“Метелики – це не любов. Це небезпека” – як Настя потрапила в полон тирана

Вона закінчувала навчання і щойно пішла на роботу. Світ крутився навколо неї і це було прекрасне відчуття – юність, перспективи і свобода! Так, свобода. Тоді вона ще не усвідомлювала, що це найцінніша річ. Така ж цінна, як саме життя.

Насті було 19 років, коли вона безумно закохалася і відчувала оті заповітні метелики в животі.

«Я тільки згодом зрозуміла, що метелики – це не любов.

Так наш організм сигналізує про небезпеку. Попереджає. Але тоді я про це не думала.

Це було легке знайомство у компанії спільних друзів, якому я навіть не надала значення».

Вже сьогодні, коли минуло десять років, Настя оглядається назад і не розуміє, як і чим саме привернула увагу такої… людини. Можливо, вихованням? Вона зростала у суворій сім’ї зі зразковою дисципліною і з дитинства звикла просто слухатися. І в свої 31 вона часто ловить себе на думці, що досі намагається бути слухняною дівчинкою. А для кого?

Авторитарну поведінку свого хлопця вона сприймала як належне і сама не помітила, як потрапила у психологічну залежність від нього.

«Він одразу почав диктувати, як мені одягатися, як виглядати. Ніякого макіяжу чи манікюру, ніякого догляду за собою…

Я не пам’ятаю, чи мені це подобалося. Але це був якийсь початковий етап страху. І я сприймала це за норму».

Настя не протестувала навіть тоді, коли хлопець заборонив їй спілкувати з друзями, розповідати про їхні стосунки. «Це наш особливий світ, про який не можна нікому говорити» – казав він, а вона пропускала мимо вух ці тривожні дзвіночки.

Спільне проживання теж було його ініціативою. З’явилася ілюзія сімейних стосунків – житло, єдиний бюджет, побут, день і ніч разом.

«Це вже зараз я розумію, що мене обмежували в тому, ким я є, якою мені бути, що робити і як жити. Це доходило до абсурду – що говорити, як поводитися, як його можна і не можна називати, на кого дивитися, як сміятися. Бувало, ми йшли додому і я вже знала, за що мені буде «виговор». Але, повторюю, тоді я не розцінювала це як тиск. Я бачила в цьому звичайний чоловічий авторитет, піклування, ознаку уваги…» – розмірковує Настя.

Хоча на людях він поводився ідеально, був стриманим і ввічливим, рідні і друзі Насті бачили і розуміли, що з нею відбувається. Та не могли вирвати її з цього полону, бо він доволі швидко заборонив їм спілкуватися, гуляти разом, навіть їздити в гості до батьків. У Насті з’явилося нове коло спілкування – його коло. А зі спільним проживанням, до психологічного тиску додався ще й фізичний.

«Він бив мене часто і в місця, які не видно під одягом. А якщо хтось бачив синці, то не показував цього. Та й це вже були його друзі, його оточення.

Він міг сказати наче в жарт: «Моя получила, бо не слухалася», – і всі це нормально сприймали. Мабуть, і самі такими ж були».

Насті не раз доводилося переживати приниження на людях. Він навіть змушував її посеред дороги ставати на коліна і просити вибачення. Зараз вона сама не розуміє, чому і навіщо корилася, терпіла. Але тоді це здавався єдиний вірний шлях. Єдиний спосіб виживання. Бо непокора була рівноцінна самогубству. Не слухаєшся – будеш покарана. Сильно. Жорстоко.

«Я дуже боялася бути покараною. У мене був якийсь «пунктик» ще з дитинства. Він це швидко зрозумів. І тоді почалися побої. За все. Щось не так сказала, чи не з тієї інтонацією – і все. І бив, і в коморі закривав, і тримав доки я не змовкну, – зізнається жінка. – А я ж кричала, стукала, щоб сусіди почули, щоб допомогли. Може вони і чули, але ніколи не допомагали, не намагалися. Та я й не розмовляла з ними. Якби він дізнався, що я з кимось говорила, я точно знала, що він мене поб’є. Покарає».

