Дистанційне навчання останнім часом обговорюється так само активно, як і коронавірус. Бо діти, яких по всій країні відправили на карантин, не просто відсиджуються вдома, а продовжують навчання. При цьому, міністерство освіти дало вчителям методичні такі рекомендації, які не можна реалізувати на практиці. А працювати і звітувати вимагає сповна.
Зрозуміло, що організувати повноцінне навчання за один день не можливо. При цього головне усвідомити, що «дистанційно» – означає «на відстані», а не «самостійно» і не перекладає обов’язки вчителів на самих дітей чи батьків. Педагог і далі виконує домінантну роль у збагаченні учнів знаннями. Лише робить це за посередництва сучасних гаджетів та технологій. Йому у поміч – необмежені ресурси інтернету і навіть телебачення. Адже медійники не залишилися осторонь, а вирішили підтримати освітян і дітей – запустили на період карантину трансляції мaйстеp-клaсів і відео-уроків від кpaщих педагогів Кіровоградщини.
Найлегше перелаштуватися на карантинний лад було міським школам, де і вчителі, і діти забезпечені як не ноутбуками, то смартфонами, які відкривають необмежені можливості. З телефоном в руках можна і тести виконати, і відео-уроки подивитися, і вебінари, можна працювати поодинці чи он-лайн з усім класом. Тож тут все залежить від активності й обізнаності кожного окремого педагога і тих вимог, які ставить до нього адміністрація школи. Одні обмежуються простим скиданням завдань у чат, інші перебувають у постійному пошуку і використовують усі доступні інформаційні ресурси. Такі технології активно практикують, наприклад, у гімназії ім.Т.Шевченка.
У цьому закладі кожен учитель склав індивідуальний план роботи на період карантину (до 3 квітня), у якому розписав види дистанційних занять і завдання до них, орієнтуючись на звичайний розклад в школі. При цьому навчальний матеріал не ущільнюють, нічого з програми не викидають.
За словами педагогів гімназії, морально вони були готові до такої роботи, адже заклад не раз виходив на карантин і вже практикував дистанційне навчання. Але ніколи – так довго. Цього разу доводиться докласти чимало зусиль ще й тому, що попередні форми роботи не передбачали зворотного зв’язку (дітям просто розсилали домашнє завдання через так званий «Класрум» у гугл-акаунті). Тепер же педагоги організовують он-лайн уроки, де безпосередньо спілкуються зі своїми учнями і дають їм термінові завдання (які треба виконати в конкретний проміжок часу – як під час уроку в школі за розкладом).
Досвідом ділиться вчителька початкових класів Анжела Ступнікова:
«Ми вже мали досвід дистанційного навчання, але раніше працювати з платформами, які наразі втратили актуальність. Тому сьогодні освоюємо нові технології, нові можливості для більш якісного навчання зі зворотнім зв’язком від дітей. У своєму класі, наприклад, я час від часу практикувала роботу на платформі «На Урок» – працювали в школі і давала домашні завдання. Тому можу сказати, що мої учні були більш-менш готові до дистанційного навчання. Зараз ми успішно апробуємо он-лайн уроки через платформу Zoom. Підбираю не складні завдання на аналіз і систематизацію. Розраховую приблизний час їх виконання, щоб не перевантажувати дітей».
Анжела Сергіївна зізнається, дистанційна освіта – це справжній виклик для вчителя, бо довелося вийти зі звичної зони комфорту, працювати в режимі постійного пошуку, розробляти нові уроки і завдання до них, освоювати технології і бути на зв’язку з дітьми майже цілодобово, бо вдома у кожного з учнів свій ритм і режим, а потреба у консультації педагога значно вища.
Тож тут вчителі під час карантину аж ніяк не байдикують, а працюють більш напружено, ніж раніше. Вони вчаться разом з дітьми, розвиваються, стають трошки блогерами, трошки хакерами…
А що ж діти? А діти тепер взагалі не вилазять з гаджетів, залежність від яких і раніше була великою проблемою. І хоч за вимогами міністерства освіти дитина не може працювати з гаджетом більше 20 хвилин (максимально допустимий час фіксації зорової уваги), вчителі зізнаються, що за такий короткий проміжок часу не встигають повноцінно пояснити тему. І справа не лише в об’ємі матеріалу, а в багатьох технічних і людських факторах – до уроку долучаються далеко не всі діти, в процесі у того звук зникає, у того відео миготить, той гримаси корчить і відволікає однокласників…
Потерпає від активізації дистанційної роботи і сама техніка. Так платформи «Класрум» і «На урок», які в пріоритеті у кропивницьких вчителів, із перших днів карантину перевантажені і добряче потріпали нерви як дітям, так і батькам. Попри неодноразові заяви директорки гімназії, що її заклад був на 100% готовий до дистанційної освіти, бо всі діти вже давно активно працюють у власних акаунтах в «Класрумі», а батьки за минулих два роки пройшли майстер-класи по роботі з гул-платформами і навіть мають змогу бачити результати он-лайн навчанням своїх дітей, для багатьох ці слова стали справжнім сюрпризом. Хоча б тому, що чимало дітей вперше зайшли до своїх «Класрумів» саме під час цього карантину і то після тривалої і виснажливої консультації з учителем інформатики.
