Серед найдавніших поселень на території нашого міста, які виникли раніше фортеці св. Єлисавети, були козацькі зимівники, зокрема, Завадівка. Як випливає зі статті дорадянського дослідника С. Давидовича, майже за два десятиріччя до Єлисаветграда у Санкт-Петербурзькому багатотомнику “Живописная Россия” 1898 року (редагованому віце-головою Імператорського російського географічного товариства П. Семеновим) тут з’явилася назва Ново-Козачин.
“Фортеця була закладена …18 червня 1754 року. В той час тут було невелике великоросійське розкольниче поселення… прогнані з насиджених місць розкольники переважно переселилися до Туреччини і Польської України, але наступного 1755 року їм було дозволено повернутися до Росії із збереженням свободи сповідання і політичних прав. Повернувшись, розкольники поселились біля Єлисаветградської фортеці і з них негайно було створено військове поселення Ново-Козачин”, – йдеться в статті Давидовича. Про те, що розкольники виявили бажання поселитися біля фортеці, її комендант рапортував 12 квітня 1755 року вищому керівництву.
В “Історичному нарисі м. Єлисаветграда”, упорядкованому О. Пашутіним, йдеться, що розкольники стали першим купецьким станом в краї і вважалися купцями фортеці св. Єлисавети. У монаршому указі 1762 року зазначалося: “не робити їм перепон ні відносно бриття бороди, ні указного одягу… Перебувати їм у відомстві канцелярії фортеці св. Єлисавети… Стороннім купцям і різночинцям, приїжджим із російських міст, торгувати вроздріб і будувати лавок не дозволяти”. Він зазначає, що розкольники мали “головне перебування у форштадті фортеці по той бік Інгулу, де знаходилися їх багаті церкви з дорогоцінностями та рукописами богослужбових книг…”.
1774 року петербурзький науковець Й. Гільденштедт зафіксував у цьому форштадті 600 будинків, торговельний майдан з крамницями, ратушу, церкви православного та розкольничого віросповідань (часовники, часовенні). Розкольники складали більшу половину населення і поділялися на кілька течій. Зазначимо, що згаданий магістрат виник саме 1755 року, у рік повернення сюди старовірів. Цього ж року для огляду фортеці прибув емісар Туреччини, стурбований можливою загрозою своїм кордонам у північному Причорномор’ї. Але тут його заспокоїли повідомивши, що укріплення призначене не проти османів. Проти кого ж воно споруджувалося – йшлося в офіційному листі київського віце-губернатора до очаківського паші: “для охорони і захисту від свавільних людей-гайдамаків російських кордонів” та Нової Сербії.
Уже в 1760-х роках місцевий (Ново-козаченський) купець С. Сенковський відправляв товари через Хаджибей до Константинополя. У подальшому старовіри та їх нащадки ставали міськими головами нашого міста (Пашутіни, Макеєви та ін.) та Одеси (Желєзцов), активно вели внутрішню й зовнішню торгівлю. Вони спорудили Преображенську й Покровську церкви, будували підприємства, займалися благодійністю. На батьківщині ж (у Росії) їм, як інакомислячим та інаковіруючим, влада Єлисавети Романової та Московська православна церква, підпорядкована короні її батьком Петром І, місця не знайшла.
Сергій Шевченко (кандидат історичних наук),
для Першої електронної газети.