В аб’юзивному колі є таке поняття, як «медовий місяць». Це коли тирани (аб’юзери) нагнітають атмосферу, виплескують негативні емоції, а потім переходять у стадію затишшя і навіть просять пробачення.

«Він часто вибачався. Навіть його мама дзвонила і вибачалася, що він ось не стримався, зірвався.

І я думала: о, це ж мама дзвонить, вона визнає, вона мене підтримує, значить і в ньому є частина хорошого», – переконувала сама себе Настя.

Розуміння, що все це не правильно і так не повинно бути в нормальних, здорових стосунках, прийшло до дівчини тоді, коли вона нарешті отримала можливість усамітнитися. Минуло три роки її життя.

«Коли він почав їздити у відрядження, мені вдавалося побути наодинці з собою і я просто думала: Господи, хай мені зустрінеться якийсь добрий хлопець, який просто забере мене звідси. Я так боялася!».

У ці короткі періоди самотності у Насті визрів план. План втечі.

Дівчина стала тихою і покірною – такою, як він вимагав. Робила все можливе і неможливе, щоб у них панувала максимально спокійна атмосфера, щоб він нічого не запідозрив.

«Я дочекалася, коли він був у від’їзді. Подзвонила батькові. Ми похапцем абияк зібрали мої речі і просто втекли. Сама не знаю, як це вдалося! – досі радіє жінка, але попереджає, – Я боюся радити комусь, бо у всіх це проходить по-різному. У когось добре, а комусь не так щастить».

Потрапивши у квартиру батьків, Настя зачинилася і завмерла. Страх паралізував її тіло. Лише мозок шалено працював. Вона думала… Думала, що буде, коли він повернеться, коли викриє її втечу. А якщо він не відступить? Шукатиме? Хто її захистить? Батьки! Сусіди! Друзі! Поліція! Тепер вона не одна! Не самотня.

Коли він побачив, що Настя втекла, дзвонив, погрожував, чатував під будинком. Потім просив вибачення і клявся у коханні. А вона тижнями не виходила з дому, не відповідала на дзвінки і намагалася не боятися.

«Я щаслива, що у нас не було нічого спільного – ні офіційного шлюбу, ні дітей, і мене нічого не тримало біля нього, було легше вирватися. Бо коли жінка вже з дітьми, їй набагато важче піти. А ще мені пощастило, що він швидко переключився на іншу. Думаю, вона була і раніше – він мені зраджував. Але я дуже щаслива, що він знайшов на кого переключитися, і я звільнилася», – полегшено зітхає Настя і намагається не думати про долю тієї, іншої його «коханої».

Минуле життя вона просто відрізала і максимально стерла з пам’яті пережиті страхи. Сьогодні Насті 31. Вона заміжня за чудовим, добрим хлопцем, про якого колись мріяла. Має міцну щасливу родину і кохання, яке не принижує, а дозволяє дихати вільно.

«Після таких аб’юзивних стосунків у багатьох дівчат залишається почуття страху. Я раджу тільки одне – не бійтеся змін, не бійтеся свободи. Коли я відчула свободу, то вирішила, що буду просто жити і радіти життю. Головне вірити, сподіватися і ніколи не переносити той страшний досвід у своє нове життя. Бо якби я тягнула за собою весь отой вантаж, то ніколи не була б щасливою.

А тепер я просто живу і насолоджуюся своїм чоловіком і нашим життям».

Послухати історію Насті можна в подкасті “Незламні” від Олени Горобець:

Нагадаємо, щоб привернути увагу до домашнього насильства, у соцмережах запустили помаранчевий флешмоб із тегом #16_днів_проти_насильства, до якого приєдналося чимало відомих кропивничанок, офісні колективи, школярі і студенти.

Читайте також: Кропивничанка відверто розповіла про 17 років побоїв і домашнього насилля

Відео – Катирина Мурована
Фото – Мирослава Липа

Залишити коментар:

коментар