А платформа «На урок» взагалі розцінюється багатьма антивірусами, як загроза. Тож її вдається увімкнути лише після деактивації служби захисту. Платформа, а через неї і сам гаджет, постійно зависає, неодноразово вимагає повторної активізації, відхиляє логіни й паролі, не зберігає виконані завдання. Тож, із позиції батьків і дітей, тут більше нервів, ніж користі. До такого навчання вони явно не були готові.
За результатами опитування, яке провели освітні активісти «Батьківської ради Кропивницького», переважна більшість дітей витрачають виконання домашніх завдань і роботу з гаджетами більше трьох годин на день. Деякі батьки зізнаються: діти й раніше проводили за уроками по кілька годин, але тоді працювали з книжками, а зараз в основному з відео і тестами на комп’ютерах.
Зовсім інша ситуація склалася у сільській місцевості, де у школярів не така просунута техніка, інтернет проведений далеко не в кожну хату, та й не всі вчителі вміють ним користуватися. Будьмо відвертими, у маленьких селах педагоги звикли працювати по-старому: прочитай, перепиши, перекажи і лише до обіду, бо в селі є й інша робота.
Змінила цю схему освітня реформа, яка прикрила маленькі школи, у яких один педагог з однаковим успіхом викладав до восьми дисциплін. Дітей із таких сіл почали підвозити в опорні заклади і, як констатують тамтешні вчителі, новим учням було дуже важко адаптуватися до нової системи, де треба не тільки читати-переписувати, а ще й думати, аналізувати, дискутувати, словом – вчитися. Важко було і педагогам, які шукали підхід до нових діток і вчилися працювати з великими колективами зовсім різних.
Читайте також: Міносвіти дало відповідь на найпоширеніші питання про опорні школи
І от новий виклик – дистанційна освіта. Діти з сіл залишилися вдома. Значна частина – без комп’ютерів й інтернету, телефонний зв’язок проривається через раз, якщо вилізти на грушу. Якщо туди і вдається передати якесь домашнє завдання, то перевірити його виконання не можливо. Про повноцінну підготовку до ЗНО взагалі не йдеться, хоча і МОНУ, і громадські освітні платформи запустили численні курси на допомогу випускникам.
Що ж до крупних шкіл і опорних закладів, то тут якість дистанційної освіти залежить від тих самих факторів: бажання вчителів і учнів, доступність до технологій й інтернету. Більшість освітян у районах – люди не молоді, які не мають досвіду роботи з сучасними технологіями і он-лайн платформами. А їхні гаджети й можливості добряче відстають від дорогих «іграшок», якими батьки часто оснащують школярів. Інтернетом користуються переважно на роботі (бо він тут є!), та під час карантину школу відвідувати не рекомендується. Так і вчителі, і діти потрапляють у замкнене коло освітніх проблем, єдиним раціональним виходом із якого є пересилання завдань через меседжер. Як і кому в такій ситуації пояснювати новий матеріал – питання відкрите.
Читайте також: Навчальний рік в Україні закінчиться 1 липня, – МОНУ
Звісно, є молоді й прогресивні педагоги, які креативлять – знімають відео-уроки і просто виставляють у Фейсбук чи Ютуб. Але ніхто не може гарантувати, що учні його подивляться і, що важливо, зрозуміють.
Можливо, це були проблеми лише першого тижня – далі навчаться, пристосуються і стане легше. Тим більше, що карантин вже продовжили до 24 квітня. А поки що залишається сподіватися на відповідальність батьків, які проводять з дітьми більшість часу (і, дай Боже, пам’ятають щось зі шкільної програми), і на добросовісність самих школярів, бо отримати освіту, підготуватися до ЗНО – це їхнє життєво важливе завдання.
Попри все, ніхто не знімав з учителів відповідальність за реалізацію освітнього процесу. Шкода тільки, що ніхто й не думав, аби підтримати педагогів із периферії у такій складній ситуації. Бо якось так у нас повелося, що вчитель завжди крайній, навіть коли схибила вся держава.