Програміст, психолог, музикант, спортсмен. Це все про одну людину – Івана Замігу, який із дитинства пересувається на інвалідному візку. 16 лютого він дав концерт в Олександрівці, благодійні внески від якого передали на потреби армії.
Перша електронна газета не оминула нагоди поспілкуватися із непересічною людиною.
Ідея запросити Івана виступити в Олександрівці виникла у волонтерки Марії Ціко, коли побувалана його вуличному концерті у Києві у січні.
– Після виступу я мала нагоду поспілкуватися з ним. Спочатку подумалося, що було б чудово познайомити співака із кропивницькими «Творчими волонтерами». А потім під звуки дронів, які успішно збивала наша ППО, виникла ідея організувати концерт Івана тут з допомогою Олександрівської ГО «Спілка ветеранів АТО й волонтерів «Нескорені». Тим більше, що під час нашої розмови він сказав, що виступає за будь-який движ, що наближає нашу перемогу.
Володимир Шабанов і Олена Чепіга (активіст і секретарка ГО – ред.) мене підтримали і власне організували захід, за що їм щиро вдячна.
Іван – згусток енергії й оптимізму. Він так хутко пересувається на візку, що ми за ним ледь встигаємо. До виступу залишається пів години – він поспішає налаштувати апаратуру, але робить все без тіні метушливості і з посмішкою та жартами на адресу помічників. Зрештою наш кореспондент «виловлює» його на десять хвилин поговорити у гримерці.
Розповідає про себе: народився у Казахстані, у 1990 році, коли СРСР почав валитися, його батька убили, мама із малим Іваном перебралася до своєї мами до Кривого Рогу. Має дві вищі освіти –програміста й психолога. Через аномалію спинного мозку від народження у нього повноцінно не працюють ноги.
– Я до цього звик, і коли я бачу, як мене намагаються жаліти, щиро не розумію, чому, – усміхаючись починає бесіду Іван. – Я – повноцінна людина. Ми живемо у 21-му столітті, є прогрес в обладнанні інфраструктури, будівель, тож на 95 відсотків мені все доступне. А де ні – завжди допомагають люди.
24 лютого він зустрів вдома в Києві. Першу добу вторгнення не міг відірватися від новин, згодом переховувався у необладнаному підвалі сусіднього будинку. Час від часу повертаючись до своєї оселі, адже у його становищі відправити природні потреби важко у звичайному туалеті, не те що в підвалі без того. Було страшно застрягти у ліфті, адже будь-якої миті могла зникнути електроенергія, страшенно хвилювався за рідних у Кривому Розі, оскільки ворог активно підступав до міста із Півдня.
– Коли я зрозумів, що південна частина Києва відносно вільна для проїзду, за рекордні п’ять годин домчав до Кривого Рогу, – каже співак. – То був жахливий тиждень, не міг їсти навіть. Відчуття постійної напруги і того, що у будь-який момент треба буде рушати евакуюватися із рідними. Але згодом стало зрозуміло, що більш-менш зупинили ворога, і після трьох місяців у Кривому Розі я почав скучати за Києвом. Тож у травні повернувся.
– Для програміста й психолога музика це захоплення?
– Це зараз основна моя діяльність. А програмування… Я досить швидко зрозумів, що така робота для мого темпераменту нудна. Я непосидючий. А щодо музики… Я народився у вісімдесяті,коли всі люди віку мого батька бринчали на гітарі, коли в кожній оселі була семиструнна гітара із видаленою однією струною. Батько й дядько такі мали. Десь у шість років я вже тримав інструмент, хай і лише просто бринчав на ньому. Потім мені подарували акордеон, з яким провів шкільні роки. Мене ще навчав на ньому викладач – старшокласник музшколи. Намагався втлумачити мені нотну грамоту,але безуспішно – всі мелодії я підбирав на слух.
– Як давно ви зайнялися вуличними концертами на підтримку армії?
– Напевно, на п’ятий день від великого вторгнення. Це було в Кривому Розі, я усвідомив, що не в змозі всидіти вдома і просто спостерігати за новинами. Вирішив ризикнути. Роздрукував табличку, де зазначив, що не просто співаю, а частину пожертв передаю на нашу армію. Перед першим виходом подумки проскакувало, що будуть кулі свистіти навколо, а я, весь такий герой, мужньо співаю. Але атмосфера виявилася зовсім іншою. Мене оточили і цивільні, й військові – посмішками підтримували і словом, мовляв, зараз це дуже на часі.
Для мене це стало несподіванкою, адже вважав: на найближчі місяці кар’єра музиканта закрита. Однак виявилося навпаки – є потреба в музиці в навіть такі тяжкі часи. І я чесно передав тоді і передаю дотепер частину «заробітку» на користь наших військових. Чому так, бо мені доводиться годувати не тільки себе, а й маму з бабусею, які живуть на пенсію.
З часом я познайомився із волонтерами, яким довіряю, і переказую кошти на їхні проєкти. Є хлопець, який ганяє автівки з-за кордону для армії, є виробництво окопних свічок й димових шашок – волонтери, знаючи мене, звертаються, і я допомагаю. От за три місяці я обспівав кожен квадратний кілометр Кривого Рогу. За весь час я передав на армію більше 200 тисяч гривень.
– Багато міст обспівали?
– В Україні крім Києва й Кривого Рогу це – Тернопіль, Луцьк. Буваю, до речі, і в Кропивницькому проїздом на Кривий Ріг, роблю піт-стоп, співав на центральній площі. За кордоном – Париж, Франкфурт, Дрезден, Прага, Кошице, Варшава, Вроцлав.
– Ви могли б спокійно виїхати у спокійне закордоння. Чому залишаєтеся?
– Мені зараз навпаки складніше виїхати. Через те, що тут всі мої близькі, яких я не можу залишити. До війни спокус було більше, але теж не поїхав. Я займався спортивними танцями на візку, встиг стати чемпіоном України і віце-чемпіоном світу, і поки я ще у формі, могли б забрати і в США, і в інші країни. деякі спортсмени так і вчинили. Серцем я тут, за кордон можу їздити лиш як турист.
– У вас чудова українська мова. Ви її опанували не в Кривому Розі?
– Опанував під час концертної діяльності після початку великої війни. Я зрозумів, що треба давати приклад, підтримувати тренд підтримки рідної мови. Тим паче, що зараз маю досить велику інтернет-аудиторію. Отак поступово перейшов на українську.
Нашу бесіду перериває необхідність співака готуватися до виступу… і сирена.
Із перших акордів Івана зала починає підспівувати й плескати в такт мелодії, і стає зрозуміло, що співак до Олександрівки приїхав недаремно. Далі виступили гурт 3-го полку ССО та «Творчі волонтери».
Завдяки концерту олександрівці зібрали 22 500 гривень, прозвітували наступного дня «Нескорені».
Шукайте сторінку Івана Заміги в Інстаргамі за ніком 1ivan. За ім’ям і прізвищем можна знайти профіль у Фейсбук.
Читайте також:
- “Відчули, що нас тут чекають. Ми потрібні” – YELKA про виступ на рок-фестивалі в Польщі
- Італійський співак зняв кліп про родину військового і біженки з Кіровоградщини
Ігор Крушеницький. Фото автора