Передісторія до цієї статті по-особливому щемна: вона могла не відбутися, адже знайомство з незвичайною дівчиною Інною Холод зі Смолінської громади сталося завдяки проєкту “Голос громади у місцевому самоврядуванні” Програми DOBRE. Проте Інні не знадобилися гранти, аби втілити творчі ідеї та створити ексклюзивні фільми про людей своєї громади.
Про це йдеться на порталі “Децентралізація”, повідомляє Перша електронна газета.
В інтерв’ю Ірині Ткаченко на “Посиденьках” Інна розповіла про ідею створення фільмів “SMOLINE”, про рідне селище та людей, які стали його героями.
Її творча лабораторія відкривається для тих, хто хоче зрозуміти, якою буває сучасна молодь у громаді. Якщо ви шукаєте активних і творчих молодих людей для реалізації проєктів та ініціатив, бажаєте отримати натхнення та рецепти залучення молоді до розвитку творчого життя у громаді – радимо прочитати це інтерв’ю.
Отож наша героїня – режисерка, письменниця, мисткиня Інна Холод, яка народилася у Смоліне, серці Смолінської ОТГ, що на Кіровоградщині. Її тато фільмував ще з молодості життя родини на камеру, а дідусь більшу частину життя крутив кіно по селах. Своєю відеографічною діяльністю Інна продовжує родинні традиції. Дівчина щиро зізнається у любові до свого селища, захоплено розповідає про людей, які живуть тут і роблять його кращим.
Про іншість сучасної молоді
“Сьогоднішня молодь інша. Молоді люди дуже багато всього знають, вміють і мають інше сприйняття. Вони вже народились з камерами і вже щось собі знімають. Сьогоднішня молодь дуже прогресивна, вони дуже відрізняються навіть від мого покоління (мені 21 рік), вони знають і навчають мене функціям на телефоні, про які я не чула. Наша молодь готова навчати інших.
Сьогодні багато молодих людей виїздить у великі міста. Звісно, це від того, що мало роботи є, люди шукають кращого життя в столиці чи в інших містах. А коли люди виїжджають, то села, селища починають потрохи вимирати. В них нічого не відбувається, тому що там не проявляє активність молодь. Якби було вдосталь робочих місць, то ми могли б сказати, що це комфортне для життя містечко. Всі герої у моєму відео кажуть про комфорт, це дійсно так“.
“У кожної людини є історія, яка надихає”
“Про натхнення дуже цікаво говорити, бо це річ, яку треба схопити дуже швидко і скористатися цим моментом. Є натхнення різне. Одне приходить в процесі, коли знімаєш відео, інше не приходить, бо є інша діяльність, яка потребує більшої кількості часу.
Якщо говорити про відеозйомку, то мене надихають люди. І це найкращий ресурс, яким можна надихатися, він ніколи не зникає, і ти на своєму шляху зустрічаєш людей, які можуть здивувати, які щось вміють робити. Ми ніколи не знаємо, що у людини в душі і дуже круто, коли людина відкриває душу, ділиться своєю історією і тим надихає.
Музика теж надихає. Мені дуже подобається гурт “Антитіла”, бо в них і музика, і відео, які я можу дивитися і надихатися тими історіями через музику і слова. Коли ти черпаєш енергію від інших, то теж можеш створити щось і своє”.
SMOLINE: фільми про життя у маленькому селищі
Інна зняла і презентувала дві стрічки про Смоліне: першу восени 2019 року, другу – 26 липня 2020 року. Зізнається, що не очікувала, що вже після першого фільму відбудеться “вибух”, раділа, що був потужний зворотній зв’язок та численні відгуки від глядачів. Знімала на свій фотоапарат, з посмішкою розповідає, як нелегко монтувалися відео на старенькому комп’ютері. Прем’єру нового фільму тепло зустріли жителі Смоліне (коментарі зі словами подяки, захоплення, спогадів для Інни є цінною винагородою за створену роботу).
“Цей фільм я присвячую місцю, де я народилася, і людям, які тут проживають. Іноді для того, щоб щось полюбити, треба лиш навчитися спостерігати за речами навколо тебе. Все, що я спостерігала, – передала за допомогою кадрів і підкріпила музикою. Я без перебільшення можу сказати, що дійсно люблю і поважаю селище, де я народилася. Цей фільм складається з низки сюжетів про людей, які проживають у Смоліне. Тож буду щиро вдячна вашим відгукам!”
