тому там, на лінії фронту, й вирішив, що найближчим часом приведуть його до належного порядку і наступного разу обов’язково порадують військових новим «двоколісним конем».
Один з пошкоджених автомобілів, між іншим, волонтери хотіли забрати в Олександрівку, щоб відремонтувати. Та орки, постійно тримаючи під вогнем ту місцину, не давали під’їхати. Також військові розповіли, шо їм треба дрони. Особливо, дрони-камікадзе.
П’ЯТСОТ ДОЛАРІВ, ЩО СПАЛЮЮТЬ МІЛЬЙОНИ ДОЛАРІВ
Роботу дрона-камікадзе волонтерам вдалося побачити власними очима на екрані монітора.
– Правда, того разу ворожий танк знищити дрон не зміг, але нагнав його далеко від українських позицій, – розповідає Володимир.
Ціна на дрон-камікадзе на офіційному ринку – від шести до тридцяти тисяч доларів. Але… є майстри-самоучки, які з військовою технікою знайомі, бо самі пройшли з 2014-го року воєнні дороги, збирають його в тилу самостійно з простих деталей. А працюють такі літальні апарати не гірше дороговартісних і коштують п’ятсот доларів.
Та головне – ось ці «п’ятсот доларів» дуже небезпечні для ворожої техніки, вартість якої від одного до трьох мільйонів доларів! Володимир під час нашої розмови навіть продемонстрував відео, де один політ дрона-каміканзе назавжди зупиняє два ворожих танки.
Тому у найближчі дні «Справедливість…» має на меті організувати збір коштів якраз на це військове обладнання. І не тільки…
ДОПОМАГАТИ ВІЙСЬКОВИМ НЕ ПРИПИНЯЮТЬ
– На фронті воює більше восьмиста жителів нашої громади. Скільки з них на «нулі», скільки на першій, другій лініях – не відомо. Але вони всі роблять одну справу – захищають нас з вами і всю Україну. Тому завдання громадської організації «Справедливість – наш вибір» намагатися підтримати кожного військового, – вважає Володимир.
І додає, що це нелегко, але можливо. Тому його кабінет приватного нотаріуса вже більше року, як став місцем збору його однодумців і друзів, серед яких і підприємці, і пенсіонери, і прості трудівники. Тут вони обговорюють найближчі плани, діляться пропозиціями і разом, кожен за своєю фінансовою можливістю, «донатять» на наступну гуманітарну допомогу нашим захисникам. До речі, за їх скромними підрахунками, на підтримку Збройних Сил України загалом (іноземні та місцеві благодійники) вдалося зібрати майже десять мільйонів гривень.
До речі, під час нашої розмови Володимиру подзвонив один з командирів військової частини. «Коли вас чекати?» – прозвучало у телефоні коротко і ясно. «Готуємося найближчим часом!» – відповів волонтер.
Тож громадська організація, як і щодня, у турботах – знайти, зібрати, підготувати і – у дорогу!
П.С. Військові «подарували» нашій «Справедливості…» розбитий ворожий бронеавтомобіль. І хоча, вага його біля семи тонн, волонтери пізніше планують його таки забрати з Донеччини і доставити в Олександрівку. Вони впевнені, що ця «трофейна» обгоріла техніка стане хорошим нагадуванням всім, що у країні війна, жорстока війна, і допомагати нашим військовим потрібно постійно.
Галиша Шевченко для Першої електронної газети.
Фото надані Володимиром Ковтуном.
Читайте також:
- Школяр з Кіровоградщини модернізує зброю для ЗСУ
- «Добре, коли ми не потрібні». Кінологиня ДСНС Кіровоградщини про роботу з чотирилапими колегами