Кропивничанка в Норвегії: про мову, ставлення до українців і Зеленського

Віта Атаманчук відома широкому колу як громадська діячка, політик, заступниця голови Кіровоградської облдержадміністрації із соціально-гуманітарних питань часів Олександра Петіка. Нині пані Віта живе і працює в Норвегії, проте не втрачає зв’язку з Україною. Саме про те, як живеться українці з активною державницькою позицією, чим норвежці відрізняються від українців і що є спільного у цих двох країнах, із Вітою Вікторівною говорила “Нова Газета”.

– Віто Вікторівно, розкажіть, як ви опинилися в Норвегії? Чим вас привабила саме ця країна?

– Я живу і навчаюся в Норвегії і можу сказати, що це досить складний процес – стверджуватися в іншій країні. Норвегія – скандинавська держава, досить складна для іноземців, які змушені адаптовуватися у першу чергу до мови і до законодавства. Загалом норвежці зовні дуже толерантні, мені не траплялося жодного випадку, коли до мене як до іноземки, українки, ставилися з певною зневагою.

– Чи потрібно володіти особливими навичками, щоб бути повноцінним членом норвезького суспільства?

– Найперше, без чого неможливо рухатися вперед, – це знання мови. Справа в тому, що ця країна досить тривалий час перебувала під окупацією Данії, після звільнення з-під окупації постало питання ідентичності норвежців, і вони почали з мови.

Мало хто знає, що норвезька – це штучно створена мова, проте досить не проста для вивчення. Вона має дуже багато діалектів і може бути так, що та мова, яку ти вивчаєш у школі, набагато відрізняється від тієї, якою говорять у різних містах і селах. Проте якщо ти хочеш мати хорошу роботу і отримати статус у норвезькому суспільстві, ти маєш вивчити національну мову. Умов для цього достатньо.

– Чим норвежці відрізняються від українців?

– Є багато моментів, які відрізняють нас від них. Українці, напевне, відкритіші. У цьому є негатив і певний позитив. Багато хто з моїх земляків та біженців нарікають, що норвежці досить закритий народ і при всій їхній толерантності вони не досить охоче йдуть на контакт із іноземцями. Можливо, у зв’язку з високою зайнятістю.

– А щодо інфраструктури, соціального захисту. У нас прийнято порівнювати Європу з Україною і при цьому наша держава зазвичай пасе задніх.

– Можу сказати про медицину. При всьому тому, що вона практично є безкоштовною, все ж існують деякі проблеми. Сімейний лікар може з певних причин не направляти до фахівця вузького профілю, а якщо й направить, то доводиться чекати на прийом по декілька місяців. Соціальна дитяча служба практично необмежена у своїх правах, і може бути так, що дітей забрали з сім’ї на шкоду їм самим. Ще негативний момент – у дитсадках відсутнє харчування. Із собою в садок дітям батьки дають бокси з їжею.

– Щодо особливостей національної кухні – чи привчили ви норвезьких друзів до борщу?

– У них немає традиції їсти гарячі рідкі страви. На сніданок у Норвегії прийнято їсти брьошіве – це хліб із чимось, на зразок бутерброда, плюс молоко чи кава. Так само і в обід. Діти їдять дуже багато нездорової їжі – солодкі напої, «каке» (тортики, пироги). Проте на свята на вулицях не побачиш жодної людини напідпитку. На Різдво традиційна їжа – це баранина і відварені цілою картопля і морква, кисла капуста у буряковому квасі, але без надміру і розкоші.

А ще я помітила ось який парадокс: навіть якщо у людини є сад, в якому родять чудові яблука, вони валятимуться на землі, а господар купуватиме фрукти у супермаркеті. Щодо українського борщу, то він, напевне, до смаку всім!

– А наскільки близькі норвежці і українці по духу? Ви згадали про окупацію і розуміння важливості мови для нації…

– Ми з українською громадою організували мандрівну виставку малюнків дітей, батьки яких загинули або воювали в АТО. Мені чомусь здавалося, що норвежці – гуманна нація і вони мають бути чутливими до теми війни і сирітства. Але ми так і не отримали бажаної зацікавленості.

Мені неприємно про це говорити в голос, бо тут, в Україні, я буду мати зустріч з цими дітьми, але, напевно, сита нація, яка любить жити без стресу, просто не може зрозуміти і відчути всі наші труднощі і проблеми. Це досить суб’єктивне спостереження, але воно є. Та це не означає, що вони не прийдуть на допомогу, коли ми її потребуватимемо.

До речі, норвезький Spare Bank відгукнувся на моє прохання і передав невеличкі гостинці для дітей, малюнки яких були на виставці.

– А як у Норвегії ставляться до президента «з телевізора»?

– На жаль, тон, з яким у норвезьких ЗМІ розповідають новини про Україну, дуже засмучує. Поєднання слів «Україна» і «комік» особисто я сприймаю як катастрофу. У Норвегії просто неможливо те, що відбулося в Україні, маю на увазі, щоб шоумен зайняв посаду президента. Там просто так не зробиш кар’єри без політичного досвіду і відповідної репутації.

– Що стосується вашої активної громадянської позиції в Україні, як вона проявляється в Норвегії?

– Я намагаюся влючатися у суспільно-політичне життя в Норвегії. Також працюю в оргкомітеті Української громади в Норвегії, члени якої досить багато роблять для популяризації України, вчать в недільних школах дітей української мови та української історії й традицій. Беруть участь в громадсько-політичних акціях, що мають на меті донести правду про події в Україні та зреалізовують багато інших проєктів. У місті, де я живу, разом із партнерами організовуємо виставки у місцевій галереї, співпрацюємо з художниками та митцями Норвегії. З депутатами місцевої ради заснували політичний клуб, до якого долучаються прогресивні громадяни воюючих країн або які зазнали політичного утиску.

Я є членом норвезької Робітничої партії. При всьому тому, що я маю праві погляди, що стосується нашої держави, найбільш доцільною для мене виявилася участь саме в цій політичній силі, лідер якої підтримує Україну. Шеф НАТО Єнс Столтенберг – колишній прем’єр-міністр та колишній голова Норвезької робітничої партії, для якого українське питання є пріоритетним.

На жаль, ідеологія «руского міра» всепроникна і, живучи в Норвегії, я переконувалася в цьому не одноразово. Тому сучасне українство в закордонні, напевне, має особливу місію і роль в геополітичному пасьянсі у відстоюванні і захисті своєї Батьківщини.

Читайте також: Голодомор в Україні: реальна кількість жертв та докази штучності

Інна Тільнова, Нова Газета. Фото зі сторінки Віти Атаманчук у Facebook

Залишити коментар:

коментар