Основні меседжі фільму
“Я хотіла донести до людей думку, що наше селище насправді має великий потенціал для розвитку і при великому бажанні, якщо ми всі разом об’єднаймось для чогось гарного, ми дійсно можемо його зробити найкращим.
Основний меседж фільмів: ми всі все можемо, якщо дуже цього захочемо, питання часу, коли ми цього досягнемо. Але ми дійсно можемо, коли для цього в нас є бажання і воно є щирим.
Я подорожувала багато де, це переважно Західна Україна, яка дійсно доглянута, гарна, але я подорожувала і по інших містечках. Дуже мало таких само гарно доглянутих селищ. Навіть його географічна розміщеність та побудова особлива! Селище було спроєктовано дуже розумно і точно, щоб все було доступно і зручно. І кажу це не тому, що це моє рідне місто, а тому що це справді так.”
Чому важливо побачити героями звичайних людей
“Коли ти живеш у моменті зараз, коли не замислюєшся про те, що ти маєш особливий момент, який варто зафільмувати, ти сприймаєш це як належне. І через певний час, передивляючись старі фотографії, старі відео, ти дійсно починаєш цінувати такі моменти.
Знаходити людей дуже просто, коли ти живеш у маленькому місті. Є те, що знаходиться на видному місці, – музична школа, дзюдоїсти, а є таке як теплиця. Та спрацьовує певне правило. Коли люди дізнаються “йдуть зйомки фільму”, то з уст в уста між мешканцями поширюється ця інформація. Люди також можуть мені написати і взяти участь у зйомках. Завжди намагаюсь показувати всіх, хто хоче, і це головне, коли є бажання. Людина хоче і все вийде добре, бо коли тягнеш за руку, то нічого з цього гарного не вийде. От коли хочуть, кличу і знімаємо все разом.
Люди – герої, це справді так. Ми звикли робити людей героями, коли хтось щось “голосно” зробив. Але насправді для героїзму не треба робити суперкрутий вчинок. Навіть те, що ти робиш кожного дня, коли, наприклад, годуєш собаку чи приносиш їй воду, це вже добра справа. В такому хаосі світу, де ми зараз, подібні добрі справи героїчні. Коли ти відчуваєш, що їх немає, то дуже складно жити.
Я своїм відео хотіла змінити ставлення українців із “усе погано і нічого не відбувається”, на “є щось, і треба цим пишатись.”
Про те, що лишається і не лишається за кадром
“За кадром завжди щось лишається. Є момент людського фактору, бо всі іноді помиляються і це нормально. От коли знімаю природу, то ніщо не лишається поза кадром, бо воно вже існує. А локації, які потребують ремонту і в планах є реконструкція, то ці місця просто не знімаються.
Зазвичай, приходжу на зйомку і кажу “я сьогодні вас знімаю” і люди працюють, як завжди, роблячи те, що можуть і як можуть, щиро і по-справжньому, не помічаючи мене.
Моя режисура – не про гарну зйомку і гарну камеру, а про історію, яку хочу розповісти людям і які в неї повірять. І ще це великий пропуск в життя іншої людини, тому що ти не можеш просто підійти й спитати у людей “Доброго дня! А як ви тут живете?” Якщо є камера, то ти можеш зазирнути у світ інших людей, і це круто, люди відкриваються і камера зближує людей. Всі хвилюються, і я теж, бо на мені певна відповідальність, і на цьому ми зближуємось. За годину зйомок можна дуже зблизитись з людиною, бо вона з тобою щира”.
Про дім
“Ніде ніхто тебе не чекає так, як вдома. І це розуміння приходить не в 15-16 років, а трохи пізніше. Віра в себе, в місце, де ти народилася, та інших може змінити дуже багато чого не тільки в особистому житті, а й в житті інших людей”.
Нагадаємо, у лікарню в Смолінській ОТГ завдяки програмі DOBRE придбали рентген.
Читайте також: Маловисківська окрилена громада: історія одного бренду